Замість істерики – історичні паралелі

Українські військові продовжують звільняти міста на сході, проявляючи при цьому масовий героїзм. Днями прийшла черга Авдіївки, Красного Лиману, Сєверодонецька, Лисичанська. Наші силовики майже заблокували Донецьк — це ускладнює постачання зброї до бойовиків «ДНР». Терористи, яких фактично загнано у кут, заявляють про готовність до перемовин і обстрілюють будинки та промислові об’єкти регіону. Від артобстрілів страждають Горлівка та Луганськ, цього тижня бої розгорнулись у Торезі, Сніжному і Шахтарську.

Журналісти місцевих ЗМІ покидають рідні міста — бойовики з «ДНР» не дають працювати, деякі редакції знищено. Одночасно, мирні міста — наприклад, Маріуполь, стають місцями базування для журналістів із населених пунктів, охоплених війною.

Утім, і на звільнених, і на окупованих терористами землях є спільна проблема: як оперативно інформувати населення, вишукувати правдиві дані й не тиражувати паніку. «День» розпитав журналістів Донбасу про те, як вони працюють під час АТО, і як в екстремальних умовах добирають достовірну інформацію.

«ІНФОРМУЄМО ПЕРЕДОВСІМ ПРО ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У ЖИТЛОВИХ МАСИВАХ І НА ОКОЛИЦЯХ МІСТА»

Олександр БІЛІНСЬКИЙ, редактор сайта Gorlovka.ua, Горлівка:

— Сайт Gorlovka.ua майже два місяці працює поза редакцією, а останні два тижні й поза Горлівки. Але у місті залишилися наші джерела інформації, тому намагаємось оперативно інформувати читачів про все, що відбувається у житлових масивах і на околицях міста. Не знаю, чи повернемося до Горлівки. Усе залежить від того, у якому вигляді залишаться місто і його інфраструктура, що декілька днів піддаються артилерійським і мінометним обстрілам.

Друковані ЗМІ, телебачення, радіостанції у Горлівці давно закрилися, і місцеве населення живе в інформаційному вакуумі, що є добрим підґрунтям для чуток і спотворення інформації. Щоб не посилювати паніку, мають оперативно працювати прес-служби міських рад, ДСНС, міліції, нехай і віддалено. Інформація, що з’являється у соціальних мережах, часто недостовірна, а журналістам перевірити її практично неможливо.

Взагалі, всім, хто залишився у Горлівці, раджу відстежувати оперативну інформацію в онлайн-ЗМІ, аналізувати й переказувати літнім людям, у яких немає доступу до Інтернету. Таким чином, вони хоча б частково розумітимуть, що відбувається.

«У ТОРЕЗІ — ІНФОРМАЦІЙНА ПОРОЖНЕЧА»

Валентина ПОСТНОВА, власний кореспондент обласної газети «Донбас», мешканка Торезу:

— Кілька днів тому виїхала до Черкас. Перебуваю там тимчасово, зі своєї газети не звільняюсь, але не знаю, чи відродиться все. Виїхала, бо у Торезі «сталінградська битва» — стріляють, бомблять. У місті інформаційна пустка: жодна газета не виходить, не дають хоча б біжучий рядок по місцевому телебаченню, українські канали майже всі відключено, навіть спортивні зникли.

Серед людей багато пліток та протиріч. Газета «Донбас» виходить раз на тиждень — програма та щось нейтральне, місцевих новин немає. Мене давно не просили щось написати, бо ніяких коментарів взяти не можу. За підпискою газета не надходить, коли завозили до «Союздруку», розбирали одразу. Там, взагалі, будь-які газети швидко розмітають.

У Торезі перестала виходити газета «Горняк»: як спалили 6 червня, на День журналіста, редакцію, так і припинили випуск. Газета була патріотична. Щоб відновити її вихід, треба ремонтувати усю будівлю редакції, купити нову техніку. Хто це зробить — невідомо. Тож, потрібні мир та гроші.

А у Шахтарську припинили випускати газету «Знамя победы». Цього тижня мав вийти 10-тисячний номер газети, але не склалося: ДНР, як бруду, бойовики обіцяють влаштувати там другий Слов’янськ. По вулицях ходити неможливо, тож і газети нема.

