Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Нові смисли, широкі асоціації

У Києві відбулася прем’єра сучасної опери «Одержима» Мирослава Волинського за поемою Лесі Українки
15 лютого, 14:27

Завершується ювілейний Рік Лесі Українки — видатної української письменниці, поетеси та громадської діячки, однієї із центральних постатей національної культури. 150-річчя від її Дня народження було сприйняте діячами культури і мистецтва як нагода привернути увагу до творчості поетеси й актуалізувати її спадок.

Національна музична академія України імені Петра Чайковського розпочала ювілейний рік і завершує його постановками двох опер на сюжети творів Лесі Українки. У лютому 2021 року у Великому залі імені Героя України Василя Сліпака НМАУ відбулася прем’єра опери-балету Олександра Костіна «Оргія» за однойменною драмою поетеси. Цю оперу поставили вперше і, на жаль, лише в супроводі фортепіано. Режисерка — аспірантка кафедри оперної підготовки та музичної режисури НМАУ Тетяна Воронова.

Нещодавно в січні на тій же сцені відбулася повноцінна прем’єра сучасної опери «Одержима» українського композитора Мирослава Волинського за однойменною поемою Лесі Українки. Постановку здійснили головний диригент Оперної студії НМАУ Сергій Голубничий, режисерка — аспірантка Марина Рижова, завідувач постановкою — Віталій Александрович, художник зі світла — Олег Бородінов.

Драматичну поему «Одержима» написала Леся на межі розпачу за одну ніч 18 січня 1901 року, що її вона, сама вже змучена хворобою, провела в Мінську біля ліжка Сергія Мержинського, друга і коханого чоловіка, котрий тяжко помирав від сухот. У поемі Леся Українка поєднує глибокі особисті переживання з філософськими міркуваннями, адресуючи тексту епічність та глибину філософських узагальнень. Листування поетеси дає змогу відчути її душевний стан під час написання «Одержимої», відкривають шлях до розуміння ідеї поеми й алегоричності образів. У листі до Івана Франка вона зізнається: «Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, я б теж могла відповісти: «я з того зробила драму»… Коли моя «Одержима» розбила голову слузі синедріону, так зате у всіх моїх знайомих голови й досі цілі…» Така довершена сублімація — перенаправлення руйнівної енергії внутрішнього напруження на творчість — дала нашій літературі взірець високого поетичного мистецтва. Градус і вага авторського слова практично відчутні на дотик, а помножені на музику Мирослава Волинського — досягають самих глибин, торкаються кожного нерву. Постановка справила сильне враження не лише як подія, а й як явище. Сьогодні вихід у світ якісного українського мистецького твору сприймається як вагома цеглина в мурі української ідентичності й державності. Постановку Оперної студії слід сприймати як ретельний ескіз можливої великої постановки, на яку опера М. Волинського, написана, виявляється, понад 30 років тому, безперечно заслуговує.

Постановники, сценографічно та мізансценічно відійшовши від релігійного трактування дії та персонажів, ретранслюють слова поетично переосмислених біблійних героїв вустами живих людей на сцені, яка мінімалістичними засобами представляє собою умовний вокзал як образ чогось нетривкого, як саме людське буття. Відповідна атрибутика — валізи, набиті листами й пелюстками, та стілець, на якому сидить поки сущий Месія, до котрого у відчаї припадає згорьована Міріам, коли тіло Його розіп’яли. Самого хреста на сцені не видно, але роль цього символу, який стане сакральним для наступних поколінь, перебирає на себе головна героїня — одержима духом любові до Месії Міріам — Марія Магдалина, котру побивають камінням… Це дуже символічно — прийняти мученицьку смерть бодай у тій позі, яка стала останньою для живого кумира, хоча, напевно, постановники мали на увазі щось своє…

«Одержима» — практично моноопера. У першому складі головну партію блискучо виконала Анастасія Поліщук — випускниця Національної музичної академії, нині солістка Київської опери (КМАТОБ). Її соковите мецо-сопрано нуртуюче доносило всі емоційні барви, замішані композитором на багатій музичній палітрі. Її партнером у ролі Месії виступив Сергій Дерун, також нещодавній випускник Академії, а зараз артист хору Національної опери України. Вокально його партія не така яскрава, але це музично виправдано під кутом зору змалювання антагоністичних постатей, яких єднає ментальний міст-шкала «любов-ненависть».

*  *  *

Про найтрагічніший твір Лесі України дуже сильно сказала Ліна Костенко: «В «Одержимій» є нечуване морально-етичне відкриття, котре могло б бути актуальним для духовного життя людства. Адже тут, може, вперше в історії світової літератури піддається сумніву доцільність ТАКОЇ жертви в ім’я ТАКОГО людства… Христос — це спокута за людські гріхи перед БОГОМ. Міріам — це спокута за людські гріхи перед ХРИСТОМ». Вона варта бути поруч з Месією, він це розуміє, але для нього це неприйнятно. Особисте й біблійне в Лесиному образі Міріам схрещуються, щоби надалі породжувати нові смисли, широкі асоціації.

Сьогодні, коли Україна є символом призначеного до розп’яття Христа, фанатичний спротив Міріам ідеї кривавої сакральної жертви виглядає як ніколи актуальним. Коли на тлі наростаючої загрози знищення України як держави усі тривалий час безсило висловлювали «глибоку стурбованість» (читай: сплять, як апостоли в Гетсиманському саду), нескорені патріотичні сили (читай: колективний образ Міріам) консолідуються, б’ють на сполох, готові жертвувати своєю кров’ю, щоби захистити найдорожче — рідну землю.

А ще під час вистави згадалося Тарасове: «Як понесе з України у синєє море кров ворожу, отоді я і лани і гори — все покину і полину до самого Бога. Молитися. А до того я не знаю Бога!».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати