Битви в ефірі

Майже рік війни за незалежність показав, що Україна має мало шансів на перемогу без успіху в інформаційному протистоянні. Успіх же неможливий без рішучих заходів проти телеканалів, радіостанцій і газет, які працюють проти України. Передчуваю скажений виск про цензуру. Так, панове, в усіх воюючих державах обов’язково вводиться військова цензура, а ЗМІ, що об’єктивно чи свідомо сприяють ворогові, закриваються. Країни, які цього не роблять, зазнають поразки. Автора така цензура абсолютно не лякає, оскільки я ніколи не виступав проти України, її національних інтересів і не бажав перемоги ворогам Вітчизни. Отже, нехай хвилюється Олесь Бузина і йому подібні.

Тут недавно канал «Інтер» у черговий раз продемонстрував своє єство, показавши на Новий рік путінську естрадну обслугу й розписавшись у глибокому презирстві до українського народу та його жертв. Нічого дивного. Усі ці роки він завжди таким був і повністю відповідав своєму призначенню.

Адже створювався він колишніми керівними комсомольськими і партійними функціонерами на початку 90-х років минулого століття з метою збереження москвоцентричного «єдиного телепростору» колишньої метрополії з колишніми колоніями. Москва тоді активно діяла, формуючи «єдиний економічний простір», «єдиний правовий», «єдиний оборонний», «єдиний геополітичний» і т.д. Усі ці «простори» зрештою повинні були об’єднатися в «СРСР-2» або прямо в Російську імперію без фігового листочка союзних республік. Як дотепно зауважив у брежнєвські часи один західний совєтолог: «Союзні республіки СРСР мають усі ознаки незалежних держав, які втратили свою незалежність». Тому за самою своєю природою, за своїми зв’язками (29% акцій «Інтеру» належать Першому російському національному телеканалу), за спочатку встановленими завданнями «Інтер» не може бути проукраїнським. І це вже не кажучи про власників ЗМІ. Ось чому всі спроби «виховувати» й «коригувати» «Інтер» — наївні і безперспективні. Тут питання треба вирішувати кардинально. Бо немає сенсу відключати російські телеканали в Україні, якщо залишається «Інтер» як негативний камертон. Як мудро висловився Віталій Портников, якщо не буде розв’язана проблема з «Інтером» — на інформаційній безпеці України можна буде поставити хрест.

ХАМСЬКІ ВИПАДИ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ

Доля України сьогодні залежить від того, наскільки швидко встигне країна перейти на військові рейки в усіх сферах свого життя, зокрема в інформаційній. І тут не обійтися без добровільних і недобровільних природних і зрозумілих обмежень прав і свобод. Тимчасових і життєво необхідних. Інакше отримаємо «свободу слова», як у сучасній Росії, й не тимчасово, а на невизначено тривалий період. Продовжує свою невтомну діяльність радіостанція «Вести». Днями її програма «Війна світів» досить довго вустами якогось бізнесмена з Донбасу доводила, чому Україна повинна добровільно відмовитися від своїх східних територій. Що й казати, «потужна підтримка» воюючої країни. А потім на «Вестях» округлюватимуть очі і здивовано запитуватимуть, чому їх деякі громадяни вважають антиукраїнським радіо. Маю визнати, що «Вести» працюють тонко, професійно, гнучко, обережно, але «вуха» все одно вилазять. «Зірка» «Вестей» Матвій Ганапольський, ведучи передачу з Праги, де він пив каву з представником російської редакції «Радіо Свобода» Іваном Толстим, попросив цього росіянина прокоментувати українські події, й той із задоволенням процитував Василя Ключевського: «Хитрість росіянина в тому, щоб вдавати із себе дурня, хитрість українця в тому, щоб вдавати із себе розумного». Ну, в колах навіть найдемократичнішої російської інтелігенції зверхньо-зневажливе ставлення до нашого народу завжди було нормою, тільки в одних воно забарвлювалося злістю, а в інших — величною поблажливістю. Хамські випади проти українців у цих російських колах називалися «дратувати хохла». Звісно, Ганапольський не заперечив, на «Вестях» шпильки на адресу українців полюбляють. Хоча є чимало критичних цитат самих російських авторів про росіян. Ну, ось, наприклад, російський боярин XVII століття Хворостянін висловився так: «Московские люди сеют все рожью, а живут все ложью». Геніально! Особливо стосовно нинішньої РФ, де брехня стала способом існування цілої нації. Або ось російський письменник XIX століття Іван Дмітрієв: «Російська людина любить, щоб з нею поводилися справедливо, хоча сама не проти шахраювати». Таких цитат можна навести сотні, але на «Вестях» їх не почуєш, мабуть, вважають «неполіткоректними». Зате

