Декомунізація. Як на практиці?

З набуттям чинності законів про декомунізацію місцеві громади мають дев’ять місяців для того, щоби добровільно перейменувати населені пункти, міста та вулиці, котрі містять радянські назви. В іншому разі за них це зроблять голови обласних державних адміністрацій. За підрахунками одного з ідейних натхненників та розробників законів про декомунізацію, представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергія Бутка, без урахування сіл в Україні перейменуванню підлягають 28 міст та 47 селищ міського типу. Найбільша концентрація населених пунктів, які потрібно перейменувати, — на сході України, в зоні бойових дій.

Спираючись на погляди краєзнавців та істориків

Про підхід до перейменування на Чернігівщині

За попередніми підрахунками експертів, на Чернігівщині має бути перейменовано 71 населений пункт, в тому числі місто районного значення Щорс. Із 22 районів області перейменування населених пунктів не торкнеться лише трьох. А от пам’ятники тоталітарної епохи доведеться зносити всім. До останнього часу в області нараховувалося 36 пам’ятників Леніну. Всіх їх планують демонтувати.

ПОСИЛАННЯ  НА АРХІВНІ ДАНІ

За словами директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Чернігівської обласної державної адміністрації Андрія Подорвана, органи виконавчої влади розпочали діяти для повного та безумовного виконання всіх пунктів законів про декомунізацію. «Ми плануємо на місцях узагальнити перелік населених пунктів, які мають бути перейменовані (такий список вже складено попередньо), — розповідає чиновник. — За попередніми підрахунками, треба перейменувати більше семи десятків населених пунктів. Особливу увагу потрібно приділити таким районам, як Борзнянський, Коропський, Менський та Прилуцький».

Також, за словами Андрія Подорвана, в облдержадміністрації планують узагальнити перелік вулиць, площ та інших об’єктів, які підлягають перейменуванню, а також перелік пам’ятників та інших зображень, що мають бути демонтовані.

На Чернігівщині тільки одне місто районного значення підлягає перейменуванню — Щорс. До 1935 року Щорс мав назву Сновськ. На думку представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергія Бутка, логічно було б повернути місту його історичну назву. Втім, останнє слово мають сказати місцеві громади та органи влади. Адже саме на них законодавець поклав відповідальність за звільнення від комуністичної спадщини.

«За попередніми оцінками, які не є остаточними, окрім міста Щорс на Чернігівщині треба перейменувати 71 населений пункт в 19 районах області, — зазначає науковець. — Тільки у трьох районах — Варвинському, Куликівському та Сосницькому — все гаразд». За словами представника Українського інституту національної пам’яті, перейменування населених пунктів не буде бездумним. Щодо кожного населеного пункту будуть підніматися архівні документи. Значний обсяг роботи займе перейменування вулиць, провулків, площ, скверів та інших об’єктів топоніміки. Через це науковці закликають громадськість та краєзнавців допомагати в обговоренні та подавати власні пропозиції.

«ПРОВЕСТИ  ЯКНАЙБІЛЬШЕ  НАВЧАНЬ»

У світлі законів про декомунізацію на перейменування вулиць, площ та населених пунктів, а також на демонтаж пам’ятників і символіки тоталітарної епохи місцевим громадам відведено дев’ять місяців. У Чернігівській обласній державній адміністрації обіцяють зробити цей процес максимально безболісним і результативним.

Як запевнив Андрій Подорван, перейменування не потягне з бюджету багато коштів і буде проводитися в міру фінансових можливостей місцевих бюджетів. За його словами, щоб зробити процес декомунізації максимально результативним, обласна влада пропонуватиме місцевим державним адміністраціям створювати робочі групи. Серед своїх головних завдань у даному питанні влада бачить проведення відповідних навчань із головами територіальних громад та донесення до них алгоритмів перейменування з урахуванням думки громадськості.

