Війна і вибори...

Одна справа — політичне протистояння кандидатів у спокійних умовах і зовсім інша — в умовах війни. Це додаткові ризики і небезпеки. Особливо, коли один із кандидатів (Володимир Зеленський) ніколи раніше не був у політиці, немає відношення до питань безпеки і оборони, а на запитання щодо війни та ситуації з окупованими територіями відповідає загальними фразами. Або якщо і є якась конкретика, то чуємо ми її від його радників і консультантів. Інший кандидат (Петро Порошенко), навпаки, активно коментує тему війни, більше того, веде досить агресивну виборчу кампанію, коли виборцям пропонують зробити «вирішальний вибір» між ним і Путіним.

Тема безпеки країни і відсіч агресору, безумовно, має бути однією з ключових на передвиборчих дебатах між кандидатами. От тільки досі невідомо, чи побачать виборці класичне змагання ерудиції і смислів. За роки незалежності великої практики подібних дискусій ми фактично не маємо. І навряд чи те, що планується на НСК «Олімпійському» 19 квітня, куди кандидати запрошують своїх прибічників, можна буде назвати передвиборчими дебатами згідно із законом «Про вибори Президента України». Враховуючи, що на стадіоні вже монтують дві сцени і планують провести кілька концертів, це більше буде схоже на передвиборчу агітацію і велике шоу.

Але буквально за кілька днів Україна прокинеться з новообраним президентом. І шоу нарешті має припинитися. Дані різних соцопитувань показують велику різниці між кандидатами на користь «недосвідченого політика». Забігати наперед щодо переможця не будемо, однак, як заявив у вчорашньому інтерв’ю «Дню» соціолог Євген Головаха, «у разі посилення російської агресії, ми знаємо, як реагував чинний Президент Порошенко (хоча питань до нього було багато. — Ред.), але ми не знаємо, як буде реагувати Зеленський».

Отже, які наші головні вороги (тут радше йдеться про риси суспільства: агресія, неосвіченість, патерналізм тощо)? Які ризики після виборів у контексті агресії Росії, якій вигідний хаос в Україні? З такими запитаннями ми звернулися до людей, мала батьківщина яких наразі перебуває під окупацією Кремля.

10 КВІТНЯ 2019 Р. ЗОНА ПРОВЕДЕННЯ ООС / ФОТО РЕЙТЕР

«СЕРЕД РИЗИКІВ — ПЕРЕВЕДЕННЯ АГРЕСІЇ РОСІЇ НА РІВЕНЬ «ВНУТРІШНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОНФЛІКТ»

Тетяна ЄРЕСКОВА, соціолог, експерт із соціальних комунікацій, переселенка з Донецька (з листопада 2014 року):

— На мою думку, основний наш «ворог» — це притуплення у суспільстві «інстинкту самозбереження». Все інше — похідні від цього. Події на сході, доля наших полонених у ОРДЛО та Росії — вже не сприймаються гостро. Знову, як і до 2014 року, «ведемося» на можливість простого рішення складних (системних) питань державотворення, на кшталт — «а щоб такого не було, потрібно просто припинити стріляти», і тому подібне.

З’ясувалося, що ми не здатні оцінити реальні справи та доцільність реформ, які надали лише чіткий вектор-орієнтир для подальшого руху. І це на тлі того, що до 2014 року ми розвивалися за інерцією (як та дитяча інерційна машинка, яку розігнали ще у 1991 році, потім трошки підштовхнули у 2004-му), а завжди хотіли (вимагали) конкретних результатів. Виявляється — конкретні результати не співпали з «хотєлками»/очікуваннями більшості. Краще треба було старатися....

Серед «ворогів» — «дитяча» віра у тренд «нові обличчя» в українській політиці, у «нові еліти», які прийдуть і все змінять. Ми це вже проходили, коли обирали парламент — от прийдуть комбати та незалежні журналісти в депутати — наведуть лад у країні. На тлі цього є загроза «відкату» назад з питань, які, як нам здавалося, вже остаточно вирішили за ці п’ять років — мова, культура, напрямок зовнішньополітичного руху. «Загравання» цими маркерами з суспільством знову стало популярним.

На мій погляд, серед ризиків у контексті Росії — переведення агресії Росії на рівень «внутрішній український конфлікт». І як результат — втрата міжнародної підтримки, територій, самоповаги, певне розчаруванням вже не владою як такою, а людьми, заради яких... Пам’ятаєте, у фільмі Люка Бессона «П’ятий елемент» головна героїня у найбільш критичний момент запитує: а навіщо вас (людей) рятувати, що у вас є цінного, ви ж нищите самі себе... Будемо мати те, що маємо.

