На перехресті культур

У програмі звучатимуть твори відомих світових та європейських композиторів IX — XXI століть, у тому числі й українські пісні. Головний меседж проекту — краса і розмаїття музичних традицій різних європейських країн та просування української культури в контексті європейських культур. У період інтенсивної підготовки до згаданих концертів співачка все ж вилучала час по можливості на спілкування в онлайн-режимі.

Інна Савченко є лауреатом престижних міжнародних конкурсів та фестивалів, доцент Reiman Akademie, одна із лідерів української культурної спільноти Австрії. Справжній талант вирізняється магнетизмом, унікальним голосом та цікавою особистістю... Моя співрозмовниця Інна САВЧЕНКО — оперна співачка міжнародного рівня, вокалістка високого класу, володарка тембрально багатого, глибокого в низьких тонах, але і легкого в колоратурі ліричного mezzo-soprano, що дає змогу мати різноманітний репертуар від барокової музики до оперних партій та сучасних композицій. Здобуттю професійної освіти, артистичному становленню вона зобов’язана українському мелосу та школі класичного Belcanto Італії, нині ж живе і працює в Австрії. Внаслідок різних обставин її мало знають в Україні, з якою мисткиня має тісний родинний і духовний зв’язок.

Пані Савченко належить до творчо вимогливих і працьовитих натур, які навіть слово «вихідні» беруть у лапки: підготовка музичних програм і партій, студійні записи, викладання в Академії, а ще — другий рік діяльності на чолі Товариства української культури в Австрії імені Лесі Українки, — це її перше коло творчої орбіти.

ОБЛИЧЧЯМ ДО ОБЛИЧЧЯ

— Пані Інно, як відбувалося ваше становлення як співачки? Хто зіграв вирішальну роль?

— Усім, що я досягла, зобов’язана найперше моїм батькам — інженерам за фахом, котрі любили мистецтво і спрямовували мене на цей шлях. Пізніше дуже велику роль відіграла й підтримка чоловіка, художника-монументаліста Дениса Савченка. Без родинної підтримки, надійної сімейної затишної гавані, бурхливий океан музичного світу для багатьох митців — серйозне випробування. Також дуже велику роль відіграв і цілеспрямований, «залізний» характер. Професія музиканта, а тим паче співака зобов’язує до постійного розвитку вокальних технічних можливостей, невтомного та прискіпливого пошуку в стилістиці та інтерпретації — зрештою, ця професія вимагає ґрунтовних знань мов та культур.

Із вдячністю згадую також мого першого педагога з вокалу — художнього керівника та хормейстера дитячого хору Держтелерадіокомпанії України Тетяну Миколаївну Копилову. Уже дорослою якось почула кілька сольних записів у моєму виконанні — звісно, з посмішкою.

...Чорнобильська катастрофа круто змінила мою біографію. Батьки намагалися якомога далі вивезти мене із Києва. Пригадую, деякий час ми перебували на Кавказі — мешкали у висотному готелі й щодня милувалися дивовижним краєвидом, який відкривався з вікна, і та певна ізольованість так подіяли на мене, що я захопилася малюванням. У той період мого життя музика й співи не могли пробитися через випадковості та постійні переїзди.

— Відомо також, що ви здобули вищу художню освіту.

— Повернувшись до України, я поступила у Львівську національну академію мистецтв, згодом перевелася до Києва на монументальне відділення живопису Національної академії мистецтв та архітектури в майстерню видатного митця, професора Миколи Стороженка. На щастя, змогла відновити заняття з вокалу під керівництвом доцента Національної музичної академії імені П. Чайковського Геннадія Кабка.

— У числі ваших наставників такі титуловані зірки оперної сцени, як Мірелла Френі, Рената Скотто, Лучіано Д’Інтіно, Ренато Брузон. Ви чудово опанували майстерністю італійського бельканто, секретами виконання різностильової музики.