«За шість місяців сільські, селищні та міські ради мають ухвалити відповідні рішення, — зауважив Андрій Подорван. — Якщо впродовж півроку місцеві ради не спроможуться це зробити, постанову про перейменування чи демонтаж можуть винести через розпорядження сільського, селищного чи міського голови». Також, за словами обласного чиновника, законодавець відвів додатково три місяці на роздуми місцевим громадам. Якщо ж через дев’ять місяців у територіальній громаді не перейменують вулиць або населений пункт чи не демонтують тоталітарну символіку, голова ОДА своїм розпорядженням зробить це за них. «Наше завдання — провести якнайбільше навчань, щоб не вийшла ситуації, коли через дев’ять місяців голові ОДА доведеться перейменовувати півобласті», — зазначив Подорван.

ПИТАННЯ  НАЦІОНАЛЬНОЇ  БЕЗПЕКИ

Учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Сергій Черняков розповідає, що лише в обласному центрі близько ста вулиць, провулків і площ, в яких використовується символіка комуністично-тоталітарного режиму.

Історик пропонує повернути населеним пунктам та вулицям історичні назви. Втім, просить не забувати і про нових героїв, які загинули на сході України, захищаючи від агресора Батьківщину. «Маємо надію, що в Чернігові невдовзі з’являться вулиці з історичними назвами, такими, як: Іллінська, Єлецька, Воскресенська, Хлібопекарська, — говорить Сергій Черняков. — Це назви вулиць, які відображають багатовікову історію міста». Також науковець пропонує змінити і російськомовні назви деяких вулиць Чернігова на український аналог.

А от так звану Алею Героїв у Чернігові історики пропонують перейменувати на Центральну алею Чернігова. Разом із тим вони висловилися за цілковитий демонтаж погрудь більшовиків (нагадаємо, про суперечки щодо долі алеї «День» писав у №23 від 12 лютого 2015 року). На місці алеї історики пропонують встановити звичайні паркові скульптури та зробити алею місцем вільного відпочинку.

Гальмування ж процесу декомунізації науковці розцінюють не інакше, як гру на руку ворогові. «Декомунізація, її хід, ставлення до неї органів влади, керівників і депутатів усіх рівнів є питанням національної безпеки, — переконаний представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко. — У даному разі питання стоїть руба: ти за України чи проти неї? Будь-яка протидія з боку органів місцевої влади буде на руку агресору».

Віталій НАЗАРЕНКО, Чернігів

Єлисаветград не можна Iнгульськ

У Кіровограді триває полеміка щодо зміни назви обласного центру

Без перебільшення історичне рішення Верховної Ради щодо декомунізації української дійсності спонукало кіровоградців знову задуматися над задавненими проблемами і позбавитися амплуа «червоного поясу», яким була підперезана Україна протягом десятиліть. У продовження слухань на тему перейменування обласного центру, які періодично відбуваються і фактично не мають вирішальних результатів, до Кіровограда нещодавно з’їхалися науковці з усієї України, щоб у рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції напрацювати фахові рекомендації щодо перейменування міста.

Нині в Кіровограді нараховується 67 назв радянського періоду, майже половина з них репрезентує історію регіону, інша половина — історію міста. Після Революції Гідності місто позбавилося пам’ятника С. Кірову, площу Кірова перейменовано на Героїв Майдану, кілька вулиць отримали назви на честь Героя Небесної Сотні та загиблих учасників АТО (зокрема вулиця Дзержинського стала ім. Чміленка, Фрунзе — Юрія Олефіренка, Новоросійська — Романа Майстерюка тощо). Проте глобально проблема перейменувань та найменувань кіровоградських географічних назв усе ще впирається у відсутність загальної топонімічної концепції. Власне, один із її варіантів і запропонував на нещодавніх громадських слуханнях кандидат історичних наук, краєзнавець Микола Тупчієнко. Концепція ґрунтується на музейному підході, який передбачає максимальне збереження автентичних назв вулиць міста, що виникли у різні епохи, мають значний період побутування і утвердилися в історичних документах та народній традиції. За словами М. Тупчієнка, процес перейменування топонімів у Кіровограді відбувається на фоні боротьби між прибічниками нової історичної реальності та її противниками. Тобто принципи найменувань зводяться до двох підходів: максимально зберегти старі радянські назви та максимально виправдати нові, які відображають реалії української історії та культури. Автори концепції намагалися віднайти єдиний підхід до топонімічної політики в Кіровограді, який опирався б на оцінку історичної значущості. Проте, як засвідчив шквал критики (частина її стосувалася аргументів автора на користь назви міста Єлисаветград — нібито на честь святої Єлизавети, а не цариці Єлизавети), музейний підхід не відповідає вимогам громади.

