«Ми їхали по журналістський досвід, а вчилися... жити»

Щороку, готуючи програму для Літньої школи журналістики, «День» прагне запропонувати її учасникам якомога більше цікавого, розумного, корисного — якомога більше зустрічей, екскурсій поїздок. Проте цього разу «шкільний» формат виявися особливо інтенсивним, навіть попри насичений минулий рік. «Ми провели новий і надзвичайно цікавий експеримент, осмислено поставившись до запрошення гостей. Мені самій було цікаво на наших зустрічах. Бачити особистостей зблизька — можливо, один з найважливіших моментів у педагогіці, тому ми й надалі розвиватимемо цю практику», — зазначила Лариса ІВШИНА, вручаючи дипломи випускникам дев’ятої Літньої школи. Деякі з них прийшли у редакцію «Дня» не вперше, тому мали змогу на власному досвіді відчути зростання інтенсиву. «Я в Літній школі вдруге. Хочу сказати, що цей проект набуває все нових і нових рівнів. Цьогорічна школа була ще цікавішою, динамічнішою. Вона промайнула значно швидше, аніж минулорічна», — поділилася враженнями Юлія ЯРУЧИК. До речі, чимало учасників, окрім відведеного на загальну програму місяця, активно зголошувалися на двотижневі індивідуальні плани.

Напевно, обраний нами формат складно було б реалізувати, якби не відповідний рівень підготовки учасників. Недаремно під час закриття Лариса Олексіївна відзначила зрілість запитань, які молодь ставила своїм «лекторам»: «Ми маємо віддати належне викладачам ваших університетів, адже у Літній школі ми мали справу з тим рівнем вашої підготовки, над яким вони невтомно попрацювали». Попри напружений графік і велику кількість завдань, студенти намагалися вникнути в роботу редакції, осмислити складний український та європейський контексти й «дотягнутися» до редакційної планки. Як влучно сказала моя колега, їм випала можливість відчути темп, у якому живе Україна, а комусь — навіть темп, у якому живе Європа. Багато хто, як ми дізналися пізніше, саме в редакції «Дня» повірив у себе, і нам особливо приємно, що «День» сприяв якісному людському зростанню.

Тепер, після офіційного закриття Літньої школи, головне завдання її випускників — надміру не розслаблятися, продовжувати докладати зусиль до свого розвитку й цінувати сформований запит на якість. Адже співпраця з «Днем» продовжується, змінюється лише її формат. Деякі думки учасників школи дають підстави сподіватися, що саме так і буде. «Слова Лариси Олексіївни «Бути українцем — означає зусилля» пробудили в мені щирий неспокій», — сказала Ліна ТИМОЩУК. Тепер важливо, щоб цей неспокій трансформувався в активну діяльність.

Традиційно наприкінці Школи ми попросили учасників поділитися своїми враженнями, розповісти, що важливого вони перейняли за останній місяць, проведений у «Дні».

Олеся ПУПИНIНА, Київський міжнародний університет:

— Моя співпраця з газетою «День» розпочалася наприкінці листопада минулого року. Далеко не всі газети й журнали хочуть мати справу з практикантами. Проте у «Дні» мене почули. На моє щастя й великий подив тут знайшлося місце для спроб пера журналіста-початківця. Виявилося, що писати для газети — це зовсім не те, що постити у блогах. Подача інформації має бути виваженою, різносторонньою, об’єктивною. Усе, що я писала до цього, було просто дитячими забавками, грою в журналістику.

Коли дізналася про Літню школу «Дня», вирішила неодмінно взяти участь у цьому проекті. Пов’язані зі школою очікування справдилися. Для нас влаштовувалися зустрічі з непересічними особистостями сучасності. Це й соціолог Ірина Бекешкіна, й літературознавець Володимир Панченко, й журналіст-мандрівник Микола Хрієнко, й багато інших. Навряд чи поза школою ми б мали стільки цікавих зустрічей за такий нетривалий час.

Також відвідали Чигирин, Суботів, Холодний Яр, Національний заповідник «Софія Київська». Ці місця є знаковими для кожного українця, навіть якщо дехто може цього не усвідомлювати.

У співпраці з газетою ми отримали можливість долучитися до осмислення важливих проблем сучасності. Зокрема я рада, що принаймні якимось чином взяла участь у поверненні до суспільства імені та творчої спадщини незаслужено забутого художника Михайла Гаврилка.

Я глибоко вдячна «Дню» і його співробітникам за досвід, отриманий під час стажування. Сподіваюся, що він допоможе надалі вдосконалюватися й стати справжнім професійним журналістом.

