«Я – війна»

На українських телеекранах усе більше з’являється документальних есе та телехронік про героїчні вчинки наших військових на сході під час боїв, несення служби на блокпостах, їхній побут... Документалісти ж Першого Національного каналу днями представили стрічку трохи про інше — вони спробували передати загальний психологічний, духовний, моральний і філософський портрет людини в умовах війни та їхню незламну внутрішню силу. Від задуму представити сукупний «портрет» військового народилася документальна картина «Я — війна», автором і режисером якої виступили Сніжана ПОТАПЧУК, оператором Світлана КОВАЛЬ. Після резонансу від стрічки «Я — війна», знімальна група розпочала роботу над продовженням проекту, запланувавши зробити ще два фільми такого ж ідейного спрямування.

«Ми знімали хроніку війни від самого її початку. В зоні АТО працюємо з 23 травня 2014 року. Спочатку їздили з оператором Анною Кудрявцевою, тепер зі Світланою Коваль, інколи я виїжджала сама, — розповіла у коментарі «Дню» режисер картини Сніжана Потапчук. — Жанр у даному випадку диктуємо не ми. Я люблю образ, недосказаність і поетику в документальному кіно. Але це не про ситуацію на Донбасі. Важливо розуміти час, місце й обставини. Від самого початку антитерористичної операції ми намагалися заглибитися в цей процес, вникнути, щоби зрозуміти його природу. Від цього, власне, розуміння і народжується думка, а зрештою — образ майбутнього фільму. Спочатку ми фіксували на камеру практично все, що бачили... Інколи доводилося знімати прихованою камерою. І видавали це в ефір. Матеріал диктував форму і жанр подачі — це були записки документаліста. Зараз же ми відчули, що можемо поговорити з глядачем не лише про видимі речі, а про людину в умовах війни. Для мене ця ідея є важливішою і наразі актуальнішою, хоча і складнішою за втіленням».

За словами Сніжани, спочатку військові не надто охоче йшли на контакт зі знімальною групою, але коли роззнайомилися і зрозуміли важливість документування телевізійниками всього, що відбувається на фронті, військові та документалісти навіть стали друзями.

«За майже десять місяців у зоні АТО ми познайомилися і дружимо з багатьма командирами і солдатами. Ми вітаємо одне одного зі святами. Часто передзвонюємося. Зустрічаємося на мирній Україні, — продовжує Сніжана Потапчук. — Варто розуміти, що ми в зоні АТО не виконуємо конкретне редакційне завдання, нам не ставлять рамок і обмежень, тут, звичайно, треба віддати належне керівництву каналу, на щастя, вони розуміють природу документального кіно, тому в нас повністю розв’язані руки. А це вкрай важливо для творчості. Для нас герой фільму — це не матеріал, носій потрібної інформації, а це перш за все людина, яка пережила щось, про що їй, на нашу думку, варто поділитися з глядачами, а ми є просто ретрансляторами-передавачами. В нас є велика повага до кожного, хто потрапляє в об’єктив нашої камери. У фільм увійшло близько двадцяти інтерв’ю».

Говорячи про природні складнощі роботи телевізійників на передовій, зокрема в умовах реальних бойових дій, знімальна група стрічки «Я — війна» дякує військовим за своє збережене життя, здоров’я та всебічну підтримку.

«Не без зусиль, але ми довели нашим військовим, що довіряти нам можна, — зізнається режисер. — Адже ми збираємо матеріал не лише для конкретного фільму, а для історії. Ми фіксуємо події на Донбасі для майбутнього. І якщо щось чи когось не можна показувати зараз, то по закінченні війни або через кільканадцять років це у будь-якому разі побачить глядач».