Коли розкриваються очі...

Канал «1+1» дав практично непомічену, хоча більш ніж сенсаційну інформацію про те, що прокуратура Польщі відновила розслідування загибелі літака президента Леха Качиньського на території Російської Федерації. Як виявилось, польська сторона отримала супутникові фотознімки, які показали, що польський борт № 1 не вибухнув у повітрі, а зробив аварійну посадку в болотисто-лісистій місцевості. Підірваний він був вже на землі. Були зафіксовані також якісь фігурки, які блукали серед уламків і добивали вцілілих поляків...

Що й говорити, від режиму в Кремлі починає відчутно тхнути Люцифером, як свого часу тхнуло від Адольфа і Йосифа.

А якщо ще пригадати таємничі вибухи житлових будинків у Москві, Волгодонську і спробу вибуху в Рязані, то пазли ідеально складаються. До них ще додаються політичні вбивства і дивне «самогубство» Бориса Березовського у Британії. Та й збройні ісламістські заколоти на Близькому Сході відбуваються дуже вже своєчасно для цін на російську нафту. У світі з’явився черговий геній Зла, а наївний Захід чомусь продовжує вважати Російську Федерацію демократичною державою, щоправда, з деякими недоліками. Захід, звичайно, прозріє, аби ж не занадто пізно.

Ну, гаразд. Перейдемо до наших «дрібних бісів». Радіо «Вести» обнародувало чергове відкриття близького до Партії регіонів соціолога Євгена Копатька, за яким виходило, що кияни нібито встановили рекорд песимізму і вже нічого хорошого від життя не чекають. «Вести» звернулися за коментарем до соціолога Ірини Бекешкіної.

Вона з властивою їй прямотою і визначеністю заявила, що вже давно не вважає пана Копатька фахівцем-соціологом, оскільки займатися професією йому ніколи, бо «безвилазно сидить у Москві на всіляких «круглих столах» із дуже мерзенними людьми».

Тут ось нещодавно одна донецька нардепка, від якої ми втомилися за Януковича (без неї не відбувалося жодне ток-шоу в Шустера), в тій же Москві ридала з приводу «особливої жорстокості» АТО в Донбасі, а як приклад гуманізму називала акції російських спецслужб на Дубровці («Норд-ост») і в Беслані. Ось це вона даремно. Відомі особи в Кремлі такий комплімент можуть сприйняти як пряме знущання. На Дубровці занапастили більше сотні нещасних заручників, отруївши їх якимось бойовим газом, про властивості якого нічого не повідомили лікарям, не давши жертвам жодного шансу на порятунок. А в Беслані відправили на той світ понад 300 людей, переважно дітей. І все це було не результатом помилки або випадковості, а навмисною дією, наслідки якої можна було легко передбачити.

БЮРОКРАТІЯ ВІЙСЬКОВОГО ЧАСУ

«5 канал» провів цікаву розмову з командиром взводу добровольчого батальйону «Київська Русь» Василем Щербаковим. Він знову звернув увагу на дискримінаційне ставлення високих інстанцій до таких формувань. Влада явно не прагне підсилювати добровольців. Зброї не дають, а якщо дають, то явний мотлох: після першого випущеного «ріжка» автомат перестає стріляти. БТРи не їздять. Важких озброєнь немає. Треба аби держава нарешті почала працювати, скільки можна паразитувати на волонтерах. До речі, якщо держапарат ніяк не прокинеться, то, можливо, всі міністерства і відомства теж передати під контроль волонтерів і вони там наведуть лад? А доки добровольці «Київської Русі» (й інших батальйонів теж) воюють на ... шкільних автобусах замість БТР і броньовиків. Унікальний випадок у світовій практиці. Такого навіть в Африці не було, там обходилися джипами з важкими кулеметами. Така практична беззбройність не перешкодила «Київській Русі» вступити в бій із російським спецназом і вистояти. Але в тому бою загинув комбат. А тут ще деякі юридично дуже грамотні чиновники періодично загрожують добровольцям, що якщо вони не легалізуються у складі Збройних Сил або МВС, то після війни можуть бути визнані «незаконними озброєними формуваннями». Судячи з великої кількості псевдоюридичної демагогії, ми маємо бути найбільш правовою державою в світі. На ділі ж все навпаки. Коли треба вкрасти, узяти «відкат», пограбувати держбюджет, відсутність законів нікого не бентежить. Коли ж треба захистити країну, починають скаржитися, що «немає правової бази». Століттями люди захищали Вітчизну без будь-якої «правової бази». А у нас на кожен крок і кожен плювок вимагають закону. Тут взагалі-то є світоглядна проблема. Що краще? Аби Україна бездоганно законно, ліберально, виконуючи всі норми правозахисників, зазнала поразки і припинила існування, чи незаконно, неліберально, грубо й жорстоко, викликаючи лемент правозахисників, перемогла і вижила? Я вибираю другий варіант. Тут ось нещодавно якісь правозахисники, які остаточно вижили з розуму, зажадали, аби в зоні АТО бійці не сміли стріляти в терористів без попередження, оскільки це, мовляв, порушує права людини, в цьому випадку — терористичної людини. Тобто, український солдат, побачивши озброєного терориста, перш ніж вистрілити в нього, повинен ввічливо довідатися: «А ви часом не з терористичних організацій ДНР і ЛНР?» — і чекати відповіді. Якщо той підтвердить припущення бійця АТО, то можна буде в нього вистрілити. Якщо на той час український солдат сам залишиться живий.