«дратувати хохла» не втомлюються. Молодший партнер Ганапольського Павло Новіков, посилаючись на норвезького письменника Кнуда Гамсуна, розповів про деякий «феноменально ледачий народ», що живе на північ від Чорного моря. Щоправда, цей «ледачий народ» століттями годував хлібом багато країн Європи. На жаль, «вірний зброєносець» Ганапольського Новіков не повідав подробиці біографії Нобелівського лауреата з літератури Гамсуна, якому після 1945 року тисячі читачів з усього світу поштою на знак протесту повертали його книжки. Річ у тому, що Кнуд Гамсун у період нацистської окупації Норвегії підтримував маріонетку Гітлера майора Відкуна Квіслінга. Не знав Новіков про це чи свідомо умовчав? Отже, проблеми у нас не лише з «Інтером». ICTV цілий тиждень прославляє в серіалах армію й спецслужби країни-агресора, а у вівторок увечері «спокутує гріхи» дійсно патріотичною й гострою програмою «Цивільна оборона».

У СІЧНІ НАШЕ ТБ СТАЄ МАЛОЦІКАВИМ

Що ж до оцінок українців, що звучали на «Вестях», то слід сказати, що є безліч інших, але «Вести» їх ігнорують. Відомому генералові Джохару Дудаєву належить така: «Найбільша помилка — це нехтувати українцями. Визнати українців слабкими. Образити українців. Ніколи не ображайте українців. Українці ніколи не бувають такими слабкими, як вам здається. Не дай Всемогутній Аллах вигнати українців або відібрати щось у українців. Українці завжди повертаються. Українці повернуться й повернуть своє. Але коли українці повертаються, вони не вміють розраховувати силу й застосовувати її пропорційно. Вони знищують усе на своєму шляху. Не ображайте українців. Інакше, коли українці повернуться на землю, де поховані їхні предки, ті, хто живе на цій землі, заздритимуть мертвим».

Ну от, а ми вважали себе м’якими і поступливими. Може, цей чеченський генерал знав про нас щось таке, чого ми й самі про себе не знали? Джохар Дудаєв мав можливість вивчити питання, оскільки кілька років командував авіаційним полком, дислокованим на Полтавщині. Цікаво, що це думка чеченця, а самі чеченці ніколи м’якістю не відрізнялися, невипадково національним символом Чечні є вовк, звір, який майже не піддається прирученню й дресируванню.

У січні наше ТБ стає малоцікавим. Менеджмент каналів чомусь переконаний, що на різдвяні канікули, так само, як і на інші свята, населення перестає мізкувати й впадає в тотальну розважайлівку. Це далеко не так. На щастя, й на тривалих вихідних траплялися зразки теледокументалістики, що заслуговують на увагу.

Ось, наприклад, «Острів Крим. Дежа вю» телеканалу «Белсат», показаний у нас по Першому національному. «Белсат» — це білоруський опозиційний телеканал, що віщає з Литви. Фільм присвячений подіям в українському Криму. Шкода, що білоруських телевізійників це цікавить більше, ніж українських.

У фільмі показано (документальних зйомок більш ніж достатньо), як 20 років Російська Федерація нарощувала свою присутність в українському Криму за повної імпотенції офіційного Києва.

