Таємницi незавершених творінь Гауді

Повертаючись до набридливої буденності після мандрівки, коли всі відкладені гроші вже витрачено, валізи розібрано, а фотографії відсортовано, хочеться не відпускати останні, але все ще свіжі й живі спогади. Аби зайвий раз не дратувати друзів та колег своїми оповідками про відпочинок, ти сам собі згадуєш, розказуєш чи фантазуєш. От я завжди думаю, які моменти запам’яталися найбільше і чим для мене стало те чи інше місто. Скажімо, Париж — це Монмартр і Мулен Руж, Копенгаген — велосипеди і дорогі канапки, Ніжин — пам’ятники Гоголю та огірку. Тепер, щойно приїхавши з Іспанії, я маю сказати, що ж таке Барселона. Очевидно, Барселона — це паелья з морепродуктами, музей Пікассо, вулички Готичного кварталу, фламенко у виконанні вуличних танцюристів та келих солодкої сангрії. Але попри все вищезгадане, я все ж не можу позбутися думки, що для мене, насамперед, Барселона — це Гауді.

ПАРК ГУЕЛЬ

Кажуть, з відомим архітектором Антоніо Гауді, як і з багатьма іншими геніями, важко було працювати та спілкуватися. Він не сприймав критику своїх робіт, його вважали суворим, зверхнім й відлюдькуватим. Митець і сам це прекрасно розумів, одного разу сказав: «Я позбувся всіх своїх недоліків, але так і не зміг виправити свій кепський характер». Утім, упродовж усього життя Гауді товаришував з однією людиною, яку, певно, ми всі хотіли б мати за друга. Успішний підприємець Еусебіо Гуель був не лише соратником та однодумцем Гауді, а й щедро фінансував його божевільні проекти. Ба більше, Гуель знайомив друга з «потрібними» людьми з вищого світу, допомагаючи отримати нові замовлення й прижиттєве визнання. Антоніо, який міг не перейматися фінансовими питаннями, повністю присвячував себе творчості. Зрештою, він «повернув борг», створивши один з найкрасивіших парків світу, який сьогодні має ім’я Гуеля.

Цікаво, що спочатку на місці парку планували зробити район для великої буржуазії Барселони. Але після смерті Гуеля мерія міста викупила ці території й відкрила громадський парк для відвідувачів. І сьогодні кожен з нас, заплативши близько восьми євро, може відправитися у кількагодинну подорож казковим світом Гауді, побачити славнозвісні «пряничні будинки» й посидіти на найдовшій у світі лаві, яка стала одним із символів Барселони.

БУДИНОК БАТЛЬО

Чомусь у Барселоні найбільше листівок продають із зображенням саме цього шедевру Гауді. Можливо, тому що під час роботи з будинком Батльо маестро вирішив остаточно відійти від знаних людству стилів й спиратися лише на власний смак. Чому ж він пішов ва-банк, нехтуючи тогочасними канонами? Відповідь проста: він мав перевершити самого себе. Річ у тім, що коли багатий підприємець Жузеп Бал Батльо захотів перебудувати свій особняк, він висунув Гауді одну умову — аби «оновлений» будинок був оригінальнішим за попередні роботи майстра, як-от палац Гуель та будинок Калбет. Архітектор зібрав потужну команду  майстрів, не зробив жодної прямої лінії й отримав один із найхимерніших своїх витворів! У 90-ті роки минулого століття будинок Батльо купила родина Бернат, яка володіє ним і досі. Парадоксально, але квитки сюди коштують дуже недешево, цілих двадцять п’ять, а то й всі тридцять п’ять євро. Мабуть, сім’я Бернат ще недостатньо збагатилася завдяки своїй родинній справі — компанії Chupa Chups, логотип для якої колись вигадав Сальвадор Далі.

БУДИНОК МІЛА

Останнім світським проектом Антоніо Гауді став будинок Міла, побудований для промисловця Пере Міла та його дружини. Майбутній власник планував оселитися зі своєю родиною на одному поверсі, а інші — здавати в оренду. Словом, хотів мати стабільний чималий прибуток, натомість отримав настільки великі збитки, що будівництво так і не завершили. Ну, бачили ж очі, що купували... Гауді вже встиг нажити слави новатора й дивака, про якого змолоду казали: «Або геній, або божевільний». Тож нестримний митець, у своєрідний спосіб відповідаючи на брак цікавих будинків у Барселоні, створив будівлю набагато ширшу та вищу, ніж дозволяли закони. За це влада неодноразово штрафувала бідолашного Міла, статки якого танули на очах. І хоч проект довелося залишити, а гонорар Гауді отримав лише через суд, сьогодні будинок Міла вважають найкращим його творінням. Подейкують, що саме тут архітектору вдалося якнайповніше реалізувати себе. Якраз тому, я думаю, вхідні квитки сюди теж дорогі (за ці гроші можна з’їсти дві величезні паельї, бо ж пам’ятаємо, що Барселона — це не лише Гауді).

САГРАДА ФАМІЛІЯ

Або храм Святого Сімейства, який насправді є церквою, став справою всього життя Антоніо Гауді. Цю монументальну споруду почали зводити на пожертви католицької громади ще в 1882 році, але не закінчили до наших днів. Храм мають здати до 2026 року — сторіччя з дня смерті Гауді, й тоді будівля стане найвищою у світі. Однак скептики стверджують, що це малоймовірно. Тому я пропоную підвищити ціну на квитки з п’ятнадцяти євро хоча б до двадцяти, аби прискорити процес будівництва. Але, спираючись на теорію самого Гауді, можна й не квапитися. Великий митець, віддавшись служінню Богу як архітектор, казав: «Мій клієнт не поспішає».

Заглибившись у біографію Гауді, можна дійти висновку, що він не робив попереднього плану робіт. Художник постійно імпровізував у деталях, часто зупиняв роботу та навіть ламав уже побудоване, абсолютно не шкодуючи праці будівельників. Він фактично відрікся від всього земного, почав вести чернече життя й оселився в одній із кімнат Сагради Фамілії, аби завжди бути присутнім біля свого головного проекту. До того ж після будинку Міла, Гауді відмовлявся від інших замовлень, повністю присвятивши себе церкві. Страшно подумати, але колишній денді, який звик до розкутого життя, став схожим на старого волоцюгу. Гауді лише зрідка виходив зі своєї «келії» і дедалі більше шокував публіку екстравагантними звичками й вподобаннями. Він покидав територію Сагради Фамілії хіба для того, аби з шапкою у руці збирати кошти на будівництво. Вважають, що під час однієї з таких «прогулянок» архітектора збив трамвай. Жахливо, але у 73-річному старцеві не впізнали великого Гауді та доставили його в лікарню для жебраків, де годі було й сподіватися на хорошу медичну допомогу. Там він і помер.

У 1970-х роках більшість геніальних творінь каталонського митця була в поганому стані. Проте коли 2002 рік світ оголосив роком Антоніо Гауді, влада Барселони активно зайнялася відновленням та підтримкою цих пам’яток. На сьогодні сім гаудівських архітектурних див входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, шість із яких в Барселоні. Цього разу я побачила лише чотири його витвори, решту ж залишила на майбутнє. Бо, плануючи наступний візит до Іспанії, хочу пам’ятати, що Барселона — це Гауді, чиї таємниці людство розгадуватиме ще не одне десятиліття.