Марія РОЗПУТНА, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова:

— 20 червня 2011 року, вперше зайшовши до 18-го кабінету, у відділ політики, я представилася. Редактор відділу Іван Капсамун показав мені моє робоче місце, пояснив загальні правила і... почалося: планірки — завдання редактора — знайомство із бібліотекою газети — перечитування газети — зустрічі з численними людьми — екскурсії — знайомства — самоствердження, саморозвиток.

Читаючи та аналізуючи «День», ми мали впіймати хвилю журналістських ідей. У перші дні перебування в школі я здивувалася: «А де ж творчість? Де ж якесь самовираження, у художньому плані?» Виявилося, все дуже просто: «День» — це газета не для творчої самореалізації, тут потрібна праця, розуміння і осмислення того, що відбувається в Україні.

Чи вистачило місяця, аби зрозуміти, чи хочу я надалі займатись журналістикою? Не вистачило, але чотирьох тижнів було достатньо, щоб «у двох словах» зрозуміти, що таке журналістика і як це — бути журналістом.

Я вчуся на філософському факультеті, тому до практики у «Дні» я поставилася як до щабля свого розвитку та навчання. Радила б усім філософам пройти це. Практика у газеті «День» — це... глобально.

Прикметно, що наша праця була оцінена редакцією не лише на словесному рівні, а й у матеріальному плані. А це — додатковий стимул! А для когось, можливо, перший у житті заробіток.

Олеся ЯРЕМЧУК, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Вже стоячи на пероні поїзду «Львів — Київ», моя мама запитала мене: «Доню, а яка ж їм користь оце так вас приймати, вчити, ще й житлом забезпечувати?» Тоді я знизала плечима й мала над чим думати цілу дорогу. Київ — це інші масштаби, інший рівень. Спершу здавалося, що мене затягує Харибда, і мені ніяк із неї не вирватися, не знайти нормального конструктивного рішення, діалогу з собою і, врешті, якогось результату. Та це нічого, адже висока мета породжує великий характер. День за днем, і в прямому і в переносному сенсі, беручи до уваги випуски газети, призвичаїлась, увійшла в ритм. І в певний момент зрозуміла, що залежна. Це добрий наркотик — нова інформація, завдання, поїздки, досвід. І головне — нові думки, рефлексії, практика, текст і врешті сигнал, вірус, запущений у суспільство. У сценаріях Літньої школи журналістики «Дня» обов’язковими були систематичні зустрічі з людьми знаними, прогресивними та значущими для України. На одну з таких розмов до нас завітав молодий історик, автор книги «Украинский национализм: ликбез для русских» Кирило Галушко. Саме від нього я почула фразу, що всі ми інфіковані... вірусом українськості. Це справді так, і я б віддала все, аби на цю епідемію ніколи не знайшли вакцини. Завдяки «Дню» я потрапила у справжнє інтелектуальне середовище України. Мій щасливий квиток у «Дні» — можливість побувати на 80-річчі Івана Дзюби. Людей таких висот, грандіозної пасіонарності та детекції в суспільстві, мабуть, не забуду ніколи. Спілкування з Євгеном Сверстюком (!), Богданом Гаврилишиним, Миколою Хрієнком — неоціненний досвід і стимул для розвитку. Перебуваючи на перших сходинках власного поступу, важливо побачити тих, хто вже на верхівці, аби вчасно поставити перед собою мету. Дякую «Дню» за цей шанс.

Я завжди хотіла побувати на Черкащині, зокрема в Холодному Яру та Суботові. Тут я отримала нове сприйняття світу, переосмислення історії й навіть топонімічної естетики України. Тут наповнюється життям те сухе теоретичне знання, яке ми, студенти, отримуємо в університетах. Тут я знайшла компаньйонів по духу, своїх «ідолів» та менторів. Дякую Ларисі Івшиній та всій редакції. Школу завершено, я відчуваю на собі статус «Оновлено», перезавантаження відбулося. Далі — точка біфуркації: або заснути під колискову суспільної пасивності, або ж діяти, розносити вірус національного ейдосу. Думаю, моя хвороба після Школи невиліковна.

Оксана ЗАГАКАЙЛО, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Світ зматеріалізований... Тому в ньому мало альтруїстів, людей, які готові пожертвувати часом (адже час — гроші), зусиллями на благо розвитку інших, своєї країни. Проте є купка людей, які розуміють, що земне життя не вічне. Вони прагнуть зберегти тяглість поколінь, передати свій досвід молодим для продовження справи, бачити біля себе кращих, ініціативніших. Частину цієї когорти становить колектив редакції газети «День». Завдяки їхнім зусиллям протягом місяця я здобувала життєвий досвід та вчилася практичній журналістиці.

