«Атмосфера людяності не постає на порожньому місці»

Це — серія документальних фільмів під загальною назвою «Насамперед ми люди», створених журналістами громадської організації «Розмай», — про права, можливості, творчу активність людей із фізичними вадами. Так сталося, що саме цю тему незадовго до презентації згаданого фільму обговорювали під час Літньої школи журналістики «Дня». Головний редактор Лариса Івшина поставила студентам запитання: «Як ви вважаєте, чи могла б в Україні стати президентом людина на інвалідному візку?» Це запитання підштовхує до роздумів: наскільки ми людяні й чи здатні розуміти інших, хто відрізняється від нас, чи здатне на співчуття наше суспільстві? Фактично, на цьому ж акцентують увагу творці проекту «Насамперед ми люди». В Україні є чимало талановитих людей, які мають фізичні вади. Це не заважає їм боротися з хворобою і талановито малювати чи перемагати в спеціалізованих спортивних змаганнях. Єдине, чого вони потребують, — це доброзичливої атмосфери в суспільстві. Саме до цього й закликають автори проекту «Насамперед ми люди».

— Наша невелика громадська організація, що існує вже понад десять років, постійно створює проекти, присвячені гострим соціальним темам, — розповів у коментарі «Дню» автор циклу Вадим КАСТЕЛЛІ. — Журналісти — люди допитливі, час від часу вони бачать певні ситуації на вулицях і фіксують їх на камеру. Так ми майже випадково відзняли документальний однохвилинний ролик про абсолютно типового інваліда у візку, який їде вулицями Києва і намагається піднятися на височенний бруствер. Це ті речі, які ми бачимо щодня і майже не звертаємо на них уваги. Тільки коли ми зняли цей ролик, то раптом замислилися, як живуть ці люди, чи всюди воно так, що можна для них зробити. Ми дізналися, що державний департамент США проводить конкурс, за програмою якого підтримуються люди, що хочуть відзняти ролики для українського ефіру в США. Ми подалися на конкурс, і Держдепартамент нас підтримав. Відтак два тижні ми працювали в США над тим, щоб передати ставлення до інвалідів в американському суспільстві. Паралельно з цим стало відомо, що в США діє програма FLEX (Future Leaders Exchange), згідно з якою проводиться конкурс для дітей-інвалідів. Переможці конкурсу отримують можливість вчитися в американських школах. Одразу троє українських дітей за цією програмою поїхали в США, і ми мали змогу їх супроводжувати. Це була добра нагода подивитися на інше суспільство очима наших дітей.

Водночас атмосфера людяності в США не постала на порожньому місці. Близько 35 років тому в Каліфорнії зароджувалися найбільші студентські революції, революції чорношкірих американців, жіночий рух. Там виник також рух за права інвалідів, які найперше хотіли мати можливість навчатися. Як наслідок, ухвалено закон «Про американців з інвалідністю», за яким дискримінація при прийомі на роботу інваліда неможлива. Тож суспільство почало усвідомлювати, що інвалідність — це просто ще одна форма життя, а не якась недолугість. Потроху це привело до того, що полікультурна країна прийняла інвалідів як ще одну групу, яка заслуговує на повагу і на таке саме ставлення. Фактично, такою ж є мета і нашого проекту — ми хочемо, щоб наш репортаж спонукав українське суспільство переосмислювати цю проблему, бо її замовчування веде до нелюдяного ставлення до людей з вадами. Поки що цей проект раз на тиждень, починаючи з 8 серпня, транслюватиметься на Першому Національному. Крім того, ми охоче й безкоштовно віддамо ці фільми обласним телерадіокомпаніям. Дуже хочеться, щоб розпочалася громадська дискусія на цю тему, — наголошує Вадим КАСТЕЛЛІ.