Iлларія: «Час — найкращий цензор щодо питань формату»

Голос Ілларії настільки самобутній, що дуже скоро став впізнаваним. Нині, окрім FM-радіостанцій, він звучить у телевізійних рекламах відомих брендів. Здається, співачці під силу заспівати все (академічний, автентичний чи роковий репертуар)! Тим більше, що вона однаково органічна в будь-якій епосі: давньоруській, гетьманській, сучасній...

Наприкінці весни Ілларія презентує новий альбом, а 20 березня в київському клубі «КультРа» разом зі своїм однойменним гуртом влаштовує акустичну презентацію платівки. «Головне завдання, яке я ставила, створюючи згаданий альбом, — показати український фольклор стильним і мейнстрімовим, відвернути слухача від «шароварщини» та поділитися власним баченням сучасної етнічної естетики, — каже ІЛЛАРІЯ. — На моє переконання, наша культура — не лише вишиванки, борщі, пишні весілля... Для мене українська автентика — передусім енергія землі і цілковита гармонія з космосом. То дуже сильна музика! І про це новий альбом».

— Ілларіє, звідки у вас така гарна українська мова?

— Ніхто в моїй родині не говорить українською в побуті. Дідусь і бабуся родом із Вінниччини. Щоправда, там вони жили десь до двадцяти трьох років, а потім поїхали (дідусь був військовим). Мама народилася не в Україні, а тато з Києва, та в нього немає української крові, натомість грецька (її найбільше), польська і вірменська. Моє грецьке коріння тягнеться з українського Приазов’я. Цікаво, що в діаспорах греки зовнішньо виглядають майже такими, якими виглядали в давнину. Тому що грецькі елліни нині дуже схожі на турків. Впродовж приблизно чотирьох століть на території Греції жили османи. Наприклад, мій прадід Олексій Фіафелахтос був високим, статним і світловолосим. До речі, я дуже схожа на нього зовні.

— А ким ви себе відчуваєте?

— Українкою! Я не знаю, звідки відчуваю українську музику. У нас вдома вона ніколи не звучала. Звучав Бах, Led Zeppelin, навіть ірландська етнічна музика. Тато виконував свої пісні (він — дуже творча особистість: пише пісні, малює). Тобто я вдома завжди чула хорошу музику, але не українську... Приблизно в 14—15 років захопилася українською літературою. Зокрема творчістю Лесі Українки. Її образи України дуже для мене близькі, тому що Україна — то довишиванківський, догетьманський період. Інакше кажучи, для мене Україна — то велична Київська Русь, слов’янська міфологія, природа, її зв’язок з людиною... (Хоча, звісно, цікавлюся всією історією нашої землі.) Просто відчуваю, що українська культура у давньоруський період народилася. Чи навіть ще до нього. Там виникли й зв’язки з іншими культурами — скіфською, грецькою, впливи яких досі відчутні. Знаєте, коли навчалася в Київському інституті музики ім. Р. Глієра, український фольклор був у мене найулюбленішим курсом. Навіть хотіла стати етномузикологом. Правду кажучи, я не ставила за мету творити етнічну музику лише тому, що її мало хто в Україні робить. Вона якось природною народжується крізь призму моїх знань, уподобань і відчуттів.

— А грецькі мотиви є у вашій музиці?

— Є східні мотиви. Для мене Греція — це все ж таки Схід. Я представник грецького земляцтва в Україні, тож співаю грецькі пісні, досліджую їх, наскільки в мене вистачає часу. Інколи намагаюся поєднувати грецький фольклор з українським. Так, в анонсованій акустичній презентації альбому співатиму грецьку веснянку, яка перейде в українську. Треба сказати, що вони дуже близькі між собою мелодично та енергетично. А втім, самі переконаєтеся, прийшовши на концерт.

— При живому спілкуванні з вами, зрештою, слухаючи пісні, складається враження, що Ілларія — гурманка. І в житті, і в музиці...

— Так, гурманка! Можливо, це суперечить вітчизняному шоу-бізнесу, де треба мати певну зовнішність і творити певну музику. Мені ж подобається музикою «смакувати». Навіть ставлюся до неї як до чогось живого і одухотвореного.

— Ви добре виступили в телеконкурсі «Голос країни» — стали півфіналісткою другого сезону. Як було видно за кадром, вихід у півфінал потребував чимало нервових та енергетичних затрат, хоч ви й доволі відома співачка. Це того варте?

— Все залежить від кута зору. Якщо дивитися, як кажуть, локально, то, очевидно, не завжди було комфортно: відчувала психологічне напруження і фізичне виснаження. Фактично півроку мусила жити за окресленим сценарієм. Однак я до цього поставилася як до доброї школи. Затрачені зусилля, нерви та енергія повністю компенсувалися потім. Маю на увазі співпрацю з Олегом Скрипкою, участь у тих етнічних фестивалях, на сценах котрих завжди мріяла виступити: «Країна мрій», «Трипільське коло», «Тарас Бульба»... Зрештою — на Crimea Music Fest, де виконала, зокрема, авторську пісню, яку готувала на фінал «Голосу країни». Крім того, під враженнями та емоціями від проекту написала багато нових пісень... І ще саме тоді з’явилися нові знайомі і палкі прихильники... Взагалі батьки мене навчали, що все наше життя — то велика школа і треба із задоволенням та вдячністю приймати новий досвід...

— Ілларіє, хто працює над вашим образом?

— Мій образ створений з мого відчуття України. Тож над ним наразі працюють саме українські дизайнери: Олег Коростяний, Наталя Скаржепа, Анастасія Іванова, Олена Олійник... Один із останніх сценічних костюмів від Олени Олійник — образ берегині. Вона — не птиця, не риба, не мавка... Таке поєднання символізує вивільнення, наприклад, з дерева чи каменя — щоби стати одухотвореною. Жіноча сутність — романтична і загадкова. Так, для мене українка — не лише господиня, яка порається біля кухні (варить борщі, ліпить вареники...), а жінка, яка гармонізує простір навколо себе, дарує нове життя, відчуває людей, врешті, землю, на якій живе, тому й може її відтворювати. У моєму випадку — голосом.

— До речі, ви дотримуєтесь якихось правил для догляду за голосом?

— Це інструмент, який потрібно вдосконалювати і разом з тим берегти. Треба постійно розширювати діапазон і межі своїх можливостей. Тому є викладачі з вокалу, з якими регулярно займаюся.

— Досі?

— До речі, з Лучано Паваротті до кінця його життя працював викладач з вокалу! А викладач Лари Фабіан повсюди їздить з нею на гастролі. Бо він — і психолог, і мама, і друг... Тому я займатимуся доти, доки співатиму. Дай Бог моїм вчителям здоров’я. Саме зараз працюю над академічним репертуаром. Співаю арії з опер Пуччіні, Верді, Белліні, Вебера... Починаю працювати над аріями Марії-Магдалени з рок-опери «Ісус Христос — суперзірка». Хочу ще музику Баха й Генделя поспівати. Українські романси теж люблю.

— Ілларіє, а ви не переймаєтеся, що ваша творчість відноситься до «не формату» у вітчизняному шоу-бізнесі й українському інформаційному просторі, тому доведеться непросто?

— Не переймаюся. А хіба лідери «Океану Ельзи» чи «ВВ» — то формат? Проте Святослав Вакарчук і Олег Скрипка, залишаючись собою, цікаві іншим уже протягом багатьох років... Думаю, час покаже, бо він — найкращий цензор у питаннях формату, успішності і справжнього визнання...