«Приходь — побачиш справжніх людей»

16 листопада — День телебачення, радіомовлення і зв’язку. На Першому Національному телеканалі «Надвечір’я» — єдина в телевізійному просторі України програма для людей старшого віку —відзначає свій 22-й День народження. Із дня першого ефіру й по сьогодні її автором і ведучою є Тамара Щербатюк. Ця унікальна жінка працює на телебаченні вже понад 40 років, але її творчій насназі й працелюбності можуть позаздрити багато молодих людей. Завдяки їй програма «Надвечір’я» об’єднала літніх людей по всій країні.

— Найперша потреба для похилих людей — це спілкування. А «Надвечір’я» — єдина програма на українському телебаченні, що розмовляє з літніми людьми. Чи існує, на вашу думку, в нашій країні проблема неадекватного ставлення до старості, в тому числі з боку ЗМІ?

— Усі прекрасно знають, що на людей старшого віку звертають увагу хіба що під час перевиборів, чи якихось політичних акцій. Не хочу говорити про те, що робиться в країні, про роботу вітчизняних ЗМІ. Можу казати тільки про те, що ми робимо у своїй програмі. На щастя, програма існує довго. Ми починали працювати в 90-х роках, коли в магазинах нічого не було, пенсію люди по декілька місяців не отримували. І глядачі писали мені: «Ви не дасте нам ніяких матеріальних благ, але поговоріть із нами».

— Чи вислухана українська старість і чи має вона шанс бути почутою в умовах того інформаційного простору, який ми наразі маємо?

— Ні, не вислухана, але все залежить від людей — політиків, керівників різного рівня. Якщо ті, хто відповідає за роботу радіо, телебачення, друкованих ЗМІ, будуть уважні до людей старшого віку, зрозуміють, що літні люди потребують спілкування, — може щось і зміниться.

— Останнім часом літні українці активізувалися: почали вступати до університетів, комусь вдається навіть подорожувати. Чи відчуваєте ви, що ваша аудиторія змінюється? Якщо так, то в якому напрямку? А що у ваших глядачах залишається незмінним?

— Незмінними залишаються увага до нас, а наша до їх, а аудиторія змінюється. Літні люди вступають до університетів, щоб відчути життя. Одна глядачка розповіла, що вчить англійську,щоб спілкуватися з іноземними гостями під час Євро-2012. Це може бути дивним, але нас дивиться також і молодь. Є глядачі, які з дитинства пам’ятають «Надвечір’я». Коли ми були в Святогірському монастирі, мене впізнав один молодий послушник. Справа в тому, що він раз на тиждень ходив у гості до своєї бабусі. А вона попросила онука приходити в той час, коли йде «Надвечір’я». Казала: «Приходь — побачиш справжніх людей». Не так давно в метро до мене підійшла молоденька дівчинка, сказала що дуже любить нашу програму, і додала: «Чомусь ті, хто створює передачі для молоді, думають, що ми дурні, а у вас завжди розумні люди у програмі».

— В Україні діє понад 70 клубів «Надвечір’я», які створювалися за ініціативи самих телеглядачів. Мабуть, цю мережу можна назвати своєрідною передмовою до соціальних мереж, які нині поширені в інтернет-просторі. Чи спілкуєтеся ви з учасниками цих клубів? Які ці люди?

— Безперечно, спілкуємося. Керівники цих клубів приїздять до нас у гості. Ми вітаємо одне одного зі святами. Це різні люди, найголовніше — вони справжні. Неймовірно, але є глядачі, які ще з 90-х років із нами. Вони вже стали нашими добрими знайомими, друзями. «Надвечір’я» — це не просто програма. Це нова, незвична форма об’єднання людей. Наші глядачі спілкуються між собою. А інтернет — це простір не для нашої аудиторії, але за суттю щось схоже.

— Сьогодні на телебаченні працює чимало тих телеведучих, яких із деяким присмаком зневаги часом називають «головами, що говорять». Такі ведучі — це потреба нашого часу чи виключно телеменеджерів? Глядачі досі очікують від телеефіру спілкування чи звичайного інформування?

— На екрані потрібне й інформування, але спілкування — це інше. Укрупнення ведучого — безперечно природна форма встановлення контакту між людиною на екрані й перед екраном. Для того, щоб спілкуватися, треба бачити очі. Але проблема в тому, що переважна більшість ведучих або читає текст із підкажчика, або згадує завчене, тому їхні очі нічого не виражають. А людина перед екраном дивиться і не бачить, слухає і не чує. Інформація теж має бути подана з розумом. Інформаційні передачі люди вибирають у залежності від того, хто їх веде. Головним на телебаченні була, є і залишається людина мисляча, яка вміє спілкуватися.

— Ваша програма — це живий музейний експонат українського телебачення. Невже ви ніколи не мали спокуси докорінно змінити формат «Надвечір’я»?

— Ні, ми не музейний експонат, хоча музей у «Надвечір’я» є. Ми живі. Й ті, хто уважно дивиться нашу передачу, знають, вона змінила формат. Сьогодні у нас є телевізійний театр реальних подій і зустрічей. Це надзвичайно цікаве явище. Я завжди одержую задоволення від творчого процесу. Адже ми записуємо її в режимі прямого ефіру, без якого я жити не можу.

— «Надвечір’я» представляє зовсім інше телебачення, яке сьогодні, по суті, залишилося в минулому і на зміну якому прийшло телебачення проектне, де телепродукт, по суті, створюється під рекламу та рейтинги. Хоча медійна сфера дуже швидко еволюціонує, що, на вашу думку, в цій еволюції не слід втрачати? Чи ми вже все втратили?..

— Продукт, проект, реклама, рейтинг, медійна сфера — це термінологія сучасного технологічного процесу. Але суть, унікальність телебачення як такого повинна залишатись. А для цього не слід втрачати на екрані розумну людину. Не слід шукати лише красиве обличчя заради якихось смаків певного менеджера. Сьогодні телебачення сприймає глядача як не дуже розумного, із заниженим смаком. Ніби він, як той відвідувач фаст- фуду, з’їсть будь-яку несмачну їжу. Але наступне покоління — це покоління розумних, мислячих людей. Телебаченню треба трошечки підніматися. Робити пізнавальні, культурні програми. Треба зберегти те, заради чого і з’явилося телебачення — заради спілкування.

БIОГРАФIЧНА ДОВIДКА

Тамара ЩЕРБАТЮК — заслужений працівник культури, нагороджена двома орденами Княгині Ольги. Працює на телебаченні з 1959 року. В 1960 році брала участь у створенні першого телемосту «Москва — Київ». Була автором перших репортажів і телепередач, вела молодіжні й дитячі програми. Такі як «Інтерклуб», «Прощальний вальс», «В бібліотеці Іллі Корєшкова». З 1988 року і по сьогодні — автор і ведуча програми «Надвечір’я». Тамара Щербатюк — доцент, кандидат філологічних наук, довгий час викладала на кафедрі телебачення і радіомовлення Київського університету ім. Шевченка.