Хронічне відставання...

27 січня Верховна Рада на позачерговому засідання нарешті визнала Росію агресором, а так звані ДНР і ЛНР — терористичними організаціями. Звичайно, це правильне рішення, але воно мало бути прийнято ще позавчора. Для дозрівання владі потрібен був час, який проявив ще сильнішу агресію Кремля, а головне — забрав тисячі життів. До того ж, давно виникало питання, чому ми просимо світ визнати останніх терористами, але самі чомусь зволікаємо.

«Визнання Росії країною-агресором — це рішення, з яким забарились, але воно дасть нашим міжнародним партнерам підстави застосувати більш жорсткі санкції щодо РФ та допомогти Україні в цій нерівній боротьбі з агресором, який постачає живу силу, техніку та озброєння до так званої ДНР-ЛНР, — коментує «Дню» народний депутат від «Батьківщини» Олексій Рябчин. — Ми всі чудово розуміємо, що це не сепаратисти, а, як кажуть в іноземних медіа, russian backup forces. Це війська, які отримують різнобічну підтримку Росією».

«На жаль, приводом до цього рішення Ради стали події у Волновасі, Донецьку та Маріуполі, — продовжує Олексій Рябчин. — Я сам родом із Донецька, народився в Маріуполі, і, можливо, сам колись бачився з цими загиблими людьми. І для мене дуже боляче, що тільки трагічні події та загибель мирних громадян можуть бути поштовхом для України та світу для більш рішучих дій. Я вважаю, що ці рішення мали бути зроблені раніше».

«Росія не виконує своїх зобов’язань щодо дотримання загальновизнаних норм міжнародного права та вже досягнутих домовленостей. Так, Крим залишається анексованим, а вимоги демократичної спільноти щодо припинення агресії, постачання зброї, техніки та живої сили терористам ігноруються Кремлем. Добрі наміри «залишати двері відкритими» для діалогу з керівництвом Російської Федерації лише провокують нові криваві терористичні акти на Донбасі», — заявила учора з трибуни парламенту депутат фракції «Самопоміч», голова Комітету закордонних справ Ганна Гопко.

Але, попри глибину трагедії, дозріли не всі. З 297-ми народних депутатів, за відповідне рішення було віддано 271 голосів. Якщо враховувати, що зранку зареєструвалося 323 депутати, виходить, що відсутніх було 26, а не голосували — 27. Виявляється, в час інтервенції ворога, в Раді досі знаходяться ті хто фактично перебувають на його боці. Інших аргументів не голосувати в нинішній ситуації бути не може.

«Ще декілька років тому під час соцопитування близько 16% громадян висловились, що вони не вважають Україну самостійною та незалежною державою, — коментує «Дню» політолог Віталій Бала. — Такі люди є й зараз у парламенті. Це голосування — лакмусовий папір для політиків: чи вважають вони Україну своєю державою. І нічого дивного немає в тому, що деякі з депутатів не голосували за цю заяву, адже вони, як мінімум, не погоджуються з тим, що Росія є агресором, а «ЛНР-ДНР» — терористичними організаціями. І в цьому разі питання до виборців, які за цих депутатів голосували. Добре, що знайшовся 271 голос за цю заяву, але треба якнайширше повідомити українське суспільство щодо тих депутатів, які за неї не голосували. Люди повинні мати можливість знати імена цих «народних обранців» та запитати у них, чому ті не голосували. Вони мають отримати суспільну претензію за свою поведінку в українському парламенті».

Загальною ж проблемою нашої влади залишається — хронічне відставання на відміну від агресора у швидкості и адекватності прийнятті рішень. Не кажучи вже про необхідність діяти на випередження. Саме зволікання і кволість довела ситуацію до межі. Ми маємо втрату територій, тисячі смертей, глибоку економічну кризу і загублені засоби впливу на ситуацію, які були у нас ще весною минулого року. Окрім того, важливо називати речі своїми іменами уникаючи зайвих дипломатичних евфемізмів, в час коли у нас палає хата.

«Щодо визнання Росії агресором, то, звісно, все треба робити вчасно — з моменту, коли перший російський солдат ступив на українську землю в Криму і розпочались ті процеси, які досі відбуваються на Донбасі, — коментує «Дню» народний депутат Іван Крулько.