А хіба на Донбасі було інакше? І хіба нинішня влада по-справжньому зробила висновки із цих провалів?

Автори фільму обіграють чи то історичний, чи то містичний збіг — «Острів Крим» — роман російського письменника Василя Аксьонова, а нинішнього самопроголошеного начальника Криму під московським контролем звуть Сергій Аксьонов. Показана вражаюча сліпота (чи зрада?) української влади, яка впритул не помічала дій Москви в Криму. Регулярно до Севастополя приїжджав московський мер Юрій Лужков і вивергав прокльони на Україну, а офіційний Київ соромливо ховав очі.

ЦИНІКИ...

Кримська журналістка Валентина Самар сказала: «Ніхто не заважав російським спецслужбам працювати в Криму». Зате українські діяли там прямо вкрай обережно й делікатно, так би мовити, в глибокому підпіллі. Кілька років тому один севастопольський офіцер СБУ розповів мені, як у Києві в центральному апараті відомства керівний колега жартівливо запитав його: «А вас ще не віддали Росії?» У кожному жарті є частка жарту, а все інше — правда. Якби центральна українська влада діяла в Криму рішуче й патріотично, вона б знайшла там безліч прибічників. Цікаво, але коли РФ лише починала агресію на півострові, все робилося досить нерішуче, БМП, які належали Чорноморському флоту, вийшовши із Севастополя і рухаючись у напрямку адміністративного центру автономії, спочатку зупинялися на кожному українському посту ДАІ й виправдовували свої дії, показували путьові листи. Вони промацували ситуацію й чекали реакції України. Коли ж ніякої реакції не виявилося, російські війська сміливо пішли вперед. Первинний план передбачав захват лише Севастополя, але коли з’ясувалося, що Крим ніхто не захищає, захопили й весь Крим. Потім блискуче відпрацьовану в Криму схему поширили на Донбас. Там люди сцени Майдану (не плутати з людьми Майдану) теж два місяці перебували в стані прострації, боязкість і непрофесіоналізм зашкалювали. Ці «чудові якості» нинішньої влади представлені там і нині. Фільми ж, подібні до «Острова Крим. Дежа в’ю», треба було показувати ще за Кравчука, Кучми, Ющенка. Але й сьогодні ще не пізно. Шкода, що їх так мало. Такі фільми набагато корисніші, ніж нескінченне словоблуддя штатних політологів на утриманні.

P.S. За декілька хвилин до завершення цієї статті радіо «Вести» знову нагадало про себе таким сюжетом. Виявилося, що до київської міської влади звернувся підполковник у відставці з пропозицією ліквідувати арку дружби України і Росії (на честь так званого возз’єднання 1654 року) в центрі Києва. Оглядач «Вестей» звивався вужем, доводячи, що цього робити ніяк не можна. Оскільки ця ідеологічна зомбопам’ятка є символом колоніальної залежності України від Москви, ніяких розумних аргументів проти її знесення бути не може, тим паче що сьогодні (як і в минулому) ця «дружба» обертається вбивствами тисяч українців, у яких Росія бере участь і прямо, і побічно. Проте представник «Вестей» навів улюблені в таких випадках резони, мовляв, нехай спочатку зроблять так, щоб усе в комунальному господарстві Києва було ідеально. Так би мовити, є важливіші речі. Ми це чули багато разів. Зокрема, з приводу пам’ятників Леніну. Чули б і з приводу пам’ятників Сталіну, якби Хрущов їх вчасно не знищив. А коли комуністична влада влаштувала це пропагандистське шоу в камені, в столиці УРСР усе було бездоганно? Не можна зберігати пам’ятники, які пропагують брехню, дезорієнтують і обманюють наш народ. І це той обман, за який ми сьогодні платимо кров’ю наших людей.

До речі, ця програма «Вестей» називається «Циніки». Цілком справедливо. Але якби вони були лише циніками, а там усе набагато гірше...