Місце, де твориться історія

Потсдам — історичне місце. Тут вершилася доля Німеччини в різні її роки. Тут містилися мисливська резиденція Фрідріха Вільгельма I, принца Бранденбурга; місто було столицею Пруссії, а 1945 року тут Трумен, Сталін і Черчилль визначили післявоєнну долю Німеччини. Місто було наполовину розбите під час Тридцятирічної війни (1618 — 1648 рр.), а 1945 року англійські війська знищили його центр. Після розділення Німеччини Потсдам знаходився в НДР. Але тут також проходив кордон між американською і радянською Німеччиною, і на великому зеленому дерев’яному мосту, де з’єднуються чисельні озера, радянські і американські сторони міняли шпигунів. До речі, міст тут також розділений фарбою на світлу і темну частини, і фарбують їх і ремонтують міст дві різні частини — західна і східна.

ЕКОНОМІКА

Берлін — це злий ведмідь, який пожирає чужі ресурси, — переконані у Потсдамі. Щодо цього ще 1979 року карикатурист намалював шарж, на якому розлючений ведмідь поїдає все, що перебуває недалеко від нього. За хороших дорожніх умов шлях із Берліна до Потсдама, столиці землі Бранденбург, займе 30—40 хвилин (тільки 20 км на північний захід від столиці). Жителям Бранденбурга ще кілька років тому запропонували об’єднатися із столицею Німеччини, але ті відмовилися. «У Берліна великі борги. У Бранденбурга зараз урівноважений бюджет», — пояснює мер міста Ян Якобс. Загальний бюджет землі — 20 млрд євро (це податкові надходження, перерозподіл коштів із бюджету і компенсація засобів федеральних земель — багаті землі повинні віддавати частину своїх коштів бідним). Така реформа федералізму, де багатші землі змушені віддавати менш багатим, багатьом не подобається, але переглянута вона буде лише 2019 року. Причому реформування стане можливим лише в тому випадку, якщо на наступних виборах у Бундестаг набереться велика коаліція.

Бранденбург — бідна земля. Після об’єднання західної і східної Німеччини практично всі підприємства стали банкротами. Тут залишився середній бізнес і великі сільськогосподарські підприємства — ще з часів НДР, і це при тому, що землі тут не дуже родючі. Наявність великих сільгосппідприємств у Бранденбурзі — це камінь спотикання у Бундестазі: їх пропонують зменшити і тим самим зменшити екологічну шкоду. Після об’єднання Німеччини тут і пива свого не залишилося — місцеву компанію Rex поглинув берлінський гігант. Тому все, що залишається тут, — туризм і логістика. «До речі, у нас дуже добре розвинений товарообіг. Головні офіси компаній Amazon і eBay містяться  тут», — продовжує мер.

Спроби побудувати великі підприємства не увінчалися успіхом. «У нас є два приклади, які залишили поганий осад. Перший — це провал підприємства зі створення чіпів, другий — спроба створити бюджетні з боку енергетики літаки», — говорить мер.

ГРОМАДЯНСЬКА УЧАСТЬ

«У нас немає жодних процедур, які могли б дозволити посилити участь громадян у міському житті. Це досить складні, трудомісткі і витратні процедури. Потрібно дійсно чогось хотіти, аби змінити це. Спочатку має бути народна ініціатива, яка збере 20 тис. підписів. Але це не так складно, наприклад, стояти на вулиці і просто просити людей підписати документ. Але потім потрібно дійсно довести, що це хвилює людей — і змусити їх прийти особисто в ландтаг (парламент землі в Німеччині). І тільки тоді питання розглядатиметься в ландтазі, і якщо парламент дасть «добро», справу можна буде продовжувати далі. У нас є недавній приклад, коли жителі виступили проти нічних польотів літаків в аеропорту Берліна і зібрали понад 60 тис. підписів. На кампанію було витрачено багато коштів і сил. Тільки на інформаційні брошури пішло 1 млн 800 тис. євро. Але потім однієї миті все розвалилося, оскільки, на думку ландтагу, предмет народної ініціативи не був сформований чітко і правильно. Питання повинне розв’язуватися не в Бранденбурзі, а на федеральному рівні», — розповідає Ян Якобс. За його словами, цей випадок показує, чому інколи варто просто донести думку до громадян, замість того, щоб доводити до таких нерезультативних і витратних рішень, як референдум. Відмова від нічних польотів означатиме нерентабельність для аеропорту, а значить, скорочення бюджету. Від шуму страждають лише найближчі будинки. А цю проблему, за його словами, можна спробувати вирішити й іншим чином.

Мер також додає, що тут нечасто запитують думку жителів. Переважно, коли це стосується формальних речей — наприклад будівництва нової будівлі муніципалітету. Але в такому разі людям пропонують вибрати місце (що найцікавіше, не вносячи до переліку питань питання про недоцільність будівлі взагалі).

До речі, коли подібна ініціатива — побудувати нову муніципальну будівлю — виникла у Празі, жителі міста збунтувалися. Городяни виступили проти будівництва, наполягаючи на його недоцільності, зокрема і з фінансового боку. Питання про будівництво нової будівлі було винесене на місцевий референдум, і більшість жителів проголосували проти. До речі, у Чехії жителі міста можуть регулювати і кількість муніципальних міліціонерів і засновувати нові структури, а також скасовувати їх. У Німеччині ж усе не так просто.