Для мене дуже близькими є слова публіциста Євгена Сверстюка: «Тільки від Духа народжується дух». Працюючи в редакції та спілкуючись із людьми, які керуються моральними цінностями, мені передавався цей завзятий, повний оптимізму дух, який горить у них. Що вже говорити про зустрічі з професіоналами своєї справи, людьми з глибоким внутрішнім світом, таким як Богдан Гаврилишин, Микола Хрієнко, Герхард Гнаук, Володимир Панченко, Микола Княжицький, Кирило Галушко... Кожен із них — індивідуальність, авторитет, але найголовніше — вони не втратили людяності. І це великий приклад. Зрозуміло, спілкування з ними — це неабияке інтелектуальне збагачення, формування світогляду, становлення мене як громадянина.

Треба сказати, що їхала я у Літню школу по журналістський досвід, та навчилася набагато більше — жити. Щодо становлення мене як журналіста, то в «Дні» я піднялася на багато сходинок. Важливими тепер у моїй творчій праці є фрази, почуті від Лариси Олексіївни Івшиної: «Головна гімнастика для журналіста — здатність думати», «Питання у тому, де закінчується журналістика та починається спецоперація», «Я буду зі спокійним обличчям задавати серйозні запитання», «Інформація — це те, що приховують, усе інше — реклама», «На сильних людей суспільство не впливає».

Літня школа журналістики «Дня» — це для мене дарунок, за який я дуже вдячна.

Анна ВАКУЛЕНКО, Національний університет «Острозька академія»:

— Вважаю, що всім без винятку студентам, які стажувались у «Дні» протягом дев’яти років, дуже пощастило. Маю надію, що кожен учасник ІХ Літньої школи зрозумів, що «День» дарує йому унікальний шанс: з одного боку відкрити себе для України, а з іншого — відкрити Україну для себе. Це шанс взаємопізнання між тобою та твоєю країною. «День» мотивує можливістю спробувати себе як журналіста всеукраїнського щоденного видання, пізнати редакційну «кухню» зсередини, відчути радість спілкування з людьми, які свого часу не сподівалися на державу чи «царя», а були Інакшими. Якісно Інакшими. Для молоді за щастя почути та поспілкуватись з відомими журналістами — Ларисою Івшиною, Миколою Хрієнком, Миколою Княжицьким, Герхардом Гнауком, із соціологом Іриною Бекешкіною, із літературознавцем Володимиром Панченком, із політиками Валентином Наливайченком та Арсенієм Яценюком. Чого вартий впевнений потиск руки Богдана Гаврилишина?

Сам «День» — це жива соціальна тканина, яка дає життя іншим клітинкам і тканинам, у тому числі студентам, які також відтепер генеруватимуть здоровий потенціал. А для тих, кого турбує фінансова сторона стажування, «День» не лише обіцяє матеріальну винагороду за студентську працю, а ще й забезпечує житлом та проводить екскурсії софійними місцями. Більше того, як зазначає Лариса Олексіївна Івшина, Школа «Дня» — це не одноразовий проект, не майстер-клас, коли всі послухали і роз’їхалися додому, а це постійна співпраця з виданням та зі своєю аудиторією. Тому ІХ Літня школа — це сигнал від молоді, що вона не просто бачить і усвідомлює виклики сьогодення, а й готова особисто докладати зусиль, щоб їх подолати.

Цей липень був для мене по-справжньому шаленим. Отримала бакалавра в Острозі й потрібно було вступати далі, щоб продовжити навчання. Я подумала, що це буде занадто нудно за літо просто скласти іспити й вирішила трохи ускладнити завдання — спробувати вступити до Могилянки і стажуватись у «Дні». Коли Табачник вирішив не надавати МШЖ державних місць, я зрозуміла, що поки те навчання не для мене, бо моя сім’я не зможе платити 19 тис. грн. за рік. Тому я без комплексів вступила до Острозької академії й продовжувала стажування у «Дні». Так вийшло, що мені довелося відлучатися від роботи в редакції, тому в мене з іншими практикантами були трошки нерівні умови. Але те, що я мусила дізнатись — я дізналася. На жаль, не можу взяти індивідуального плану на серпень. Хочеться додати, що після такого ритму, як в редакції, в «звичайному» житті відчуваю себе трохи недореалізованою. Тому я дуже вдячна за цей шанс бути із «Днем», вдячна всьому колективу за те, що працювали з нами, довіряли, за те, що взяли на себе цю нішу — крім своєї роботи, ще й допомагати практикантам — і вчили не просто добре писати, а й задовольняти потреби своїх читачів у якісному інформаційному продукті.

