Чотири виміри Володимира Iвасюка

У концерті візьмуть участь родина маестро, друзі та побратими композитора. Володимир Івасюк трагічно загинув, проживши лише 30 років! Але саме завдяки цій неординарній особистості «Пісня буде поміж нас» завжди.

За інформацією організаторів вечора «Не одлітай, моя любове», благодійні внески, що зібрано на концерті, буде спрямовано на видання «Інструментальних творів Володимира Івасюка».

Нагадаємо, у творчому доробку Володимира Івасюка 107 пісень, 53 інструментальних творів, музика до двох спектаклів. Він був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував власні пісні, малював та блискуче володів словом і відчував його.

Гортаючи старі архіви, я натрапила на розшифровки інтерв’ю його батька, письменника, доцента кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю.Федьковича Михайла Григоровича Івасюка (1917—1995 рр.) та популярного естрадного співака Назарія Яремчука (1951—1995 рр.). Гадаю, що читачам «Дня» буде цікаво дізнатися про маестро, спогадами про якого поділилися його найближчі люди...

СПІВАВТОРИ

У романні «Балада про вершника на білому коні»  ви написали про боротьбу буковинців за кращу долю у другій половині XVII ст. і фактично реабілітували народного ватажка Мирона Дитинку, показавши, що це був не «розбійник», як стверджували декотрі молдавські літописці, а лицар з благородними і високими пориваннями. Чи правда, що  ваш син Володимир доклав частину своєї  душі до написання цього історичного роману?

—  Так. Це було десь  1978 року. Ми з родиною поїхали відпочивати в будинок творчості письменників у Піцунду, де я закінчував роботу над «Баладою». Діти з дружиною мандрували по Кавказьких горах, а я сидів у кімнаті та писав. Володя одного разу сказав: «Батьку ми приїхали, щоб всі разом відпочити, а ти сидиш цілими днями за рукописом. Давай я тобі чимось  допоможу. Може, пару сторінок напишу? Розкажи мені, про що йдеться в романі, про що я повинен був би написати, і що ти писатимеш далі»? Я розповів йому зміст книжки, і чим вона має закінчуватися.  Володя прочитав  попередні розділи і, так би мовити, увійшов в атмосферу письма, а потім, озброївшись учнівськими зошитами й олівцем, пішов на море і почав писати. Я не надавав цьому великого значення, але й не заперечував. Син  написав XIX та XX розділи. А коли закінчив, показав їх мені. Мені сподобалося. Я лише трохи відредагував, розширив діалоги, віддрукував і включив у роман. І так здав у видавництво. Написане Володею, як зрештою і вся «Балада», вийшло майже без змін. Книжка витримала чотири видання (українською і російською мовами). Тому можу сказати, що мій син був співавтором у написанні цього роману...

«У ГОРАХ ВІН ЗНАЙШОВ СВОЮ ЧЕРВОНУ РУТУ»

Залишився композитор і в спогадах своїх побратимів по творчому ремеслу. Зокрема в естрадного співака Назарія Яремчука:

«Спадає на пам’ять перша зустріч з автором «Червоної рути». Володимир був молодий, міцно збитий хлопець з красивими і по-гуцульськи гордими рисами обличчя. Здоровий рум’янець підкреслював його весело-спостережливий блиск очей, а були вони, наче небо після зливи — голубими, очей, на які спадало каштанове сипке волосся. Різьблені риси підборіддя свідчили про твердий і рішучий характер...

Зустріч і знайомство, одначе, перевершило всі мої сподівання. На все життя вразили його особливість характеру — не викладати себе одразу, не обрушувати на голову співрозмовника масу інформації і лавину інтелектуальних резюмувань. Він уводив мене у свій неповторний людський світ поволі, розкриваючись щоразу несподіваними закутками залюбленої у гори, в людей душі, ще більше несподіваного і жаданого залишав на потім. До кінця не розкриваючись, він не давав найменшого приводу пізнати себе у всій своїй складності...

 У горах він знайшов свою червону руту, що полум’янітиме вічно у серцях людських вічним вогнем його щедрої і доброї душі, його зачарованості і любові...

Майже всі оркестровки Володя завжди писав сам. Часто любив повторювати: «Від того, як одягнеш пісню, значною мірою залежатиме її звучання». Особливо він полюбляв писати партії для дерев’яних духових інструментів — гобоя, флейти, фагота. Під час наших репетицій на його роялі лежали томи для оркестрування великих симфонічних оркестрів...

Володимир Івасюк жив у чотирьох вимірах. Це був поет, композитор, художник і прекрасна  людина»!

Нагадаємо, 18 травня 1979 р. тіло В. Івасюка було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Архіви справи В.М.Івасюка зберігалися в Москві, з грифом «Таємно». Родичі композитора і досі вважають, що Володимира вбили. 26 січня 2009 р. Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, а також 2009-го композитору  присвоєно звання «Герой України» (посмертно).