Пам’яті Євгенія Євтушенка

«Ненька предков моих — Украина,

Во Днепре окрестившая Русь,

Неужели ты будешь руина?

Я боюсь за тебя и молюсь...»

Ці слова Євгеній Євтушенко написав у лютому 2014 року, коли на Майдані вирішувалася доля України, написав, перебуваючи в Оклахомі, провінційному американському університеті, де викладав з 1991 року.

Смерть Євгенія Євтушенка замикає цілу епоху «відлиги» в російській літературі: уже відійшли у вічність Андрій Вознесенський, Белла Ахмадуліна, Василь Аксьонов та інші представники яскравого покоління російських демократів, виступи яких збирали колись багатотисячні натовпи й викликали бурхливі суспільні дискусії.

Євгеній Євтушенко був, без сумніву, лідером цієї нечисленної групи, проти якої Компартія і КДБ застосовували різні методи приборкання — від спроб підкупу до відвертого залякування.

Всесвітньої слави Євтушенко зажив своїм відомим віршем «Бабин Яр». Він першим серед радянських поетів, вивчивши англійську та іспанську мови, став мандрувати американським континентом, виступаючи з читанням своїх віршів. Під час своїх поїздок до Венесуели, Колумбії, Перу, Аргентини і Мексики я зустрічав численних поціновувачів поезії Євтушенка, який зажив неабиякої популярності серед молоді цих країн.

Євтушенко любив Україну — недарма в цитованому вище вірші він згадує Тараса Шевченка та Ліну Костенко, хоч ця любов укладалася в річище ідеалістичної ілюзії про «спільні дії» російських та українських демократів. Життя показало, що російська інтелігенція, навіть щонайпередовіша, не позбулася «старшобратського», а подекуди й імперського тону в розмові з українськими побратимами.

Крах «загальнодемократичних» ілюзій стався в 2014 — 2016 роках, під час російської жорстокої агресії супроти України. Недаремно молода українська поетеса сказала: «Никогда мы не будем братьями — ни по родине, ни по матери».

Але хіба можна авторові слів «Хотят ли русские войны» закидати його короткозорість щодо жорстокої російсько-шовіністичної машини, налаштованої на війну, на упокорення сусідніх народів?

Ми вдячні Євгенію Євтушенку за його творчість, його пошуки істини, його шанобливе ставлення до України.

Я познайомився з Євгенієм, якого всі звали «Женя», ще в пору своєї творчої співпраці з журналом «Юность». Я не зараховував себе до його друзів, як це робили деякі колишні українці, але завжди шанував як яскраву особистість, порядну людину і талановитого поета. Мені довелося працювати з Євгенієм Євтушенком у Верховній Раді СРСР (він був народним депутатом СРСР від Харкова) й обговорювати його сміливі (і незрідка ідеалістичні) проекти демократизації радянського простору.

Але історія розпорядилася по-своєму.

Нехай прийме земля Пєрєдєлкіно, земля Пастернака, раба Божого Євгенія Євтушенка у свої вічні обійми. Царство йому Небесне.