Європеєць на сході

Карантин змусив мене звернути увагу на те, що завжди було поруч. Скажімо, не подорожувати за кордон чи відомими туристичними місцями України, а познайомитися з історичними пам’ятками сусідніх районів. На подібні мандрівки якось раніше не вистачало часу — зазвичай вони чомусь сприймаються як меншовартісні та нецікаві, бо маршрут обмежувався якимись 150 кілометрами. А тепер оте «поруч» стало привілеєм і найбільшим стимулом вийти з дому, сісти в машину і поїхати на пошуки місцевих цікавинок.

Отак я здивувалася, натрапивши на неоготичний костел посеред промислового міста Кам’янського (колишнього Дніпродзержинська). На Західній Україні подібна архітектура є цілком звичною і зрозумілою з історичних причин. На сході ж справжніх костелів обмаль, отож їхня історія викликає особливий інтерес. Звідки взявся римо-католицький храм у місті, яке 80 років звалося на честь Залізного Фелікса?

Виявилося, що в Кам’янському колись жив поляк на ім’я Ігнатій Ясюкович. Він походив із шляхетського польського роду, здобув освіту в Петербурзі й стрімко просувався кар’єрними сходами в столиці імперії. Однак 1888 року прийняв абсолютно, здавалось би, неперспективну для себе пропозицію — стати директором металургійного заводу в маленькому селі Кам’янське на Дніпрі.

Певно, Ясюкович належав до того типу гармонійних та діяльних людей, яким всюди буде чим зайнятися. Він створив хороші умови праці для робітників заводу, зменшив робочі години, платив чималу платню працівникам. Усе це, звісно, забезпечило високу мотивацію та стрімкий розвиток виробництва. Але Ясюкович пішов далі й став успішним керівником не лише одного заводу, а й усього Кам’янського.

Завдяки його зусиллям було побудовано житлові райони для працівників заводу, школи, притулки, лазню і навіть драматичний театр. Ясюкович надавав багато особистих коштів для розвитку Кам’янського, і тогочасні газети писали: «Помогал не грошами, а тысячами, благодаря чему всякое дело в Каменском процветало». Фактично завдяки прогресивному поляку село перетворилося на місто, яке стало популярним та відвідуваним. Сюди з околиць приїздили торговці, аптекарі, кухарі, всі вони відкривали невеликі підприємства і надавали свої послуги робітникам та місцевим, що активно впливало на розвиток Кам’янського. Словом, Ясюкович вдихнув прогрес та життя у цю забуту Богом провінцію.

Сьогодні це звучить парадоксально, але колись не українці їздили на заробітки в Європу, а європейці приїздили в Україну на роботу. Так у селі наприкінці ХІХ століття опинилося багато католиків, і директор взявся також побудувати для них храм. Однак аристократ Ясюкович не був далекий від народу і чудово розумів його настрої. Тому, аби не викликати невдоволення місцевих, спочатку збудував православну церкву, а вже потім костел 1895 року.

Отже, в Кам’янському панувало благоденство, люди жили в злагоді, дотримуючись правил етнічної та релігійної толерантності. Але з приходом «червоних» ім’я іноземця Ясюковича пустили в непам’ять. Подібна доля спіткала й костел: ксьондза розстріляли на Соловках, молитви заборонили, а будівлю храму використовували для різних далеких від віри справ — як військкомат, склад чи автомийку.

Втім, на щастя, настав час збирати каміння, і в 1990-х костел почали відновлювати, створивши ініціативну групу з порятунку святині, у складі якої не було жодної віруючої людини. Зараз костел виглядає прекрасно, зачаровує своєю оригінальністю, екзотичністю та європейським образом на тлі радянських будівель. Храм діючий, тільки тимчасово закритий на карантин. Але мені ніщо не заважає відкрити його історію, не порушуючи правил самоізоляції при цьому. І це, на мій погляд, чудова причина для вдячності й радості навіть під час карантину.