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Програма Літньої школи журналістики показала, наскільки важливо в сучасному світі не просто отримувати інформацію, а й аналізувати її, формувати власний погляд на все, що відбувається довкола. У час, коли більшість ЗМІ відмоніторюють події й творять звичайний літопис того, що сталося нещодавно, думки суспільства часто шаблонізуються. Саме така шаблонізація не дає можливості достеменно зрозуміти процеси, свідками яких ми є. Тому найперша і найцінніша практика, яку пропонує газета «День» студентам, — це вміння компонувати сьогоднішні реалії різних сфер життя і знаходити у цьому щось вартісне, насамперед, важливе для читачів і для самого себе. Зустрічі з такими цікавими людьми, як Ірина Бекешкіна, Володимир Панченко, Герхард Гнаук, Арсеній Яценюк, Богдан Гаврилишин, засвідчили, що думки провідних фахівців допомагають зорієнтуватися в новітній історії світу й України зокрема. Для журналіста це вкрай важливо, адже це дає змогу налаштовувати читача на певні роздуми у певному напрямі, а не вводити його в інформаційні хащі, як це сталося з головним героєм роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Такі інтелектуальні практики разом узяті формують відчуття важливості кожного слова у тому, що ми пропонуємо читачам.

Безумовно, Літня школа журналістики — це важливий крок у діяльності газети, бо він передбачає взаємний обмін енергією думки. Правильним є те, що газета «День» не прагне дати студентам знання як такі, а має на меті сформувати світобачення, вміння шукати найцінніше серед цінного. Такий принцип сам собою дає певний інтелектуальний багаж, а головне — вміння його використовувати.

Софія КОЧМАР, Львівський національний університет ім. Iвана Франка, факультет журналістики:

— В есе, яке ми готували до вступу в Літню школу журналістики «Дня», я зазначила: «Хочу в стінах вашої редакції здійснити ще один крок власного духовного росту!» Дивним чином «День» зрозумів це буквально. На екскурсії в Суботові біля церкви Богдана я почула знаменну для себе річ. Виявляється, що українське прислів’я «Моя хата скраю, я нічого не знаю» наші предки розуміли зовсім по-іншому: якщо твоя хата скраю, то це означає, що ворог прийде до тебе першого. Тому газета «День» — це той український проект, який не визнає нейтральної позиції, а намагається стояти в епіцентрі українських та загальноєвропейських подій. Крім того, «День» одягає такі потужні інтелектуальні, духовні обладунки, що навіть «у хаті скраю» ми мали б почуватися захищеними. Під час практики в газеті «День» я побувала в Патріаршій курії УПЦ(КП), в гостях у... Філарета. Його відповіді, спосіб поведінки свідчили про те, що він бачить нашу українську Церкву як цілісний самодостатній організм. «Поважаючи інших, вимагати такої ж поваги до себе», — приблизно так я б окреслила кредо цієї людини. Вірю, що міць нашої Церкви зростатиме так само сильно, як і наша молитва за Неї.

Я також вдячна редакції «Дня» за те, що вона не поселила мене в стерильні умови, а влаштувала один місяць справжнього армійського вишколу. Адже кожна висока вершина вимагає багато вкладених тобою сил!

Катерина МЕЛЬНИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Думаєте місяць — це дуже багато? Насправді, це просто неймовірно мало. Як неможливо опанувати мову за перший рік життя, так і неможливо запам’ятати все, що тобі хотіли донести упродовж місяця. Щодня ми отримували нову інформацію, з нами ділилися досвідом, нашою думкою цікавилися. Це не була лише робота по навчанню студентів-профільників, це була робота по вихованню особистості, яка самостійно вміє думати й відрізняти фальш від чистої монети. У «Дні» вразила швидкість життя; час вимірювався не годинами, а вдало написаним матеріалом. Щохвилини якась важлива інформація, новини, конференції. Потрібно було всюди встигнути, вникнути, донести думку до читачів. Якщо раніше для мене журналістика була лише однією з професій, то зараз я зрозуміла, що журналістське слово криє у собі більше секретів, ніж я могла уявити. Журналіст — одночасно історик, хронограф, літописець, посередник між світом і народом.

