Іммігранти: вороги чи співгромадяни?
Проблеми регулювання міграційних процесів, співіснування з представниками інших націй і культур — із числа найважливіших для багатьох держав сучасного світу. Усе актуальнiшою стає ця тема й для України.
«Зараз Україні навала чужоземців не загрожує. Але років через 20 проблема міграції стане її головним болем. Ми повільно вимираємо, й вони прийдуть. Але будуть новоприбулі ворогами чи хорошими сусідами, залежить тільки від нас», — так була окреслена проблема в спецрепортажі Володимира Задираки «Імміграція» (НТН). Щороку нас стає менше. За найоптимістичнішими прогнозами, до 2055 року кількість українців становитиме трохи більше за 40 млн. Один iз експертів програми, економіст-демограф Олександр Позняк, у зв’язку з цими оптимістичними прогнозами говорить про так зване вікно можливостей: йдеться про велику кількість народжених у 1980 х роках, які досягли працездатноговіку. А от при несприятливих обставинах усередині століття число жителів України може становити 23 млн. Такий розвиток подій призведе до дефіциту робочої сили, перепадів між чисельністю поколінь, нестачі платників податків і, як наслідок, грошей у бюджеті. На думку експертів, виправити ситуацію здатні легальні іммігранти. За деякими оцінками, щоб перекрити втрати працездатного населення до 2015 року, доведеться завезти понад три мільйони іноземців. Павло Шевчук, економіст-демограф, зауважує: «Якщо емігранти прибуватимуть невеликими групами від початку, то корiнне населення зможе їх асимілювати». Подібну думку висловили й науковці Інституту демографії та соціальних досліджень. Вони вважають: щоб уникнути культурного шоку та міжнаціональних конфліктів наприкінці першої чверті століття, вже нині ми маємо щороку завозити за квотою по 50 тисяч мігрантів. Наступний крок — інтеграція цих людей у наше суспільство, щоб уникнути неприємностей, яких свого часу не змогла уникнути Франція. Загалом, автор «Спецрепортажу» наголосив, що міжнаціональну та міжконфесійну прірву, яка є на Заході, в Україні подолати буде легше. Адже в нас немає застарілих конфліктів, не варто забувати й про вже набутий досвід спільного сусідства — скажімо, з кримськими татарами (хоча й тут є свої проблеми).
Утім, поза рамками програми залишилося надзвичайно важливе запитання, на яке варто спробувати відповісти перш ніж говорити про асиміляцію легальних іммігрантів: чи всі власні громадяни інтегрувалися в українське суспільство повною мірою?..
