Дискусії про аксіоми
Чорнобильський телемарафон і повільний коаліційний процес залишалися минулого телетижня серед телевізійних лейтмотивів. Водночас у зв'язку зі святкуванням «міжнародного дня солідарності трудящих», що практично втратив політичну підоснову, але все ще солідаризує суспільство в здійсненні права кожної людини на відпочинок і дозвілля, рівень інформаційної активності помітно знизився. Багато дискусійних програм вирушили в короткочасну відпустку, а в новинах побільшало аполітичних сюжетів із серії «як живеться жирафам у Київському зоопарку».
Були й «нестаріючі» теми. Так, наприклад, в одному з випусків програми «Лінія конфлікту» (ICTV) винесли на обговорення тему «Чи треба забороняти ненормативну лексику на наших екранах?» Саме запитання містило в собі по- дитячому очевидну відповідь: якщо лексика «ненормативна» — отже, за межами норми, і, відповідно, неприпустима, тим паче, в публічних місцях (до яких належить і ТБ). Утім, нецензурна лексика знайшла чимало захисників — досить добре відомих діячів культури та шоу-бізнесу, які намагалися довести, що, мовляв, без матюків у деяких ситуаціях їм своїх емоцій, ну ніяк не висловити. У свою чергу, як справедливо зазначив поет і режисер Станіслав Чернілевський, ненормативна лексика ж не відображає реальності, вона її конструює; і нікому ж не спадає на думку публічно розкидатися екскрементами (подібна аналогія з лихослів'ям є, здається, й в одного з класиків)... Здивувала і поведінка ведучої: Маша Єфросиніна раз у раз норовила спровокувати адвокатів надмірно вільного слова сказонути щось таке. Та й загалом сама тема — одна з яскравих прикладів псевдодискусії. Деякі аксіоми просто не вимагають обговорення. І аргументи на зразок «отже, погані фільми показувати можна, а поганої лексики вживати не можна?» — псевдоаргументи. А хто сказав, що «ненормативні» фільми показувати можна? Показують? Це вже інша проблема.
Утім, псевдодискусії — лише один iз елементів телевізійної псевдокультури. От, наприклад, «1+1» показав днями російський документальний фільм «Мой ласковый и нежный «Май» режисера Василя Пічула, присвячений історії колись суперпопулярної поп-групи. Цікаво, що одним із головних експертів виступала Вірка Сердючка (навперемінно з Андрієм Данилком). Тепер Вірка, за її власним визнанням, «Ласковый май» слухає під келих «Хеннесі» та сигарету з ментолом, причому на касетному магнітофоні — мовляв, «отаке ностальжі»... І взагалі Сердючка вважає, що якби в «Ласкавого мая» був не лише «тато» (Андрій Разін), а й «мама» Віра, то група дожила б до сьогодення. Добре все-таки, що не дожила... Погано, що багато нинішніх поп-груп дають підстави всерйоз говорити про історію успіху «Ласкавого мая» як про феномен (тобто, якщо за словником, — виняткове, рідкісне явище). Утім, і наше ТБ у багатьох своїх проявах — також ще той «феномен». Поп- зірки, які популярно розповідають про поп-зірок, — у цьому все воно.