На мене дуже вплинули зустрічі з видатними діячами культури, політики, історії. У живому діалозі ми відкривали для себе нові особистості, постаті, грані. Справжні патріоти нашої держави розповідали нам історії злетів і падінь. Врізалися в пам’ять слова Кирила Галушка: «Кожен із нас — носій вірусу українського патріотизму, нормального та адекватного; вірусу, який передається повітряно-крапельним і письмовим шляхом. Всі ми «заразні», й це добре. Треба розносити й поширювати цей вірус».

Газета «День», її колектив, став своєрідною сім’єю. Якщо ми й робили щось не так, завжди були люди, готові підтримати й допомогти. З масою вражень, багажем знань та запалом я сподіваюся, що в майбутньому матиму змогу сюди повернутися. За чимось поганим сумувати неможливо, а за Літньою школою журналістики я буду сумувати дуже сильно.

Тетяна БУБАЛО, Волинський національний університет ім. Лесі Українки:

— Кажуть, що людина, яка перестає змінюватися, зупиняється в розвитку. Здатність дивуватися, ставити собі високі планки й досягати їх плюс віра у власні сили — ось у чому секрет неперервного самовдосконалення. Я нікому не відкрию Америку, сказавши, що життя студентів Літньої школи журналістики газети «День» ділиться на «до» і «після» навчання в Школі, — це перший гарантований результат. Найперше мене вразив темп, яким живе колектив газети: лише люди, які люблять свою роботу і своє видання, можуть так самовіддано працювати. Іноді ми жартома припускали, що деякі журналісти, мабуть, живуть у редакції, інакше просто неможливо пояснити, коли у них знаходиться час стільки встигати. Поряд із надзвичайною завантаженістю — дружні та доброзичливі стосунки в колективі, які поширювалися й на нас, студентів. Сильні особистості, очолювані сильним керівником.

Другий парадокс «Дня» — співвідношення кількості інформації та часу на її засвоєння: чотири тижні пролетіли надто швидко, а скільки всього нового за цей час дізналися! Щодо практичних навичок журналіста, то два роки навчання в університеті, які дали теоретичну базу знань, тепер міцно підкріплені практикою. Тут не було часу сумніватися у власних силах — «випробування боєм» примушує працювати на результат, намагатися досягнути планки, поставленої досвідченими колегами. Я відкривала для себе світ такої журналістики, де потрібно не просто добре писати — насамперед, потрібно масштабно мислити. Здатність бачити проблему об’ємною, а не лише перекладати її на папір — вміння, яке потрібно напрацьовувати, розвивати і вдосконалювати. Якість журналістики не в кількості скандальних, резонансних справ, а у здатності інтелектуально осмислити події, якими живе світ. І цьому теж треба вчитися.

Я не буду стверджувати, що після практики в «Дні» у мені відбулися кардинальні зміни — як на мене, то це надто банально і затерто. Хочеться просто подякувати людям, які безкорисливо докладають зусиль, щоб ініціативна молодь могла побачити різницю між «диктофонною» журналістикою й якісним виконанням своєї роботи. Спасибі, що у нас є така можливість. Я змінилася — значить, ще «росту».

Ліна ТИМОЩУК, Національний університет «Острозька академія»:

— Невипадково я вже вдруге цілеспрямовано подала заявку на проходження практики в Літній школі журналістики «Дня», вдруге раділа з того, що пройшла відбір і отримала шанс на інтенсивкурс інтелектуальної терапії. Що ж, місяць журналістської практики промайнув насправді дуже швидко, але, оглядаючись назад, є що згадати: безліч яскравих моментів, незабутніх зустрічей, поїздка маршрутом «Трипілля — Холодний Яр», а головне — багато інтелектуального спілкування зі своїми однодумцями: молоддю, якій небайдуже майбутнє України, та з журналістами, котрі невпинно працюють, щоб суспільство більше й достовірніше знало про динаміку процесів, краще усвідомлювало й аналізувало ситуацію.

Інформаційний простір України ущерть заповнений. Але знайти щось, варте уваги, може бути проблемно. Тільки перебуваючи в «Дні» приходить розуміння того, якою справді має бути якісна журналістика, і вимальовується незмінний для «Дня» стандарт — об’єктивність, критичність мислення й аналітика, а ще наповнення контенту інтелектом. Тому написанню матеріалу для газети завжди передував тривалий процес роздумів та рефлексій. Насичене меню зустрічей із провідними експертами, громадськими діячами, журналістами, соціологами, істориками та політиками, мабуть, смакуватиму ще рік, а то й більше. Назавжди запам’ятаю розмову в редакції з Богданом Гаврилишиним. Його життєва мудрість, світовий досвід та велике серце, яке безмежно любить свою державу і народ, варті найвищої пошани. Герхард Гнаук уособлював для нас журналістику європейського класу, дав зрозуміти, якими категоріями мислить Європа і чого нам не вистачає, щоб спілкуватися з нею на рівних. А безпрецедентний майстер-клас журналіста-мандрівника від Миколи Хрієнка показав, як займатися суспільно корисною дослідницькою журналістикою в українських реаліях.

