Про історію краю у звуках

Цьогоріч Черкаський український народний хор   тріумфально  увійшов у  своє 60-ліття   концертним туром, заволодівши серцями й душами слухачів   Львова, Чернівців, Івано-Франківська,   Тернополя, Житомира, а днями й Києва… І скрізь його виступи супроводжував шквал оплесків. Наприклад, знаменита пісня «Степом, степом…» є своєрідною візитівкою колективу, прем’єру якої подарувала незабутня Раїса Кириченко… Саме завдячуючи цьому хору до «золотого фонду» увійшли такі шедеври як «Лебеді материнства»,  «Мамина вишня» на слова   Василя Симоненка, Миколи Негоди, Дмитра Луценка, обробки народних пісень «Ой, у вишневому садочку», «Ой, чий то кінь стоїть», які у виконанні черкащан стали улюбленими хітами для  багатьох поколінь слухачів.

Нині на концерті у Києві було представлено різноманітну програму,  й ніби ожила велична та героїчна історія пісенного Черкаського краю — батьківщини геніїв — Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. Простір Колонного залу Філармонії наче наповнився вільним духом степів, волелюбною енергетикою землі Кобзаря. Веселкове різнобарв’я яскравих строїв, запальні, майже атлетичні танці чоловічої групи, чарівна привабливість святково вбраних дівчат, з гілочками червоної калини у руках одразу владно захопили публіку  потужним сплавом гармонії хорових голосів і краси пластики рухів уже з першої вокально-хореографічної композиції «Розквітай, Черкаський  край» (постановка Р. Малиновського) й не відпускали до самого кінця.

Яскраві героїчні сторінки козацької доби,  ефектно відтворені артистами у вокально-хореографічних композиціях «Славні  козаки-чигиринці» (постановка В. Чугунова), постали перед   присутніми  у своїй величі й славі. Болюча наразі для всіх українців  тема війни не залишила байдужою публіку під час  видовищної,  патріотичної вокально-хореографічної композиції «На захисті  найдорожчого». Майже всі українські пісні  «Стоїть гора високая», «Ой розвивайся та сухий дубе» та інші виконувалися  на «біс». Цікаво вибудована драматургічна лінія концерту з чергуванням сольних, хорових  і танцювальних номерів тримала слухачів у стані емоційного піднесення й радісного збудження. Апофеозом театрального-хорового дійства стала фінальна вокально-літературна композиція, в якій на фоні хорового звучання знаменитої мелодії «Реве та стогне Дніпр широкий» пролунало полум’яне шевченкове слово у виконанні Анатолія Паламаренка. Фрагмент із «Холодного Яру» Т. Шевченка в патетичній інтерпретації знаменитого артиста немовби переніс присутніх до славетного Місця Сили, яким славиться історична місцина Холодний Яр, оспіваний у багатьох українських піснях. То була справжня мить катарсису — просвітлення й емоційного очищення — особливого стану людини після зустрічі з Прекрасним…

Після успішного концерту «День» поспілкувався з художнім керівником і головним диригентом легендарного хору Леонідом ТРОФИМЕНКОМ:

—  Для нас виступ у Києві — це   дотримання багаторічної традиції. Так, 40-річчя ми  відзначали у Палаці «Україна», і півстолітній ювілей святкували в Національній опері, а нині концерт відбувся у Національної філармонії — найкращому акустичному залі нашої столиці. Ми презентували різноманітну програму. Тут звучав неповторний мелос українського фольклору,  нами зберігається унікальна темброва палітра хору, що  миттєво  впізнається слухачами…  і знамениті альти, які сьогодні, на превеликий жаль, вже  не з нами. Ми з великою любов’ю згадуємо і Раїсу Кириченко, і Ольгу Павловську й інших співачок.  В ювілейні дні не можна не згадати  й тих, хто стояв біля самих витоків народження й становлення   колективу: Анатолія Авдієвського, Володимира Конощенка, Анатолія Пашкевича, Олександра Стадника,  Євгена Кухарця,   Петра Савчука. А як не згадати Миколу Куща, який, 

1957 року заснувавши наш хор,  вже за рік спромігся достойно презентувати його на  Всесвітньому фестивалі молоді й студентів…

Зараз  маємо непрості часи. Раніше ми здобували численні нагороди на фестивалях у США, Болгарії, Польщі, Молдові. Нині поїздки   колективу із 60 артистів вимагають чималих коштів і трапляються такі нагоди досить  нечасто. Після  скасування «Укрконцерту» наше гастрольне життя майже припинилося.  На жаль, гідної альтернативи цьому утворенню досі немає. Вочевидь, ухвалення Закону про меценатство мало б вивести сучасне українське мистецтво зі стану «анабіозу»…

У репертуарі ми продовжуємо збереження  вікових традицій свого краю. Наприклад, пролунала на концерті народна пісня «Ой люлі, люлі» на вірші Т. Шевченка. А історія її така: якось її заспівала 92-річна бабуся. Де вона почула цю мелодію — невідомо! Тоді мене до глибини душі вразив її проникливий спів, я занотував мелодію  і  зробив  хорову версію... Маємо й цікавих сучасних композиторів, які пишуть спеціально для нас — Микола Плашкевич, Микола Вовк та інші. Судячи з відгуків наша новинка — вокально-хореографічна композиція «На захисті найдорожчого» — сподобалась публіці. Цей номер — художня  актуалізація реалій  сьогодення. Ми   збираємо й  опрацьовуємо фольклор нашого краю, пестливо   зберігаємо неповторну, яскраво індивідуальну манеру звучання  хору, за якою його завжди вирізняють і яка залишається своєрідним звуковим «факсиміле».  Знаєте, мені є близьким вислів композитора Анатолія Пашкевича: «Наша народна пісня зберегла і нашу мову і нашу культуру. Вона  живуча, адже її народ береже й нікому не віддасть, хоч якби її не намагалися  знищити. Цього не було, нема й ніколи не буде»!