Друге життя Волинського орнаменту

Самчиківський орнамент — поки не надто відомий українцям. Більш пізнаваним є Петриківський розпис, «родом» з Центральної України, який був поширеним упродовж всього періоду існування УРСР. Проте і орнаментом, і колористикою він відрізняється від етнічних мотивів у розписі Великої Волині (територія сучасних Волинської, Рівненської, західної частини Житомирської, півночі Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей).

Сьогодні відроджений Самчиківський орнамент є унікальним, оскільки мистецтво декоративного розпису на землях Великої Волині було частково втрачено. У дорадянський період такими візерунками прикрашалися стіни будинків, печі, скрині. Найбільш розповсюдженим волинський декоративний орнамент був в іконописі Поділля та південної Волині. У ХІХ—ХХ століттях все тло ікон, особливо тих, які виконувалися у сільських майстернях, було заповнено квітами. З приходом радянської влади у селах перестали писати ікони, проте розпис лишився на стінах та скринях. У 60-х роках декілька чоловіків із села Самчики вирішили відродити волинський розпис у станковому малярстві. Якщо говорити про самчицькі роботи, то варто зазначити, що, хоча орнаменти схожі між собою, адже у всіх переважають флористичні мотиви, проте у кожного свій стиль та своя кольорова гама.

У роботах найстаршого художника з села Самчики Олександра Пажимського, крім орнаментальних квітів, присутні і сюжети з української етнічної історії, але кожен образ стилізований і наближений до волинського орнаменту.

Віктор Раковський — ще один художник, чиї роботи представлені на виставці, — вирішив наблизити свої картини до трипільського орнаменту. Його батько Геннадій теж пише картини, але, оскільки він є одним із найкращих дослідників етнографії півдня Волині, то у його роботах помітне скрупульозне наукове ставлення до одягу селян, зображених серед маси квітів.

Тематика картин дуже різноманітна, але їх всіх об’єднує багатий світ символіки, що простежується у кожній роботі. Виставка була б неповною, якби організатори обмежились лише Південно-Східним регіоном Волині. Тому до участі була запрошена художниця з міста Луцька Галина Черниш. Хоча пані Галина навчалась розпису в Миргороді, де основою навчання був Петриківський розпис, проте, переїхавши 20 років тому на Західну Волинь, вона відтворює петриківську основу декоративного малюнку через власне сприйняття етнічної ідентичності Західної Волині. Завдяки цьому в її роботах з’являється як колір, так і орнамент, нехарактерний для Петриківки, але близький до регіону поблизу Луцька.