— Моя освіта мала продовження в Італії, спочатку в Генуї в Консерваторії Niccolo Paganini (2001 — 2006 рр.) у класі професора Кармен Вілальта — до речі, саме вона надихнула мене на виконання іспанської камерної музики. Згодом пройшла курс навчання в Centro Universaledel BelCanto з Міреллою Френі. І вже після закінчення консерваторії продовжила пост-мастер-курс у Національній академії Санта Чечілія (Рим), клас професора Рената Скотто (2007 — 2008 рр.). Насправді у своїй біографії я не маю змоги зазначити всіх видатних зірок італійської оперної та камерної музики, в яких я або навчалася, або мала за честь безпосередньо співпрацювати на сцені, відповідно збагачуватися їхнім досвідом, так би мовити, наживо. Але щиро вдячна долі за кожну зустріч — для кожного музиканта період формування має особливу вагу.

— За теперішніх умов (через пандемію коронавірусу) фактично паралізована концертна діяльність, спостерігається збільшення частки віртуальної присутності артиста в медіапросторі. Як вдається тримати форму?

— Розвиток творчості наразі набуватиме дедалі більших обертів саме у форматі інтернету. Митці шукають нові шляхи, нові форми розвитку.

— На жаль, на Батьківщині вас як оперну співачку мало знають...

— Я зростала як вокаліст і розпочинала свою кар’єру в Італії, а потім в інших країнах Європи. Так склалося в моєму житті. Хоча, безперечно, надзвичайно люблю й шаную мою Батьківщину, де я народилася, де зробила свої перші кроки на шляху до мети. Роблю все, що можу, щоб Україну знали як країну з багатою музичною культурою і давніми традиціями.

— Цим, напевно, пояснюється і ваша громадська активність?

— Саме так. Наше Товариство української культури в Австрії (ТУКА) ще дуже молода організація — нам лише другий рік, і всі ми працюємо на громадських засадах у вільний від роботи час. Мали за честь і радість підготувати кілька заходів у співпраці з посольством України в Австрії. Плануємо наприкінці лютого 2021 року гарно відзначити 150-річчя від Дня народження Лесі Українки. Уже зарезервували святковий зал нової міської ратуші в Лінці (Neues Rathaus Festsaal). Очікуємо на виступ з доповіддю авторитетного славіста пана Михайла Мозера, професора Віденського університету, а також Католицького та Вільного університетів, відповідно, в Будапешті й Мюнхені. (Принагідно зазначимо, що пан Мозер є почесним доктором Національного університету імені Т. Шевченка в Києві й НТШ у Львові, лауреатом Золотої медалі Володимира Вернадського. — В. К.). Сподіваюся, що він синхронізує свій графік і знайде час для нашої імпрези.

«ЯК СТРИБОК НАД ПРІРВОЮ»

— Відомо, що 2019-го ви взяли участь у прем’єрній постановці опери всесвітньовідомого угорського композитора Петера Етвеша «AngelsinAmerica».

— Так, відповідно до контракту з Новою віденською оперою (Neue Oper Wien) протягом сезону 2019 року відбулися прем’єри нової опери у Відні та Будапешті. Це сучасна опера — про людей і для людей, щоб зрозуміти й усвідомити себе глибше. Інтернаціональний склад співаків із країн Європи, Австралії та США, Мексики та Японії вимагав прискіпливої праці над партіями. Цей твір надзвичайно насичений емоційно і сповнений контрастів, з різноманітними спецефектами, акробатичними трюками. Музично і з точки зору режисури — на одному подиху. Для мене особисто: чотири ролі, дві з них чоловічі — як стрибок над прірвою.

— Серед уподобаних ваших висловів є фраза німецького філософа і музиканта Альберта Швейцера про взаємозв’язок щастя й успіху. Ви щасливі?

— Так. Я маю прекрасну сім’ю, яка мене підтримує і допомагає. І в мене є чудова можливість займатися своєю улюбленою справою. А взагалі, щодо шастя, гадаю, це той час, коли людина переживає, відчуває радість, любов, кращі почуття — разом з іншими людьми чи наодинці, але тоді це щасливий спогад або щаслива мрія.