Насичений ритм, який диктувала учасникам Школа, виховує зібраність, громадянську відповідальність за свою справу, здоровий патріотизм та любов до інтелектуального, вміння відрізняти якість від розпіареної популярності. Також це й постійна робота над собою, бо, як влучно відзначила Лариса Івшина, бути українцем — це завжди певне зусилля. Дякую «Дню» за надану мені можливість зростати особистісно, за колосальний досвід. Можливо, журналістом я й не стану, але вже точно маю сформований смак до медійного продукту, куди вже ніколи не потрапить «жовтизна», «джинса» і «розважалівка». Дякую «Дню» за відчуття сімейності, атмосфера в редакції завжди була робочою, але при цьому повсякчас зберігалася теплота дружніх стосунків, командна робота та бажання допомогти колезі. Саме таким має бути й наше суспільство — сконсолідованим і приязним. Впевнена, що практика студентів в Літній школі журналістики «Дня» стане для них дороговказом та допоможе зорієнтуватися в лабіринтах сучасного світу. Наостанок хочу щиро привітати з прийдешнім 15-річчям редакцію газети «День», усіх її читачів та людей, хто має хоч якусь причетність до її існування. Цікавих Вам статей, вдячної читацької аудиторії, натхнення й мудрості, а ще терпіння та витримки!!! Й надалі впевнено тримайте звання лідера якості в сучасному медійному вимірі!

Олександр КУПРIЄНКО, Київський національний університет ім. Т. Шевченка:

— «Всі люди від природи прагнуть до знання», — колись давно, ще за часів грецького полісу, говорив видатний філософ Аристотель. Потрапивши у редакцію газети «День», мені здалося, що говорив він саме про журналістів цього видання. До того ж у випадку «Дня» це не тільки прагнення до пізнання істини, але й демонстрація цієї істини суспільству. Тому дійсно можна вважати, що «акули пера» (в цьому випадку маю на увазі досвідчених журналістів) формують громадську думку.

Той факт, що газета «День» вже дев’ять років поспіль займається вихованням нової генерації працівників медіа, заслуговує на окреме місце в історії української журналістики. У процес навчання входить не тільки студіювання структурних і стилістичних принципів газети. Цьогорічна школа надала учасникам можливість відвідати, не побоюсь цього слова, найбільш духовно насичені місця України: Холодний Яр, Чигирин, Суботів, Канів, Софійський собор. Для себе я зробив один найголовніший висновок: кожній молодій людині потрібно лише трохи допомогти у виборі напрямку для розвитку. Це варто зробити хоча б для того, аби кожен розумів, що існує не тільки світ індивідуального простору, але й суспільне благо, на якому тримається громадянське суспільство. Приємно усвідомлювати, що в Україні є серйозне видання, яке намагається змінювати ситуацію на краще.

Христина БОНДАРЄВА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— «День» став для мене моєю школою професії. На Літній школі журналістики я вдруге. І за два роки я не зустрічала жодної редакції, яка б поставила для мене вищу планку, ніж це зробив «День». І я дуже вдячна йому за це, адже, як сказав на зустрічі з учасниками Школи друг редакції Володимир Панченко, висока мета гартує сильний характер. А сильні характери сьогодні як ніколи необхідні нашій державі. Про це говорив кожен, хто приходив до нас у редакцію, — і молодий історик Кирило Галушко, й інтелектуал Богдан Гаврилишин. Про це думаєш і ти, шановний читачу, гортаючи щоразу це видання, яке дає відповіді на питання «на часі» й дає змогу завжди залишатися в контексті.

