Лабіринт громадянської війни

Фентезійна драма мексиканського режисера Гійєрмо дель Торо, друга — після «Хребта диявола» — частина його незакінченої трилогії про франкістську Іспанію. Фільм отримав три «Оскари» — за найкращі операторську роботу, грим та роботу художника постановника. А на Каннському фестивалі показ завершився тріумфальною овацією критиків та простих глядачів, що тривала аж 22 хвилини.

Події фільму розгортаються у двох паралельних світах. Похмура реальність Іспанії часів Другої світової війни переплітається з не менш загрозливим чарівним світом, до якого потрапляє дівчинка Офелія.

Таким чином, у програмі — другий поспіль фільм одного з лідерів нового мексиканського кіно, яке яскраво постало на світовому екрані минулого десятиліття й найяскравіше представлено трьома режисерськими іменами — Альфонсо Куарона, Алєхандро Гонсалєса Іньярриту і, власне, Гійєрмо дель Торо, які активно підтримують одне одного на творчому шляху.

«Лабіринт фавна» одразу ж після виходу на екрани став фаворитом критиків, правдиво культовим фільмом і зробив режисера знаменитим на весь світ. Картину порівнювали з книжкою Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див» і зауважили впливи живопису Сальвадора Далі та Франсиско Гойї.

Не дарма ж для дель Торо горор у чистому вигляді — це знаменитий цикл Гойї «Сон розуму породжує чудовиськ». Сон розуму — це і є жах... Що й казати, як і більшість чарівних казок, «Лабіринт фавна» просякнутий жорстокістю та дещо своєрідним, не повністю проявленим еротизмом.

Постановник також згадує про вплив на нього книжки батька жанру фентезі Джона Толкіна, в якій той закликає казкові історії робити одночасно і впізнаваними, й нетривіальними. Літературна казка має пустити коріння й дати волю фантазії. Таким чином дель Торо послідовно змішує суворий історичний контекст з елементами фантастики й отримує неймовірний результат!

Цікавими є також витоки іспанських мотивів у творчості цього мексиканського кіномайстра. Підлітком він дружив з іспанськими емігрантами-республіканцями, які справили помітний вплив на формування канонів класичного мексиканського кіно, привнесли до нього революційний дух експерименту. Ну, й багато розповідали майбутньому режисерові про громадянську війну в Іспанії.

Зрештою, у програмі у спеціальному сюжеті і йтиметься про кінематографічне відбиття громадянської війни в Іспанії.

Ну а на запитання, що ж таке мексиканська ідентичність, дель Торо якось відповів: «Вона включає не тільки фольклорні елементи, але й певний погляд на світ. Казати, що мексиканці особливим чином сприймають смерть — це кліше. Але мені насправді доводилося бачити багато смертей... Мексика — доволі жорстка країна, у ній багато насилля. Це ви можете відчути і в моїх фільмах».

У тих фільмах, які Гійєрмо дель Торо, за його ж словами, вибудовує із ледь помітних дрібниць.