«НАЙБЛИЖЧІ МІСЯЦІ НАВРЯД ЧИ БУДУТЬ ПРОДУКТИВНИМИ І КОНСТРУКТИВНИМИ У ПЛАНІ ЗАХИСТУ НАШОЇ КРАЇНИ»

Андрій СЕНЧЕНКО, голова громадського руху «Сила права»:

— На жаль, ми сьогодні знаходимося перед вибором без вибору.

Політика Петра Порошенка досі полягала в тому, що він чотири роки розповідав нам про безальтернативність Мінських домовленостей, які насправді не ведуть до вирішення проблеми. І теоретично навіть якщо він залишиться на своїй посаді, то навряд чи нас чекатиме щось краще.

Що стосується Володимира Зеленського, то це крок в абсолютну невідомість, більше того, є ознаки, що це може бути тривожна невідомість. Ми так і не почули від даного кандидата конкретики в питанні війни, окупованих територій, а те, що почули від людей із його оточення, які невідомо ким будуть завтра, — це набір слів без зрозумілої концепції. Взагалі потрібно сказати, що ці вибори продемонстрували — українські політики кажуть щось про війну та мир, але неспроможні розробити цілісну концепцію.

Не в цілях реклами, проте єдине більш-менш струнке уявлення, що робити з війною, армією, окупованими територіями, як їх повертати і реінтегрувати, запропонувала команда «Сила права». І цю концепцію підтримала Юлія Тимошенко як мир і безпеку. Всі інші, включаючи тих, хто продає себе виборцям як великих патріотів, нічого, крім набору слів, не змогли запропонувати.

Росія і далі буде руйнувати нашу країну всіма силами і до того часу, поки ми з нашими партнерами не зупинимо їх. У цьому сенсі найближчі місяці, до формування нового складу парламенту, навряд чи будуть продуктивними і конструктивними в плані захисту нашої країни, просуванні у звільненні Криму і Донбасу, відновленні повноцінного контролю. Тому що команда, яка зараз претендує на владу і яка з великою ймовірністю прийде до влади, практично до цього не готова.

«РОСІЯ МОЖЕ ВИКОРИСТАТИ МОМЕНТ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ НОВОГО ОБРАЗУ УКРАЇНИ»

Сергій БОНДАРЕНКО, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та державного управління Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Відсутність єдиного сприйняття сутності України її жителями — сходу, заходу, півдня чи півночі — це один із ключових ворогів, який сьогодні становить найбільшу загрозу для нашої держави. І ця проблема характерна для кожного регіону, який має власне бачення того, як розвиватися Україні, в якому векторі рухатися, хто герой і антигерой, свій чи не свій у політиці. Яскравим прикладом була ситуація у 2014 році, коли частина людей на сході й півдні України взагалі не сприймали Україну як державу. В умовах, коли ми маємо зовнішніх і внутрішніх ворогів, політичну нестабільність, це нерозуміння сутності своєї держави призведе до того, що Російська Федерація може використати момент для формування нового образу України. Він не буде відповідати загальному баченню і надії держави, але буде вигідний і зручний для Росії.

Якраз ця поляризація, яку ми бачимо на нинішніх президентських виборах, також є результатом того, що у суспільстві не сформоване однозначне сприйняття України як держави із загальними образами, чітким розумінням інтересів, спільними завданнями. Це стосується не лише сходу, а всіх регіонів, де люди по-різному бачать майбутнє України і не зовсім розуміють, в якому векторі розвитку вона має рухатися. Коли вибори пройдуть, ми побачимо людей, які будуть вибиватися з офіційної політичної канви, в першу чергу це стосуватиметься зовнішньополітичного вектора України. Відповідно пропонуватимуться і з’являтимуться нові моделі розвитку держави. Вони будуть вибиватися із звичного контексту тієї України, яку намагалися будувати з 2014 року. Це і стане серйозним ризиком, який може перерости у загрозу для нав’язування нової політики з боку Кремля і повернення України під його контроль. Для «русского мира», Москви зараз головна задача — максимально стравити людей всередині України. Їм треба створити хаос, щоб ми не могли один з одним домовитися. І в цьому плані як інструмент буде використовуватися саме ось ця відмінність у сприйняті держави, її сутності та спільного вектора розвитку.