«Моя мрія – об’єднати українців Німеччини»

Протягом революції та війни ми спостерігаємо, наскільки активізується допомога Україні з-за кордону. Одним із таких центрів є німецьке місто Гамбург. Окрім того, що у військовому шпиталі у Гамбурзі лікуються п’ятеро українських солдатів (а взагалі за міждержавною домовленістю в Німеччині перебувають двадцятеро солдатів — окрім Гамбурга, в Берліні, Кобленці та Ульмі), українська громада в Німеччині постійно організовує пересилку гуманітарної допомоги, активісти закуповують необхідні речі солдатам і т. д. На дипломатичному рівні теж відбувається постійна робота. «День» поспілкувався з Генеральним консулом України в Гамбурзі Юрієм ЯРМІЛКОМ про нюанси діяльності української громади за кордоном, захист українських інтересів на міждержавному рівні та міфи в інформаційному полі. Доки триває інтерв’ю, біля консульства виступають проросійські активісти, які кричать про «фашистів» в Україні. І їх — аж семеро. Це і є зріз явища Путін-Versteher’ів у Німеччині — гучна меншість.

— Як революція змінила життя громади українців у Гамбурзі?

— Громада у Гамбурзі була дуже сильна завжди. Тут на півночі Німеччини є з десяток українських організацій, і всі вони дуже активні. Здебільшого базуються в Гамбурзі, але також є в Ганновері, Кілі тощо. Проте революція та війна в Україні докорінно змінили ситуацію в українській громаді — активність зросла неймовірно. Нас об’єднало горе. Під час Євромайдану були численні мітинги та демонстрації. А вже коли почалася війна, буквально всі почали проявляти активність у сфері гуманітарної допомоги. З одного боку, це дуже стихійний рух, але, мабуть, іншим він і не може бути. Зараз вже створено організацію Feine Ukraine, яка в своєму статуті передбачає надання гуманітарної допомоги. І ми з активістами все робимо разом.

Коли я як консул приїхав у Німеччину, то в першу чергу перезнайомився зі всіма організаціями. Моя велика мрія — об’єднати українців Німеччини. Це дуже складно зробити з відомих причин та рис нашого характеру. Але це було б чудово. Не будемо порівнювати себе тут з турецькою меншиною, яка налічує мільйони, в якої дуже потужне лобі і в парламенті, і в уряді, і на всіх рівнях. Але якби ми створили таке спільне товариство, це було б даховою організацією, що лобіює українські інтереси в Німеччині на державному рівні.

— Що для цього потрібно?

— Потрібна добра воля, бажання та непогана фінансова підтримка. Коли я працював у Мюнхені, то вже порушував це питання. Але ж ви знаєте, що у нас кажуть «так» до того моменту, коли  починають вирішувати, хто це все очолить. Проте ми це зробимо, і наш український голос лунатиме гучніше.

— А як щодо роботи в інформаційному полі? Адже треба руйнувати стереотипи та міфи про Україну.

— Ми всіма можливими шляхами поширюємо інформацію. Я теж беру участь у дискусіях, аби донести правду про Україну. Не так давно мене запросили взяти участь у подіумній дискусії про Крим та події в Україні з точки зору міжнародного права у Військовому університеті Бундесверу імені Гельмута Шмідта. Взагалі я остерігався, що будуть якісь провокатори чи щось таке. Але я зіткнувся з іншим — зі мною на подіумі сиділи три професори, налаштовані проросійськи. Для мене це було величезною несподіванкою. Але я розповідав, переконував і бачив, як змінюється настрій аудиторії. Це і складно, і цікаво.

Окрім цього, мушу сказати, що міф про фашизм в Україні все менш живий. Якщо спочатку ця тема звучала, то зараз фактично всі серйозні співрозмовники та аудиторії ставляться до цієї тези як до російської пропаганди. Не більше і не менше. Якщо раніше треба було переконувати людей, то зараз вже й не треба. Подивіться на результати наших останніх парламентських виборів.