АРХІТЕКТУРА

Попри чисельні страждання і втрати, які свого часу доводилося нести Потсдаму, місто як і раніше виглядає привабливо і неповторно. Для туристів тут справжній рай — починаючи від королівського парку Сан-Сусі, резиденції Фрідріха Великого, літнього будиночка для гостей, закінчуючи його спорудами для городян. Але про палаци, яких у Потсдамі налічується близько двадцяти, варто поговорити окремо, а доки треба звернути увагу на архітектуру міста.

Фрідріх дуже хотів, аби в місті всі почувалися як удома — росіяни як у Росії, голландці як у Голландії тощо. Тому міська архітектура ділиться на голландську, французьку, англійську, дерев’яні будиночки — для росіян (російська колонія Олександрівка) і радянську (вже з часом). Тоді це цілком могло вважатися гетто, зараз — це самобутні пам’ятники архітектури міста.

САМЕ З ЦЬОГО ПАЛАЦУ ТРУМЕН ВІДДАВ НАКАЗ СКИНУТИ БОМБУ НА ХІРОСІМУ

Широкі вимощені каменем вулиці. Простір, якого тут, здається, багато, ніби завмер у минулому сторіччі. Напевно, це одне з небагатьох міст, які ще не встигли знівечити скляними багатоповерховими спорудами. Тут як і раніше розвивається малий бізнес, хоча вже не в тій пропорції, у якій це було раніше. Будинки, побудовані у стилі бароко, раніше організовували вісім кутів. Зараз із чотирьох будинків, які утворювали восьмикутник, залишився тільки один.

Ще одна пам’ятка — Бранденбурзькі ворота, що окремо пов’язують місто з Берліном. Потсдамські ворота були побудовані 1770 року за подібністю до тріумфальної арки Костянтина в Римі. Над ними працювали два архітектори, тому й фасади воріт відрізняються. До кінця вісімнадцятого сторіччя на цьому місці також стояли ворота, але за наказом Фрідріха вони були знесені і побудовані нові.

САН-СУСІ — НІМЕЦЬКИЙ ВЕРСАЛЬ

Величезний білий палац Сан-Сусі стоїть на пагорбі. Відділяє його низка білих колон, які об’єднані між собою в арку. Фрідріх дуже любив барочний стиль, тому саме такий інтер’єр його нового замку. Аби обійти всі володіння короля, подивитися всі кімнати і скульптури, вам знадобиться не один день. У палаці, побудованому після перемоги в Семирічній війні (1745—1947 рр.), в західній частині парку Сан-Сусі, налічується понад 200 приміщень. Зайти у всі кімнати вам не вдасться — частина закрита на ремонт, частина стала підсобними приміщеннями для музею.

ПРОТЯЖНІСТЬ САДУ САН-СУСІ ПОНАД 2,5 км. У ПОТСДАМІ ЙОГО ПОРІВНЮЮТЬ ІЗ ВЕРСАЛЕМ

Фрідріх надзвичайно любив мистецтво. Його частими гостями були філософи, музиканти, літератори. У палацах були обладнані музичні кімнати з дорогими музичними інструментами. Частим гостем був і французький філософ Вольтер, який мав значний вплив на Фрідріха. Серед картин у палаці — полотна Рубенса, Дейка, Ватто, Караваджо та інших. Попри дбайливе ставлення до історичної і культурної спадщини, частину робіт було втрачено. Після захоплення території більшовиками палаци були розграбовані, і лише через деякий час, вже за часів об’єднаної Німеччини, колекцію частково вдалося відновити.

Фрідріх не любив свою дружину, вона жила окремо від нього в Берліні. Єдиною його відрадою були собаки, похований він був також поряд із ними. Зараз на могилу короля приносять картоплю, яку викладають на надгробний камінь, — вважається, що саме цей продукт він приніс Німеччині.

За Новим палацом відкривається чудовий краєвид на величезний королівський парк Сан-Сусі. Фонтани, античні скульптури, храми, старий млин, оранжерея, виноградники тощо — все це простирається на 2,5 км, пов’язуючи палац Сан-Сусі з Новим палацом.

Новий сад був закладений вже наприкінці XVIII ст., він позбавлений барочного характеру і виглядає більш природно. Тут не так прикрашені алеї, як у парку Сан-Сусі. У Новому саду увагу привертають два палаци — Мармуровий, розташований на березі Святого озера (зараз там міститься  Німецький армійський музей), і  палац Цецилієнхоф (на ім’я дружини кронпринца Цецилії), більш відомий як місце Потсдамської конференції 1945 року. Саме звідси Трумен дав указ військовим скинути атомну бомбу на Хіросіму, саме тут і розділили Німеччину на чотири частини і саме з цієї миті між СРСР і Америкою почалися розбіжності, які призвели у подальшому до холодної війни. Зараз про Потсдамську конференцію нагадує музей, який міститься в палаці, а також велика червона зірка, висаджена з квітів перед входом до споруди. Пізніше, вже у двохтисячних, тут провели саміт «Великої вісімки», тим самим продовжуючи традицію творити світову історію в Потсдамі.