Полонені ув’язненої

Усе-таки зарано ще говорити про втрачений шанс підписати угоду про Асоціацію. На жаль, виходячи з останніх протистоянь і відсутності компромісу в Києві, до можливої поразки схиляється дедалі більше експертів. Саме в ці останні дні до саміту й вирішуватиметься головне питання. Європарламент продовжив дії місії Кокса — Квасневського до 28—29 листопада. Наступний пленарний тиждень для парламенту — остання можливість знайти точки зіткнення й виконати нарешті вимоги Євросоюзу. А це, як відомо, три закони — про прокуратуру, виборчий закон і закон, що міг би розв’язати «проблему Тимошенко».

Не все втрачено? На це днями фактично натякнув представник Партії регіонів, народний депутат Володимир Макеєнко: «Будуть робочі групи, будуть переговори, всі прилетіли, всі у відрядженнях. Будуть обіди, будуть вечері, домовлятимуться про наступні переговори. А результативність залежить зараз від трьох міст: Київ — Берлін — Вашингтон...»

Як бачимо, упущена Москва. Хоча там не припиняють робити грізні заяви на адресу Києва. Віце-прем’єр РФ Дмитро Рогозін вважає, що Україна не приєднається до Євросоюзу, а угода про асоціацію з ЄС стане для Києва негативним чинником у співпраці з Росією, передає Інтерфакс-Україна. «Ми прямо й відкрито попереджаємо наших українських партнерів, що вони мають робити цей крок свідомо й пояснювати своєму промисловому класу, з чим він зіткнеться одразу після Вільнюського саміту, — говорить Рогозін. — Ми закликаємо ЄС не підігрівати наших партнерів, щоб вони здійснювали необдумані вчинки».

Оригінальною була відповідь російській владі відомої правозахисниці Валерії Новодворської: «Ми відкрили зараз «бюро ведмедячих послуг» — псуємо життя нашим колишнім колоніям. Ось, Україну не пускаємо до Євросоюзу. Але я б на місці Януковича навіть і не розмірковувала. У Росії грошей не вистачає на себе. Україну не годуватимуть. Її один раз уже обдурили з цими цінами на газ, обдурять і вдруге. На жаль, наш тонучий корабель абсолютно поки безперспективний, і не лише щури, а й нормальні пасажири мають терміново евакуюватися в бік Європи» (www.echo.msk.ru).

Про те, які можуть проводитися консультації в згаданих столицях і якими є перспективи підписання угоди, говоримо з експертами.

«ВАШИНГТОН ДУЖЕ ЗАЦІКАВЛЕНИЙ У ПІДПИСАННІ УГОДИ, БО УКРАЇНА Є ВАЖЛИВИМ ГЕОПОЛІТИЧНИМ ФАКТОРОМ У ЄВРОПІ»

 Олександр МОТИЛЬ, історик, професор політології у Рутгерському університеті (США):

— Питання Тимошенко, безумовно, важливе, але виходить так, що і Україна, і ЄС стали заручниками цієї проблеми?

— На жаль, так. ЄС мав би виявити більшу гнучкість, тим більше, що Тимошенко готова на різні варіанти. З іншого боку, Янукович став не так заручником питання Тимошенко, як заручником власного хворобливого страху перед жінкою. Зрештою, він має знати, що потрапивши на Захід, Тимошенко скоро перестане бути цікавою для західних ЗМІ та політиків, а з часом перетвориться на діаспорного політика без особливого впливу в Україні. Отже, логічно було б її відправити до Німеччини якнайшвидше. Але Тимошенко, явно, не так політична проблема для Януковича, як психологічна.

— Наскільки Вашингтон наразі зацікавлений в успішному проведенні саміту Східного партнерства для України? Які кроки для цього роблять у США?

