...До зустрічі в Бахчисараї!

Його ім’я відомо кожному українцю. Мустафа-ага є найвпізнаванішим кримським татарином. Але, за влучним висловом Мирослава Мариновича, велич його постаті досі неосмислена ані в світі, ані в Україні.

Уявіть собі дитину, яка ще немовлям була депортована з рідного дому разом з родиною. Зазнала голод, холод, жах. Як і весь народ. Уявіть хлопчика, для якого розповіді про рідний прекрасний Крим були замість казок. Рідний край, відібраний загарбниками і який чекає на повернення своїх дітей. Чекає його. Тому що так має бути. Так правильно. Крим і його народ, яких зла сила розділила та відірвала один від одного, мають бути разом. Треба тільки бути сильним, сміливим та незламним. Треба бути героєм і диво станеться. Уявіть собі хлопчика, який змалечку знав де правда, а де несправедливість. Який ще в дитинстві прийняв рішення боротися за повернення додому всього народу. Який знав, що правом на батьківщину не торгують.

3 ТРАВНЯ 2014 РОКУ. ЧЕРЕЗ ЗЛОЧИННІ ДІЇ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ, ЯКІ ЗАБЛОКУВАЛИ В'ЇЗД НА ПІВОСТРІВ, МУСТАФА ДЖЕМІЛЄВ НЕ ЗМІГ ПОТРАПИТИ ДО РІДНОГО КРИМУ / ФОТО РЕЙТЕР

15 років таборів, більш ніж 300 днів голодування під час якого кати вдалися до примусового годування, що було не тільки принизливо, але й небезпечно. Мустафа Джемілєв товаришував із Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком, В’ячеславом Чорноволом, які поділяли біль кримськотатарського народу та доєдналися до боротьби за повернення в Крим. Сам Мустафа Джемілєв говорить, що не вчинив ніякого героїзму. Він стверджує, що просто жив відповідно свого громадянського обов’язку та внутрішніх принципів. «А от які були ці принципи — нехай вже судять інші», — сказав він під час урочистих заходів на честь його ювілею.

Зараз часто згадують, як на початку анексії президент Росії робив неодноразові спроби поговорити з Мустафою Джемілєвим. Президент розбійної федерації вважав, що йому є що запропонувати кримським татарам. Тоді, розмовляючи з Путіним, Мустафа Джемілєв відкинув всі «райдужні пропозиції», повідомивши, що корінний народ прийняв рішення. «Ви маєте забратися з нашої території. Ви зараз робите велику помилку. Вам потрібно вивести війська». Треба сказати, що тільки у безсоромних загарбників могла виникнути думка, що вони можуть про щось «перетерти» з людиною, яка заради народу та Батьківщини не вагаючись йшла в табори та на смерть.

Сам Мустафа Джемілєв пишається тим, що повернення народу відбулося в результаті ненасильницького спротиву. «Був тільки один раз, коли кримські татари застосували політичний шантаж», — розповідає Мустафа Джемілєв. «Коли комуністи забороняли нам поставити пам’ятник Петру Григоренку, ми сказали, що якщо впаде погруддя видатного друга кримськотатарського народу, то завтра впадуть всі Лєніни в Криму. Так кримськотатарський народ став «терористом» — взяв в заручники Ільїча».

Моральний авторитет Мустафи-ага визнавали дисиденти, видатні правозахисники, борці з радянським режимом. І найголовніше, його завжди шанував кримськотатарський народ. Давайте згадаємо, як після заборони окупантів повертатися в Крим, Мустафа Джемілєв все ж таки рушив через адмінкордон. А на зустріч йому, відтискаючи приголомшених окупантів рушили тисячі кримських татар. Таку повагу лідер може заслужити тільки сумлінною працею та чесністю, яка не викликає сумнівів у оточуючих. Ми всі маємо пишатися тим, що живемо в епоху Мустафи Джемілєва — вірного сина Криму, великого Українця, який привів свій народ на батьківщину. А тепер повертає батьківщину народу. Українському та кримськотатарському народам. Єдину неподільну Україну, частиною якої є прекрасний вільний кримськотатарський Крим.

«ВІН ВІДРІКАВСЯ ВІД ВСІХ СПОКУС ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВЕСТИ ЗА СОБОЮ ЛЮДЕЙ ЗАРАДИ ІДЕЇ»

Ескендер БАРIЄВ, Член Меджлісу кримськотатарського народу, голова правління Кримськотатарського ресурсного центру:

— В часи, коли в країні була майже повністю знищена національна еліта разом з моральними та духовними орієнтирами, лідерами стають ті, хто демонструє що здатні жертвувати всім. Жертвувати майном, здоров’ям, свободою і навіть життям. Ніхто не може дорікнути Джемілєву в тому, що він йшов в політику для отримання якихось власних дивідендів. Він відрікався від всіх спокус для того, щоб вести за собою людей заради ідеї. Це і є гідним прикладом політика, який живе життям свого народу. Добре, коли в суспільстві є люди, які здатні на подібні самопожертви. На цьому тлі можна зробити нову систему духовного базису. Адже система моралі має базуватися не на абстрактних словах, а на конкретних прикладах. І одним з таких прикладів є особистість Мустафи Джемілєва. Всі розмови про братерство між російським народом та українським були ідеологічним прикриттям державних інтересів Москви, які по суті є феодальними навіть, а не імперськими. Про ці стереотипи треба якомога скоріше забути.

«ДЖЕМІЛЄВ — ЦЕ ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ З ЧІТКОЮ ПАТРІОТИЧНОЮ ПОЗИЦІЄЮ»

Андрій СЕНЧЕНКО, лідер Всеукраїнського правозахисного руху «Сила права»:

— Щодо Мустафи Джемілєва у мене є абсолютна однозначна оцінка. Він дуже стійка людина з власним стрижнем, з власною життєвою позицією, з власною системою поглядів. І ці погляди не навіяні тимчасовими кон’юнктурними ситуаціями, а навпаки ґрунтуються на великому життєвому досвіді боротьби. Саме тому він за свої переконання відсидів більш ніж 15 років в радянських таборах. Його життєві принципи не розчинились і потім. Джемілєв — це державний діяч з чіткою патріотичною позицією, яку він довів на ділі. Він має стійкий авторитет.

«ДЖЕМІЛЄВ ГЕРОЙ НЕ ЛИШЕ СВОГО НАРОДУ, А Й ГЕРОЙ УСІЄЇ КРАЇНИ»

Євген МАРЧУК, прем’єр-міністр України (1995—1996 рр.):

— Мустафа Джемілєв пройшов усі страждання разом зі своїм народом, починаючи з примусової депортації кримськотатарського народу. Він герой не лише свого народу, а й Герой усієї країни. Він був запрошений до Туреччини ще до того, як її офіційно відвідав тодішній президент України Леонід Кравчук. Це були буквально перші місяці незалежності України. Весь парламент Туреччини тоді його вітав стоячи. Коли почалась російська агресія з анексією Криму, Мустафа Джемілєв зустрічався і з Ердоганом, і з Путіним. Тобто він шукав можливості якось зупинити цю агресію. Саме тому 2014  року я його офіційно представив у парламенті, коли відбувалось засідання за участі парламентарів, запропонував на Нобелівську премію миру і обґрунтував чому саме. Гадаю, цей час прийде.

Підготував Валентин ТОРБА, «День»