Учасники слухань також не сприйняли пропозицію авторів витримувати 10-річний «мораторій» на перейменування вулиць на честь померлих діячів культури, науки, а також новітніх героїв, які загинули під час проведення АТО. До речі, мали що сказати і прибічники так званого «русского мира», комуністи, яким важко зрозуміти, наскільки згубною є радянська ідеологія для майбутнього України. Вони апелюють до минулої потужності Радянського Союзу і прогнозовано пропонують не чіпати топоніми-радянізми, у тому числі й назву Кіровоград.

Сильним серед громадськості є й запит на назву Єлисаветград, дану під час заснування міста. Проте і тут «єлисаветградці» розділилися: одні вважають, що ця назва походить від імені Святої Єлизавети (нібито на її честь була названа фортеця, яка дала початок сучасному місту), інші — на честь цариці Єлизавети Петрівни, за чиїм наказом 1754 року збудовано однойменну фортецю.

Натомість група інтелігенції (серед них академік, професор Григорій Клочек, голова обласної Спілки письменників Василь Бондар, голова кіровоградської обласної організації «Просвіта» Олександр Ратушняк та інші) упевнена, що повернення Кіровограду назви Єлисаветград ідеально вписується в проект «Новоросія» путінської концепції «русского мира», про що в ефірі телеканалу «Россия» заявив головний пропагандист Кремля Дмитро Кісєльов (програма «Вести» від 12.04.2015).

Всеукраїнська науково-практична конференція «Перейменувальні процеси в топоніміці як ціннісний вибір українського суспільства» засвідчила, що без фахових експертних рекомендацій буде дуже важко обрати оптимальний варіант назви для Кіровограда.

Як виявилося, українські науковці (серед них директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, доктор історичних наук, професор Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, директор науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб та інші вчені з Києва, Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Одеси) одностайні у своїх пропозиціях щодо перейменування населених пунктів, і Кіровограда зокрема. Фахівці вважають, що вибір назв для населених пунктів має відбуватися за критеріями, які засвідчують історичну самобутність, самодостатність та європейськість нації та держави. Такими критеріями є деколонізація, україноцентричність, краєцентризм, унікальність, толерантність та неперсоналізованість.

Учені вважають, що оптимальним для Кіровограда є топонім Інгульськ, який нагадує історію міста за козацьких часів, перегукується з адміністративно-територіальною одиницею Вольностей Війська Запорозького Низового — Інгульською паланкою, розташованою на пограниччі Кіровоградської, Дніпропетровської та Миколаївської областей. До того ж на європейських картах 1750—1779-х рр. фортеця Святої Єлисавети позначена як Інгулгород. Під час конференції науковці різко розкритикували позицію окремих кіровоградських громадських діячів щодо перейменування Кіровограда на Єлисаветград. Не отримала підтримки від фахівців і назва Златопіль, яку донедавна лобіювала місцева інтелігенція.

На думку доктора історичних наук, професора Тараса Чухліба, зміна російської радянської назви на російську імперську означатиме визнання, що нам, українцям, комфортно бути поневоленими Росією. Крім того, фахові історики нагадали кіровоградцям ще один доведений факт: насправді фортеця Святої Єлисавети не була першим поселенням на території нинішнього Кіровограда. Першоджерелом появи міста були козацькі поселення, які й «підживлювали» фортецю після її заснування. Історики пояснили і те, чому не можна вважати, що назва Єлисаветград походить від назви Святої Єлизавети, а не від імені цариці Єлизавети Петрівни. Подібно до Санкт-Петербурга, Катеринослава, Єкатеринбурга імперська Росія цілеспрямовано використовувала царські імена та імена святих. Ось така імперська завуальована пропаганда, на гачок якої потрапили і деякі сучасні кіровоградці, що ностальгують за старою назвою.