— Вашингтон дуже зацікавлений, бо Україна є і залишиться важливим геополітичним фактором у Європі, тим більше, що Росія перейшла на відкрито авторитарний, антизахідний шлях. Але у США є інші, важливіші проблеми — Сирія, Іран, скандал із Національним агентством США, економіка тощо, а питання угоди — все ж таки питання перш за все ЄС.

— Яка, на вашу думку, відбувається геополітична гра навколо України в контексті Вільнюського саміту? Які можуть бути наслідки для «гравців» і для України?

— Гра досить зрозуміла. Україна може долучитися до Заходу або до Росії, і кожен гравець це знає. І Захід, і Росія щось Україні пропонують. Ідеться про Україну та її майбутній розвиток — або в бік демократичної, високорозвинутої, глобально інтегрованої держави, або в бік постійного постачальника сировини та низької технології великій, закритій, авторитарній Росії. У такій грі Янукович міг би виторгувати величезні переваги від Заходу, якби міг тільки зрозуміти, що його психологічний дискомфорт менш важливий, ніж інтереси країни.

— Як ви оцінюєте шанси підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ між Україною та ЄС?

— У ці хвилини — майже нульові...

«ПИТАННЯ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО ТРИМАЮТЬ НА ВИДНОТІ. АЛЕ ПРОБЛЕМА ГЛИБША»

 Юрій ЩЕРБАК, публіцист, дипломат:

— Ми живемо в час геніального і безсмертного Орвелла. Він показав, як може розвиватися країна, яка сьогодні каже одне слово — «Вперед!», а завтра в тому ж темпі йде назад або направо чи наліво. Це практика безсмертного письменника, який змалював антиутопію. Здавалося, такого не буває, але ці події розгортаються перед нашими очима. Ніхто не змінював своїх позицій у Вашингтоні. Хоча вони зараз майже не впливають на ситуацію у світі. Завдяки абсолютно слабкому керівництву Обами США стали фактично ізоляціоністською країною й перестали вирішувати дуже багато справ. Однак залишаються на тих позиціях, що Україні було б краще, якби вона була в асоціації з країнами ЄС.

Щодо Європи — просто абсурдно їх у чомусь звинувачувати. Незважаючи на те, що були часи, коли вони не дотримувалися послідовно однієї позиції, не висловлювали її й не виступали за асоціацію з Україною, зараз вони прийняли певну доктрину,  послідовно її дотримуються й більш того — зробили нам дуже багато преференцій. Їхні вимоги не жорсткі. Кожен із нас розуміє, що якщо говорити про вступ до ЄС, Україна не витримує перевірку критеріями. На цьому етапі ми, звісно, не вступаємо до Євросоюзу, але навіть для спільних ринків та політичної асоціації нам потрібно виконати ті критерії, які на сьогодні ще не виконано.

ЗАЧЕКАЛИСЯ... / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

М’яч на половині поля Президента Януковича та Партії регіонів. Ніколи й ніхто не повірить у інші твердження. Зрозуміло, що рішення прийнято і воно абсурдне. Боятися одну людину, маючи таки козирі, як євроінтеграція, — це абсурд. Але вони не хочуть випускати Юлію Тимошенко. Проте головна проблема в тому, що зупинилися, зробивши один крок. Але коли треба через щось перестрибнути, зупинятися не можна. Вони ж зупинилися над прірвою. Це може обернутися страшною політичною та геополітичною поразкою України, Президента, Партії регіонів. Я б не хотів бути пророком, але справа не в тому, що вони програють, а в тому, що програє вся Україна.

Розмови про те, що 2—3 роки готували документ про спільний ринок і давно можна було зрозуміти, які вигоди та недоліки підписання асоціації — нічого не було зроблено. Мовляв, не встигли переконати промисловців. А чим займалася влада? Якщо зараз промисловці, бізнесмени перелякані перспективою провалу торговельних відносин з Росією, вона діяла тільки декларативно.

— Прем’єр-міністр Микола Азаров зараз говорить про компенсацію Україні збитків через втрату російських ринків.