Але крім інформаційних, ми намагаємося задіяти інші важелі. Як, скажімо, серйозні адвокатські агентства. Ми ведемо з ними переговори. Адже є низка питань щодо Чорного моря, територіальних вод, Криму. Ми працюємо над тим, аби залучити серйозні німецькі юридичні фірми, які спеціалізуються на питаннях міжнародного права. Це стосується ситуації навколо Криму і в Чорному морі з точки зору нових реалій. А  питань багато і, на жаль, буде дедалі більше, якщо ми вже зачепили кримську проблематику.

Взагалі усе, що стосується акцій допомоги, лікування, захисту правових інтересів України, захисту прав українського бізнесу тут — наш абсолютний пріоритет.  Ми не згадали економіки, але це дуже важливий пункт. Доки ситуація нестабільна, в Україну дуже важко затягнути нового інвестора, і завданням є втримати тих, хто є. Наприклад, гамбурзька фірма Hamburg Port Consulting GmbH стала найбільшим інвестором в українську економіку. І жодні катаклізми не вплинули на їхній намір працювати далі. Також нашим безпосереднім завданням є підтримка українського бізнесу на німецькому ринку, хоча це справа непроста.

Я вважаю, що наш остаточний європейський вибір — Угода про асоціацію з ЄС — сприятиме поступовому приходу наших нових сил на німецький ринок. Наприклад, лінія виставок. Ми спостерігаємо, як, незважаючи на події і труднощі, все більше українських фірм приїздять та  виставляються тут. За останній час відбулася виставка вітрової енергетики — дуже актуальна для нас тема. Далі — суднобудівна виставка, приїхали п’ять українських фірм. Ми хвилювалися за долю однієї керченської  компанії. Але вона позиціонувала себе як українська. Щодо німецького бізнесу і його входження на український ринок — зараз часи не найкращі, але ті, що працюють, продовжують працювати, хоча і не без проблем.

Я до цих подій собі не уявляв, наскільки  німецька економіка пов’язана з російською. Так, ми всі знали про 37% газової залежності. Але йдеться взагалі про таких гігантів німецької промисловості, як Siemens, RWE. Цей економічний фактор дуже серйозний.

Ще є цікавий момент: Гамбург      — побратим Санкт-Петербурга. Причому не формальний, а завжди активний, з роками культури, обмінами і т. д. Зараз, звичайно, німецька сторона ставиться до цього обережніше. Проте російська навпаки відкрила у Гамбурзі бюро такої  напівміфічної організації, як «Русский мир». Це більше поняття, ніж організація, але виявляється, там є своя структура і вони відкрили своє відділення.

— На чому, на вашу думку, в Німеччині ґрунтується явище Путін-Versteher’ів? Вони присутні в інформаційному просторі, але чи справді їх багато?

— Я б не сказав, що це явище дуже поширене в Німеччині. Зізнаюся, що таких людей майже не зустрічав. Це частково міф і перебільшення. Весь світ зараз став заручником неадекватних дій з боку російського керівництва. І нормальні люди розуміють це. 

— Як вважаєте, чи німецьке політичне керівництво вже прийшло до розуміння, що конфлікт на Сході стосується не лише України, а й усієї Європи?

— Я вважаю, що таке розуміння є. Цей конфлікт не можна назвати внутрішньо-українським чи українсько-російським. Він становить загрозу для світового ладу. Та система, яку було створено після Другої світової війни, недосконала і не спрацювала. Сталося так, що у світової спільноти, по суті, не виявилося важелів, які б змусили зупинити конфлікт. Так, є Будапештський меморандум, де Росія (ні мало ні багато) — гарант територіальної безпеки України. Але не можна всіх росіян ототожнювати з російським керівництвом. Наведу приклад: у нас виникли труднощі з одним проектом відправки допомоги на передову, ми кинули клич, що потрібен склад, щоб ці речі збирати. Відгукнулася німецька фірма. Проте потім ми з’ясували, що за цією фірмою стоять росіяни, які абсолютно доброзичливо нам  допомогли.