Попит на примітивність — міф?

Докори на адресу телебачення із приводу його аморальності іноді можуть звучати як докучливе бурчання, але все ж таки не можна не погодитися з тим, що підстави для таких докорів є. І найбільш освічена й самодостатня складова соціуму ще намагається якимось чином на це вплинути, а науковці у своїх аргументах використовують доказову базу. Зокрема, оприлюднюються результати досліджень Єльського університету щодо того, що білборди з елементами еротичного змісту, розташовані вздовж доріг, блокують уважність водія на певний час (як правило, достатній для створення аварійної ситуації). Але рекламодавців і «креативників» це не зупиняє. Тим часом, якими насправді є симпатії української телеаудиторії, і чи дійсно вони на боці примітиву, ми не знаємо. І, мабуть, це не остання складова цієї самої проблеми «аморальності на ТБ».

Чому вона зміцнює свої позиції в засобах масової інформації, зокрема, на телебаченні? Цю тему ми обговорили з генеральним директором телеканала Сіті Віталієм ДОКАЛЕНКОМ.

— Я не скажу нічого нового — телебачення відображає дійсність. Звинувачувати вітчизняне телебачення в аморальності, щонайменше, неетично. Ви хочете сказати, що показуючи бійку депутатів у парламенті, ми робимо новини аморальними? Коли ми цитуємо високопосадовця, який дозволяє непристойні вислови на адресу колеги, теж винне ТБ? Перепрошую, це не до нас, не за адресою.

— Свого часу радіо й телебачення були носіями чистої літературної мови, будучи своєрідним мовним еталоном. Зараз ми суцільно чуємо не просто сленг і суржик, а й грубі матюки.

— Тут усе неоднозначно. Така тенденція, насправді, існує через низку причин.

По-перше, багато залежить від формату програми. Природно, в інформаційно-аналітичних програмах ані сленг, ані суржик неприпустимі. Але в програмах, орієнтованих на молодіжну аудиторію, зрозуміло, будуть використані інтернетівські фрази, якісь «модні» слівця, афоризми тощо.

Тобто кіно, телебачення, будучи синтетичним видом мистецтва, більшою мірою орієнтоване на маси. Люди з великим задоволенням дивляться те, що їм близьке за духом. Змінюється мораль, змінюються стереотипи, змінюється мова — це закономірно. Інша справа, як до цього ставитися.

— Але ж суспільство, насправді, стало більш просунутим — освіченішим, культурнішим, комунікабельнішим...

— Є інша причина — це рейтинги й гонитва за аудиторією. На жаль, телесимпатії сучасного українського суспільства формуються даними лише однієї компанії, яка робить виміри телебачення в Україні. Вибірку рівня телеглядачів, чиї телевізійні смаки й пристрасті сьогодні формують сітки мовлення вітчизняних телеканалів, перевірити й оцінити практично неможливо. Однак увесь рекламний бізнес оперує лише цими даними. Ось і маємо те що маємо. Телеканал — це комерційне підприємство, тому й доводиться приймати умови, продиктовані ринком.

— Чи існують механізми, що дозволяють вплинути на рівень і зміст ТБ?

— На даний момент — це винятково рівень культури й внутрішнього змісту тих, хто робить програми власного виробництва. Причому, це стосується і телеведучих, і менеджменту. Я проти дешевого загравання з аудиторією. Доступність вітається, фальшивий епатаж — ні.

— Говорячи про менеджмент, ви маєте на увазі, що керівник все ж таки може заборонити вихід сумнівної телепродукції — чи то ролику, або фільму, не кажучи вже про програму власного виробництва?

— Звісно, може. Як мінімум, менеджмент телеканалу зобов’язаний стежити за такими речами, як повтор у денний час художніх фільмів, які напередодні йшли в нічному ефірі із червоним квадратиком у нижньому правому куті! Ось це і є безвідповідальність, що переходить в аморальність, коли діти на межі психологічної травми дивляться те, до чого вони, за визначенням, ще не готові.

— До речі, в дитячих програмах також часом можна почути табуйовані слова...

— Що ж до дитячих програм власного виробництва, я ніколи не чув нецензурних висловів! Утім, у вітчизняному телеефірі програм для маленького глядача так мало, що це й не дивно!

Але якщо і є якесь мовне хуліганство, то найчастіше — це або некоректний переклад іноземного телепродукту, або «ідейний задум» виробника. Відверто кажучи, ми скрупульозно ставимося до питання покупки програм для дітей, зокрема освітні проекти «Містер Мейкер», «Велика ферма» жодним чином не містять грубої лексики.

Повертаючись до теми, можу сказати: оскільки практично не існує відповідальності за публічне лихослів’я, ми будемо «насолоджуватися» цим явищем і на телебаченні. Я гадаю, питання «популяризації аморальності» на телебаченні лежить скоріше в правовій площині, що стосується державної політики в галузі телебачення й радіомовлення.