— Яка компенсація може бути? Ми йдемо у величезний ринок. Я переконаний, що навіть у нашому стані, з нашими стандартами ми можемо там прекрасно існувати. Я знаю про ситуацію, коли близько 10 років тому Україна не знала, чим торгувати зі Сполученими Штатами, а в той час Білорусь прекрасно знала, як і чим торгувати, й завозила дуже багато товарів на американський ринок. Це просто відмовки. Ми повинні розуміти, що ринок величезний, на якому ніжинські огірки чи наша сталь, чи сільськогосподарські продукти — все це може знайти своє місце.

Це не означає, звісно, що потрібно одразу валити ринок з Росією. Але потрібно врахувати, що йде грубий шантаж. Росія так само втрачає, якщо веде торгівельну війну з Україною. Це лише здається, що Росія — потужна і процвітаюча країна — нічого такого. Це є політичний шантаж, який треба витримати. Одна проблема — двома роками раніше треба було напрацювати стратегію виходу на європейський ринок.

— Чому, на вашу думку, у переліку столиць, які впливають на ухвалення рішення по євроінтеграції не було названо Москву, яка, очевидно, також є певним центром впливу?

— Це знову ж таки орвеллівська гра: коли йде війна не оприлюднювати певних політичних моментів. Найбільше, чого я боюся, як і усі спостерігачі цих процесів, що саме та неназвана столиця відіграє фатальну роль.

— Враховуючи таку ситуацію, чи буде все ж підписано Угоду?

— Як скептик, до вересня — початку жовтня я не вірив у можливість її підписання, гадав, що йде певна гра. Потім настав момент, коли навіть я повірив у асоціацію і подумав, ану ж дійсно вони зможуть. Нині я думаю, що їхня мрія — залишити Тимошенко в тюрмі, підписати Угоду про асоціацію, нічого не робити задля запровадження європейських цінностей і стандартів, залишатися в стані напівавторитаризму, в якому сьогодні існує країна, і здобути вигідні преференції  у відносинах із Росією. Але це неможливо.

Рішення буде жорстке. Але сказати, що саме вони вирішать, я не беруся. Можна припустити, що в останній момент угоду підпишуть. Проте сьогодні з’явилася заява Квасневського, що шанси підписання — 50% на 50%.  Це дуже низький показник. Окрім того, він каже, що якщо угоду не буде підписано у Вільнюсі, її можуть підписати через два роки. Але ми знаємо, що таке швидкоплинна історія, і не можемо із впевненістю сказати, де ми із так званою правлячою партією та її лідером опинимося у 2015 р. Тож сказати щось напевне я не можу.

— Отже, сьогодні і Європа, і Україна опинилися заручниками «питання Тимошенко»?   

— Я не думаю, що справа тільки у Тимошенко. Ззовні все виглядає так. Але те, що важка кремлівська артилерія вступила до бою, коли стояли фури в черзі на кордоні, весь час ідуть торгівельні війни — тут ще й економічне питання. Коли почали всередині правлячої партії звучати голоси, що вони не можуть, не готові, буде безробіття і згортання промисловості, і так ситуація важка — це також треба враховувати. Питання Юлії Тимошенко тримають на видноті, на авансцені, й усі звертають увагу тільки на нього. Але, гадаю, проблема глибша. Путін розуміє, що підписання Україною асоціації — це хрест на його третьому президентському терміні. Своїми мріями про відновлення псевдо СРСР або Російської імперії відчують, що попереду — провал. Таким чином, Росія ввімкнула всі важелі й почала ураганну канонаду, хоча вона ще й не дійшла до найвищих регістрів. Зрозуміло, що обговорюють на таємних зустрічах — це мова жорстокого шантажу і погроз. 