У нинішній Росії поняття демократії було дискредитоване ще в 90-ті роки, перш за все тими російськими демократами, які активно співпрацювали з нуворишами-олігархами і кремлівською бюрократією. Сьогодні не менше активно в РФ дискредитують поняття правозахисту. Багато російських правозахисників (як прийнято в їхній країні!) спотикаються на українському питанні, виступаючи в ролі підспівувачів Путіна щодо подій на Донбасі.

Деякі пропонують Україні припинити боротьбу з терористами, примиритися з ними і провести по всьому південному сходу референдум про можливе небажання цих областей бути у складі України. Пропозиції російських борців за права людини виглядають дуже зворушливо на тлі того факту, що в самій РФ будь-які референдуми про небажання суб’єкта федерації перебувати у складі Росії заборонені, а спроби їхнього проведення розглядаються як кримінальний злочин. А в окупованому Криму прилюдна заява про те, що Крим — український, означає для того, хто заявив, в’язницю. Більше того, на цій території відбуваються масові порушення прав людини. Причому, за словами Мустафи Джемільова, ситуація гірша, ніж за часів СРСР. Тоді, принаймні, була процедура: людину заарештовували, висували звинувачення, було слідство, потім суд. А зараз люди в Криму просто зникають. Фізично. До речі, ця схема була відпрацьована в Чечні. Не випадково свого часу Валерія Новодворська сказала: «Я особисто правами людини наїлася досхочу». Російським фахівцям цієї справи не завадило б більше займатися проблемами своєї країни, а не підігравати Путіну в агресії проти України, даючи українцям поради, як швидше і радикальніше розвалити свою Батьківщину.

СИЛЬНА НАЦІЯ — СИЛЬНА ДЕРЖАВА

«5 канал» дещо здивував, коли дав слово волонтерові Юрієві Тандіту, який радісно повідомив, що особисто бачив у зоні АТО сина президента Порошенка Олексія. Це робить честь президентові та його сім’ї. Це затикає рот пацифістам-провокаторам, які волають: «А де в зоні АТО діти начальства?» Але повідомлення на 5-му також означає, що тепер російський спецназ може почати полювання за Олексієм Порошенком. Що може означати для України полонення сина Верховного Головнокомандуючого? І це вже не особиста справа президента, а питання національної безпеки України. Тому Порошенко-молодший має бути негайно відкликаний з фронту і бути забезпечений належною охороною. А «5-му каналу» в умовах війни треба б мізкувати на предмет наслідків своїх виступів.

До речі, в Криму російські власті де-факто узяли в заручники сина Мустафи Джемільова і шантажують лідера кримськотатарського народу. Але залізний Мустафа не та людина, якою Кремль може маніпулювати.

Всі події на фронті і довкола нього показали, що у нас дуже слабка держава і дуже сильна нація. Але це протиприродно. Сильна нація зобов’язана створити сильну державу. Сильну в російському сенсі: давити, душити і залякувати, а в європейському: добре відлагоджений, ефективний, безперебійно працюючий механізм.

У програмі «Час-Тайм» на ТВІ американський політолог Пол Даньєрі дав свою оцінку ситуації в Україні. На його думку, дипломатія не допоможе Україні врятувати становище. Це зробить лише перемога над терористами. Російська Федерація реагує виключно на силу, вона прагне виснажити Україну на південному сході і схилити до капітуляції. Так званий гуманітарний конвой не потрібен — Росія місяцями відправляла до України зброю і бойовиків, так хто ж їй заважає замість них відправляти продукти харчування?

З дивними заявами в «Українській правді» виступив відставний генерал-полковник Володимир Рубан. На його думку, в Донбасі РФ проти України не воює, це справа місцевого населення. Участь РФ у війні на українській території заперечує російська пропаганда і... український (?) генерал Рубан. Втім, наявність у нас таких багатозоряних генералів добре пояснює нинішній стан української армії. Тим часом московський академік Андрій Піонтковський пише про «генералів ФСБ Бородая і Антюфєєва, старших офіцерів ГРУ ГШ ЗС Росії Гіркіна і Безлера», які командують парадом у ДНР і ЛНР. Регулярно до України прориваються, часто під державним прапором РФ, танкові і мотострілкові колони російських військ. Одна така нещодавно була зафіксована західними журналістами. У Луганську діє 45-й окремий полк спецназу ГРУ ГШ ЗС РФ. Практично щодня російська артилерія обстрілює українських військових, гинуть наші співвітчизники. Коли б не російська армія, що воює проти нас, то військові дії в Донецькій і Луганській областях давно б закінчилися. Наша армія повільно, важко, з жертвами, але вчиться воювати, стає серйозною силою. Зараз головне — вистояти, не піддатися на лицемірні й брехливі обіцянки країни-агресора, не дозволити себе обдурити.