Під філософським склепінням

Якщо бродити без плану, але з чітким бажанням щось уловити в закутках та задвірках старого міста, те, чого не варто шукати в історичних довідниках, де все правильно датовано та позначено, прислухатися до печалі часу, що пішов, зловити штрих ніжного невигадливого затишку від добротної хазяйновитості стомленого будиночка, який і через роки чимось гріє, одне слово, якщо дозволено все — і розчулюватися, і замислитися, і торкатися, та й просто мовчати, враження обов’язково здивує. Упевнена, задвірки самі й підкажуть, зададуть тон, а ми підемо туди — не знаємо куди, й абикуди прийдемо, без жодного запрошення. Знаю — швидкоплинна зустріч інколи пам’ятається довго-довго.

КУПЕЦЬ МАКСИМ НЕЧАЄВ ПРИДБАВ ЦЕЙ БУДИНОК 1891 РОКУ

Для початку непогано — одночасно зрозуміли ми, почавши, природно, з Подолу. Вирішили — зайдемо у двір на Контрактовій, 7, й одразу винагорода. Ось він, чарівний, хоч і зовні досить пошарпаний сюжетик — будиночок з охоронною табличкою на фасаді. Довкола будиночка екскурсії водять частенько, а ось усередину потрапити, де найцікавіше, як підказав нам пан Михайло, який квапиться кудись (потім дізналися): «Ось що вам потрібно: там дух, який живе під склепінням однієї з найстаріших житлових будов Києва. Будиночок пережив свого часу і фатальну пожежу на Подолі».

Виявилося, тут живе філософ і за освітою, і ментально Костянтин Малєєв. З часів володіння його прадідом Максимом Нечаєвим пряниковою лавкою на Контрактовій площі і цим будинком тут народилися і дід пана Костянтина, мати, він сам, його син. «Усередині схожий на середньовічній палац будинок завжди обживався членами нашої сім’ї», — почула від господаря. Сказати, що він колекціонер, значить, невибачно звузити рівень буття, устрою сім’ї, яка ніколи не жила в чужих декораціях випадкових предметів. Все, що дивує, — це з побуту предків, від купців до дворян, кожен предмет з історією.

ВЛАСНИК БУДИНКУ КОСТЯНТИН МАЛЄЄВ БІЛЯ ТОПОЛІ, ЯКУ ЙОГО МАМА ПОСАДИЛА 9 ТРАВНЯ 1945 РОКУ

Раз у раз чую: цей солдатський чайник дід привіз з російсько-японської війни, на фотографіях — троє з моїх прадідів, ось — чотири прабабусі, поруч — батько, який, зафарбувавши хлоркою військові табірні номери, запросив маму на побачення, а ось сестра бабусі, яка викупила за золоту каблучку 1941 року в Боярці в таборі для військовополонених дядька Гришу. Вже п’яте покоління мешкає тут, і всі трепетно бережуть своє минуле. Розглядаючи дерев’яні сходи, яким вже 150 років, розумію — скільки дітей пробігло ними вгору-вниз, а їх же було 15. Відчула — до чого ж безцінна, вагома щира спадкоємність усіх поколінь родини, яку не пощадили більшовики, розстрілявши трьох осіб, за часів голодомору тут предки пана Костянтина рятували 40 людей від смерті.

ТІ САМІ СХОДИ

Зберігся навіть портрет колись популярного актора, до якого приревнував свою дружину молодий чоловік — один із родичів. Тітка переписала той відчайдушний текст на звороті фото, і хоч зараз начебто можна дозволити собі й посміхнутися почуттям далеким — та навіщо. Кохання не варто принижувати і через роки. Це історія родини, яка без жодного зайвого пафосу і прагнення публічності, підтримуючи атмосферу живого людського тепла, знає: все важливо з того, що було, що боліло і радувало. Така філософія п’яти поколінь — від прадіда Максима до Антона Малєєва — сина господаря, а фактажу стільки, що ледве не потонула в ньому. Ще є що додати в наступних пікантних задвірках.

Зустрінемося там, за поворотом.