Коли говорити про міжнародні стандарти, про видання міжнаціонального масштабу, це однозначно є «День» — із його вмінням бачити глибоко, широко й із власної небанальної перспектви. І важливо, що він не акумулює свою енергію лише для себе, а з власної ініціативи передає її ще незрілому поколінню журналістів, але такому, яке готове вчитися й бачити головне. Avanti — вперед — із просторою думкою і конкретними смислами. Ми, студенти, дістали тут можливість своїми руками-словами-очима доторкнутися до живої, активної журналістики. Вона не сидить на місці, відчуває кожного найменшого громадянина нашої держави, відчуває й нас, яким сьогодні необхідні досвідчені та вдумливі вчителі. Знаю, наступних років будуть нові допитливі обличчя, які чекатимуть від «Дня» поділу досвідом і хороших уроків. Вдесяте він знову буде на висоті, вдесяте після місяця роботи в редакції звідти вийдуть люди з переосмисленим світосприйняттям. І коли мене знову питатимуть мої однокурсники-колеги, чи їхати їм в Київ, гаяти місяць літніх канікул на стажування, я вкотре казатиму «так»; я казатиму, що «День» — це те, що їм треба, й те, що вигартує їхню професійну придатність.

Ярослава ТИМОЩУК, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Період світоглядного дорослішання — так я б назвала свій цьогорічний липень. Цей місяць був справді найгарячішим у році, з огляду на важливі події: практику в «Дні» та вступ у магістратуру. Інтенсивний режим зустрічей, завдань, запитань, новин, дискусій тримає в інтелектуальному тонусі. Більше того, співпраця з «Днем» — це назавжди. Необов’язково працювати саме тут, але думати на одній конструктивній хвилі з «Днем» означає робити спільну корисну справу, що ми й робили упродовж останніх тижнів. Гадаю, решта учасників Літньої школи зі мною погодиться, адже чи не найбільше ми жили цією газетою. Маючи за плечима досвід кількох навчальних практик, можу без перебільшення сказати: «День» був найгостиннішим, адже прийняв понад двадцять учасників і піклувався про наше розумне використання часу. Високопрофесійний редакційний колектив, спілкування з ерудованими особистостями, знайомства, враження — все тут давало внутрішній поштовх до саморозвитку. Дещо скоригувала тут свої уявлення про журналістику: якщо амбіції — то лише в хорошому розумінні цього слова й підкріплені діями.

Ми, нація, не маємо права бути пасивними, не можемо дозволити собі лінуватися, бо державотворення — безперервний процес. Це я зрозуміла в Літній школі журналістики «Дня». На якісному рівні воно постійно відбувається в стінах цієї редакції, адже щодня газета радіє й турбується про країну, підказує, прогнозує, веде вперед. «День» — журналістика майбутнього, й я вдячна редакторові за можливість, хай незначною мірою, але все ж долучитися до процесу творення прогресивної преси якісного типу.

Iрина БРОХ, Національний університет «Острозька академія»:

— Із газетою «День» я познайомилася, вступивши до Національного університету «Острозька академія». Зі шпальт газети дізналася про Літню школу й відразу захопилася нею. Впевнена, що одногрупники та викладачі академії нового навчального року побачать зовсім іншу Іру Брох. Адже я багато чого навчилася, провівши половину літа в редакції, спілкуючись з працівниками та гостями «Дня». Мабуть, найголовніше, що я зрозуміла за цей час, — що від реальності насправді втекти не вдасться нікому, та й не потрібно цього робити. Щоб не боятися нагальних, але проблемних явищ, треба вчитися їх змінювати. Це можна робити з позиції журналіста. І цим займається газета «День». Водночас видання абсолютно не законсервоване, ділиться досвідом із молоддю. Ми мали нагоду спілкуватися з людьми, за якими звикли спостерігати на екранах телевізорів. І це було настільки цікаво, просто та невибагливо. Ми з перших вуст могли почути відповіді на питання, які хвилюють не тільки нас, а й всіх свідомих українців, а потім поділитися набутим досвідом на сторінках «Дня».

Христина ГIРСЬКА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Не віриться, що час промайнув так швидко, й ми, школярі «Дня», уже всі пишемо свої враження. Пригадую перший день, коли зайшла в редакцію. Тоді мені було тривожно, адже місце для мене майже сакральне. Перші враження були змішані: сподобалось усе, але вразила суворість і вимогливість. Тоді відчула темп щоденної високоінтелектуальної газети, в якій до кожного матеріалу ставляться з великим трепетом і відповідальністю. А отже, й ми, чи то пишучи про суспільно важливі проблеми, чи готуючи матеріал для рубрики «Субота. Що готуємо?», повинні були «тримати марку». Тому іноді писати було якось страшно. Зараз це вже звучить смішно, але насправді серед таких майстрів не хотілось осоромитися А коли траплялися невдачі, журналісти «Дня» дружно нас підтримували, давали дорогоцінні поради... Ми, можна сказати, стали друзями. І це було важливим для багатьох «школярів», які сумнівались у собі та своїх можливостях. Безпосередня зустріч з історією нашої неньки закарбується в наших головах назавжди. Вона вселила гордість у нас, що ми — нащадки таких великих людей. Чигирин, Суботів, Холодний Яр —місця, які повинні бути побачені всіма українцями. У «Дні» нас познайомили з працями Сергія Кримського, дали можливість доторкнутись до Київської Русі в храмі Софії Київської... Дякую за неоціненний досвід, знання та зерно, яке посіяли в мене. Сподіваюсь, у майбутньому ви зможете пишатись мною, як я пишаюсь тим, що цілий місяць мала змогу бути в «Дні».