Підсумком конференції стало звернення до депутатів Верховної Ради України із закликом на законодавчому рівні унеможливити реанімацію російських імперських назв на теренах України, внісши відповідні зміни до українського законодавства. Крім того, учасники конференції поставили свої підписи під зверненням до депутатів Кіровоградської міської ради з проханням враховувати національні інтереси України, ухвалюючи рішення про перейменування Кіровограда.

Наступним етапом після громадських слухань має стати залучення до цього процесу влади, депутатів, а також визначення методики обрання нової назви Кіровограда та подання її на затвердження до Верховної Ради України. Один із можливих варіантів — з’ясувати нове ім’я шляхом опитування жителів одночасно із місцевими виборами, що мають відбутися восени.

КОМЕНТАР

«ТОПОНІМІЧНІ НАЗВИ — МАРКЕРИ ВАЖЛИВОГО»

Володимир В’ЯТРОВИЧ, директор Iнституту національної пам’яті:

— Питання переназивання міст і зміни пам’ятників надзвичайно активізувалося після ухвалення законів про декомунізацію 9 квітня. При цьому противники цих змін апелюють до історії, вони кажуть, що таким було наше минуле, ми не в праві змінювати щось у цьому минулому. Хоча насправді, коли ми говоримо про демонтаж старих пам’ятників — це розмова про наше майбутнє. Мова йде про те, що саме з цього минулого нам буде потрібно у майбутньому? Деякі події, які вже сталися, ми маємо пам’ятати тільки як пересторогу. Натомість інші події можуть служити для нас прикладом, який може згодитися для наступних поколінь. Саме ці події й особи мають бути увічнені. Топонімічні назви виступають маркерами для того, що справді важливо для жителів країни...

«ВІДБУВАЛОСЯ ПРОТИСТАВЛЕННЯ «ДИКОСТІ» КОЗАЦТВА І КУЛЬТУРИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ»

Олег РЕПАН, кандидат історичних наук, Дніпропетровськ:

— Ще з указу Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі видно, як нівелюється козацька складова нашого минулого. Відбувається протиставлення «дикості» козацтва і культури Російської імперії. Завдяки такому символічному освоєнню часу і простору (немовби Катеринослав заснувала Катерина, а Єлисаветград заснувала Єлизавета) ці маркери накладалися, поєднувалися, щоб утвердити виключно цивілізаційну роль Російської Імперії.

«НЕ ЗГОДЕН, ЩО ТОПОНІМІКА МАЄ ВІДОБРАЖАТИ ХРОНОЛОГІЮ РОЗВИТКУ МІСТА»

Юрій МИТРОФАНЕНКО, кандидат історичних наук:

— Назви вулиць не мають вшановувати добу імперіалізму, бо старі імперські найменування деформують сучасне та майбутнє. Топоніми — це назви, які показують, що справді важливо для мешканців населеного пункту, а що ні. Тому Героїв Майдану, а не площа Кірова, Театральна, а не Дворцова, Шевченка, а не Петровська. Карта міста має відповідати цінностям громадян із прив’язкою до краю. Одним з основних критеріїв перейменування має бути державницький, історично-краєзнавчий центризм. Назви вулиць мають бути присвячені особистостям, які зробили внесок у розвиток громади. Мають підкреслювати своєрідність населення. Пам’ять про Єлисаветград як культурний центр варто зберігати не старими імперськими назвами, а іменами його виданих діячів освіти, науки, мистецтва. Я не згоден з тим, що топоніміка має відображати хронологію розвитку міста, бо ця функція покладається на музеї. З періоду перебування міста у складі обох імперій варто зберігати нейтральні назви — Вокзальна, Кавалерійська, та назви постатей, які здійснили подвиги, — Сухомлинський, Гіталов. Значна частина вулиць має називатися іменами українських і місцевих героїв.

Інна ТІЛЬНОВА, Кіровоград