Мелодраматичний гротеск

Герої «Відданої» живуть у місті Станіслав (нинішній Івано-Франківськ) на початку двадцятого століття. Власне, тут дві головні героїні: служниця Стефа та її пані Аделя, тільки от їхні стосунки зовсім не типові для формату «пані-служниця», адже вони разом із самого дитинства, коли батько Аделі порятував їх із пожежі. Відтоді, Стефа й Аделя також трохи сестри, трохи подруги, трохи суперниці. Драматичний вузол двох переплетених доль – головна психологічна проблема фільму. Чи можна в таких стосунках набути внутрішньої свободи, власної долі? Де межа дружби, служіння і ворожнечі?

Пригоди цих двох жінок хоч і розгортаються у вельми замкнутому провінційному середовищі, проте стосуються досить строкатих просторів – від циркових вистав та майстерні скульптора до тюремної церкви та рибних рядів на базарі. А довкола – реалії Австро-Угорщини перед Першою світовою війною. Як відомо, цей час і це місце в нас нерідко міфологізується аж до ідеалізації, але фільм з такої міфологізації-ідеалізації радше іронізує, деконструює її, чітко показуючи і застиглість того суспільства, і несправедливе ставлення до «другорядних» соціальних і національних груп (зокрема, слуг і українців), і, зрештою, ілюзорність «спокійного благоденства» габсбурзької імперії.

До речі, про національні групи. Служницю Стефу, українку, у фільмі грає польська акторка Маріанна Янушевич (перебування на зйомках, які проходили у Києві, в Ніжиловичах на Київщині, в Білій Церкві та в Чернівцях, відбилося, зокрема, й численними фотосетамистоличного спального району Троєщини в інстаґрамі акторки). А роль Аделі, яка має німецько-польське походження, зіграла українка Алеся Романова. Фільм взагалі планувався як українсько-польський проект, але, зрештою, він фігурує як стрічка суто українського виробництва кінокомпанії «Film.ua», зроблений за підтримки Міністерства культури.

У створенні саундтреку фільму взяли участь композитор Євген Філатов, гурт «Один в каное» (власне, їхня пісня «Човен» на слова Івана Франка), а також Тіна Кароль і Юлія Саніна з «The Hardkiss», останні виконали пісню «Вільна» на слова реперкиAlyonaAlyona. Усе це, звичайно, свідчить, що концепція «Відданої» тяжіє не до альтернативного і арт-хаусного кіно, а до більш-менш масового продкуту. Проте фільм у підсумку вийшов не позбавленим естетства, цікавих кадрів і всіляких родзинок. «Віддана» - досить колоритна і смачна стилізація і доби «золотої» довоєнної частини двадцятого століття у Центрально-Східній Європі, і кінематографічної традиції її відтворення. Дивлячись «Віддану», часом згадуєш «Готель «Ґранд Будапешт» Веса Андерсона чи «Я обслуговував англійського короля» ЇржіМенцеля.

У фільмі Христини Сиволап є дуже доречний і потужний дух гротеску, особливо помітний у численних сценах із їжею. Взагалі, речовинність «Відданої» цікава і симпатична, та й поза нею вистачає яскравих, пам’ятних кадрів. У цьому сенсі фільм за духом досить близький до свого літературного джерела – роману «Фелікс Австрія» (до речі, в кадрі ненадовго з’являється батько авторки «Фелікса» Софії Андрухович, письменник Юрій Андрухович).

Поміж зауважень від перших глядачів можна почути сумніви щодо історичної достовірності відтворення всіляких матеріальних подробиць 1900-х років. Часом є проблеми зі звучанням, з вимовою реплік акторів. Але загалом «Віддана», здається, спроможна зацікавити і прихильників суто мелодраматичних моментів, і глядачів, яким важливіша сама матерія кіно. А ще цей фільм, як на мене, належить до тих, що післясмак від них приємніший, ніж перше враження.