Алла САДОВНИК, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— «День» подарував кожному з нас те, чого ми найбільше потребували — інтелектуальної поживи. Зустрічі з відомими людьми, посягання на нові висоти, а головне, інтелектуальна мандрівка, котра назавжди лишиться в серці, — це те незабутнє, таємниче, що наповнить наше життя новими ідеями та ідеалами. Літня школа журналістики... Навіть сама назва ховає певну хитринку: літня не тільки тому, що влітку, а тому, що дарує тепло від спілкування з новими людьми, такими ж журналістами-початківцями, як і ти сам; літня, бо намагається вселити в голови і душі молоді тепло доброти, чуйності та правди; літня, бо несе мудрість, даровану багаторічним досвідом української та закордонної публіцистичної думки. Школа. Спершу уявляла щось класичне: журналісти стоять над нами і диктують, як правильно робити те чи інше. Ні, елементи такої класики також були, але суть навчання глибша — ти повинен навчитися сам. Це твоя внутрішня школа. На одній із зустрічей, котру організувала газета, запрошений мандрівний журналіст Микола Хрієнко сказав, що головне для мандрівника бути у злагоді з собою. Журналісти — це також свого роду мандрівники, котрі блукають світом інформації, світом жахіть, потрясінь і розчарувань. І наше завдання не заблукати в ньому, а відшукати те прекрасне, що ми можемо тільки знайти, і відкрити його своєму читачеві. Ось що ховається під звичним словом «школа».

Найцінніше у цьому житті — досвід. Літня школа журналістики подарувала досвід розуміння. Ми змогли подолати розрив, який сьогодні існує між українською інтелігенцією та молодими журналістами, а це маленький крок до зміцнення українського майбутнього. «День» — це виробник глибоких істин і в якісь моменти ми також долучилися до цього духовного світотворення. Забути це неможливо, проігнорувати — соромно.

Літня школа «Дня» дала нам свободу: свободу вибору між тим, прожити це життя суто для себе, а чи прожити його заради інших. І за цю можливість вибирати, знаючи уже про правильний вибір, ми будемо вдячні назавжди.

Володимир СЕНАТОВСЬКИЙ, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Основним мотивом всього, що нам говорили і колеги по редакції, і гості газети, є гартування у нас людських і журналістських чеснот. Основна з них — небайдужість. І примикають до неї відповідальність, ретельність, терпеливість. Саме ці чесноти повинні через журналістів транслюватися суспільству. Тому газета «День» є такою своєрідною супутниковою антеною, яка перша ловить корисний сигнал і вже тоді перенаправляє його споживачам. Зсередини механізм дуже складний, але піддається освоєнню.

Коли Ольга Решетилова писала у листі майбутнім учасникам Школи про «перспективу» цілодобової праці, вдома це викликало у мене іронічну посмішку. Але двох днів у редакції стало достатньо, аби зрозуміти, що щоденна газета з високою планкою може жити і працювати виключно за таким сценарієм. Для учасників Літньої школи це хороша (як ніколи раніше) можливість поставити собі запитання, чи готовий я все-таки бути журналістом?! Враження необмеженого терміну дії залишились після наших екскурсій у Софію Київську та за маршрутом Чигирин-Суботів-Холодний Яр. У кожному з цих місць я побував уперше. У цьому є і символізм, а ще більше трагізм. Мені соромно, що я не потрапляв сюди раніше — проте є українці, для яких ці місця в історії так і залишились непрочитаними. Знову наштовхуємось на запізнілі зітхання, що є складовою національного характеру. Одразу ж і самому почати ділитись порадами і здобутими навичками трохи ще зарано. Вони ще свіжі, емоційні, а тому ризикують прозвучати надто гучно або надто тихо. Є куди рости, і головне, що є люди, з якими приємно це робити.