Творчість Iвана Карабиця повертається
У «Мистецькому Арсеналі» відбувся концерт-презентація серії з трьох видань камерних творів відомого композитора. Це «Твори для фортепіано», «Вокальні твори» і «Сонати для віолончелі та фортепіано №1, 2», які вийшли друком у видавництві «Музична Україна». До збірки ввійшли композиції, які ніколи раніше не друкувалися! За стилем і хронологією їх можна поділити на дві групи — п’єси періоду учнівства (Прелюдія і токата, Варіації, Соната і Сонатина) та опуси 1990-х (Елегія, «День за днем» і «Самота»).
Загалом, за корпусом студентських робіт сміливо можна було б віднести І.Карабиця до шестидесятників — настільки сміливою була їхня мова. Оминувши творчість радянських авторів (в першу чергу — Шостаковича, якому в ті часи наслідували), український автор спирався на естетику та музичну мову нововіденців. У цих п’єсах немає додекафонії в строгому сенсі, але є яскравий експресіонізм, опертя на дисонанси, які ріжуть слух, і поліфонічний дар безумовні. Більшість фортепіанних п’єс цього періоду складно назвати учнівськими — геніальний викладач Івана Карабиця Борис Лятошинський роботі в подібних стилях своїх студентів точно не навчав. Тут наявні індивідуальні пошуки самого учня, пов’язані зі складністю фактури, строгістю поліфонії Баха та підголоском української народної пісні.
У пізній творчості Іван Федорович, навпаки, надзвичайно спрощує фактуру, але за виробленням музичної тканини тут очевидна рука зрілого майстра. Поєднуючи красу естрадних мелодій і пряність гармоній, випробовуючи вплив французького шансону й американського джазу, український автор створює унікальний стильовий сплав, у якому виразно чуються національні мотиви. Складно пояснити, як йому це вдається, адже ні прямих цитат, ні навіть запозичення окремих фольклорних інтонацій тут немає.
Збірка вокальних творів, навпаки, репрезентує найбільш відомі пісні композитора — цикл на слова Бориса Олійника «Мати», «За рікою тільки вишні», «Пісня про добро», «Дніпровська вода» та інші композиції, які утвердилися в репертуарі багатьох вокалістів.
Осібна в цій серії — збірка віолончельних сонат. Ось що про неї розповіла «Дню» вдова композитора, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України Мар’яна КОПИЦЯ:
— Першу сонату Карабиць почав писати під орудою Лятошинського, але завершив уже після його смерті, присвятивши пам’яті вчителя. А ось Друга соната, написана складною експериментальною мовою, довгий час була невідома. Цей твір він колись передав викладачам Донецької консерваторії Тетяні Моргуновій і Наталії Біджаковій, і буквально рік тому вони зателефонували і повідомили мені, що у них є цей рукопис. Наша родина була щаслива, дізнавшись про знахідку, і негайно передала рукопис директорові видавництва «Музична Україна» Богдану Кривопусту, завдяки зусиллям якого сонати і вийшли друком.