«БАГАТО ДЕЗІНФОРМАЦІЇ ТА ФЕЙКІВ»

Григорій ШВЕД, головний редактор місцевого сайта i24.com.ua:

— У Маріуполі майже не припинявся вихід газет, навіть коли там були представники ДНР. Після приходу сил АТО перестали випускати газету «Хочу в СССР» — українські силовики затримали її головного редактора. Зараз до міста приїхали журналісти з Добропілля, Донецька, які працюють тут дистанційно — адже у нас порівняно спокійно. Переїхали і працівники деяких корпоративних ЗМІ.

Жителям Маріуполя вистачає джерел інформації. Газети продають та надсилають поштою, сайти працюють. Але важко слідкувати за достовірністю. Сам надаю перевагу тільки офіційним повідомленням, або тому, що бачу власними очима. Багато дезінформації та фейків з усіх боків, навіть в офіційних джерелах бувають невідповідності. Усі намагаються дати якомога більше інформації, але немає гарантії, що оприлюднюємо правдиві дані.

Панічні настрої у Маріуполі з’являються регулярно. Минулого тижня був масовий психоз щодо часткової мобілізації. Місто вирувало, на підприємствах люди боялись виходити за прохідні, бо ходили чутки, що із заводів хапають та мобілізують. Тому наш сайт зробив топ-5 найфантастичніших чуток про мобілізацію, виклали їх разом з коментарем військового комісара. Перевіряли по знайомих — це допомогло, збило хвилю паніки.

Відомі представники медіа-поля Донбасу також поділилися своїм баченням того, як краще інформувати людей про хід АТО.

«ПЕРЕСЕЛЕНЦІ РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО СИТУАЦІЮ В МІСТІ, ЯКЕ ПОКИНУЛИ МІСЯЦЬ ТОМУ»

Донецький блогер Pauluskp (у топ-100 користувачів України на ресурсі livejournal.com):

— Щоб грамотно висвітлювати ситуацію на Донбасі, треба частіше показувати загальний план. По собі знаю: якщо мені показують дірку від снаряда у будинку, я хочу бачити будинок повністю, і ще сусідні будівлі, вулицю. Але журналістам потрібні сильні емоції в репортажі, вони показують не реальність, а медіа-подію. Наприклад, нас залякали Слов’янськом, у суспільній свідомості він перетворився на Сталінград, і лише після звільнення міста ми дізналися, що журналістам доводилося вишукувати яскраві руйнації для своїх репортажів. А правда в тому, що місто вдалося зберегти.

Не треба біженцям розповідати на камеру про ситуацію у місті, яке вони покинули місяць тому. Ці люди нічого не знають, але переконливо тиражують страх. На Західній Україні досі сидять «переселенці з Маріуполя», хоча війни в Маріуполі немає. Переселенці завжди намагаються переконати себе та інших, що вони втекли не дарма.

Треба більше історичних паралелей. Наші предки вже проходили через важкі випробування, на тому ж Донбасі. І нічого, міста стоять, люди живуть, кінець світу не трапився. Дідусі й бабусі можуть поділитися своїм досвідом життя в окупації, під обстрілами, в умовах репресій і голоду. Якщо вони змогли, то чому ми не зможемо?

«ПАНІКУ ВИКЛИКАЄ ВІДСУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ»

Сергій ГАРМАШ, головний редактор інтернет-видання «ОстроВ»:

— Паніку провокує саме відсутність інформації. Об’єктивне інформування дає населенню картину реальності, яка не тільки допоможе орієнтуватися в подіях, але і може врятувати життя. Тут, звичайно, ініціативу на себе має брати держава. Як у всьому цивілізованому світі, влада має створити систему оповіщення, що попереджатиме людей про небезпеку і пояснюватиме її природу, можливі засоби захисту. Але у нас такого немає і, схоже, ніхто не збирається щось таке створювати. Тому на журналістів лягає певна відповідальність. Але нам не варто підлаштовуватися під ситуацію і включати самоцензуру. Просто треба давати перевірену або хоча б достовірну інформацію, а люди вже самі розберуться, як нею розпорядитися.