«ЗА БУДЬ-ЯКОГО РОЗВИТКУ ПОДІЙ ПІСЛЯ ВІЛЬНЮСА, ОДНЕ ЦІЛКОМ ЗРОЗУМІЛО ВЖЕ ЗАРАЗ — РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ ЗМІНИЛИСЯ НЕЗВОРОТНО»

 Віктор МИРОНЕНКО, провідний науковий співробітник Iнституту Європи РАН, історик:

— Від початку формат Східного партнерства для України викликав у ній справедливу негативну реакцію. Він був відверто замалим для неї. За всієї поваги до інших країн-учасниць (Молдова, Грузія) Україна за своїми розмірами і параметрами явно випадала з цього ряду. Запропонований ЄС паліатив не давав надій на розв’язання жодної з українських проблем. Лише, м’яко кажучи, наша дивна політика (Росії) щодо України за президентства Віктора Ющенка і навіть Віктора Януковича допомогла ЄС подолати це неприйняття з боку України проекту СП.

У РФ переважають скептичні і негативні оцінки.

Низка російських експертів кажуть про намір Євросоюзу остаточно дезінтегрувати пострадянський простір за допомогою Східного партнерства і вивести країни СНД з-під впливу Росії. Є і більш екзотичні чи, навпаки, традиційні погляди.

Офіційну позицію щодо Східного партнерства сформулював постійний представник Росії при ЄС Володимир Чижов: «...Наша позиція зводиться не до того, аби протидіяти Східному партнерству. Як будь-яка регіональна ініціатива, вона має право на існування. Для нас важливо, аби те, що робиться в рамках цієї ініціативи, не було спрямовано проти російських інтересів, на штучний відрив цих країн від співпраці з Росією... Головне, аби це не створювало нових розподільчих ліній в Європі».

Я би повністю солідаризувався з паном Чижовим в останній частині його твердження. А в тому, що стосується «штучного відриву цих країн від співпраці з Росією», я дозволив би зробити лише одне застереження. А саме те, що такий «штучний відрив» інколи можемо створювати ми самі.

І приклад України в цьому плані вельми показовий.

Чого можна чекати від Вільнюського саміту ЄС (29—30 листопада)?

Теоретично, на мій погляд, «після Вільнюса», залежно від результатів саміту Східного партнерства, у Східній Європі можливі три варіанти розвитку подій.

Перший. Все залишиться як є. Росія і Україна, як і раніше, визначатимуть її обличчя: а) у спільному лідерстві (як це було у 1922—1991 рр.); б) у суперництві за лідерство (як це було після 1991 р.);

Другий. Україна остаточно сходить з політичної орбіти Росії, виникає нова розподільча межа в Європі (тепер у Східній) і «Східна Європа мінус» (мінус європейська частина Російської Федерації, Білорусь і, найімовірніше, Вірменія). Тоді ЄС і Україну чекає в кращому разі «холодний мир» з Росією, у гіршому — нове видання «холодної війни»;

Третій. Усвідомлення безвиході призведе до розширення контексту в рамках ОБСЄ або через посередництво якогось нового формату. Розпочнеться осмислення і розробка спільно зі США і Канадою якщо не конфігурації Великої Європи, то хоча б правил поведінки, що забезпечують на найближчу перспективу мінімальний стандарт безпеки і співпраці в Європі.

Найбажанішим мені видається третій варіант, а найбільш імовірним поки що, з урахуванням позиції всіх сторін, що беруть участь, два перших.

За будь-якого розвитку подій після Вільнюса, одне цілком зрозуміло вже зараз — російсько-українські відносини змінилися і змінилися незворотньо.

Цілком зрозуміло, що відносини з Україною вже ніколи не будуть, як зауважив Леонід Кучма: «Я сказав, ти зробив». Від дивної упевненості в тому, що така країна, як Україна, буде завжди і у всьому з огляду на якісь об’єктивні фізичні і тим більше метафізичні причини і телеологічні обставини йти слідом за нашою країною, слід у наших же російських інтересах раз і назавжди відмовитися.

У існуючому форматі проблему російсько-українських відносин розв’язати неможливо. Контекст необхідно розширювати до формату стратегічних національних інтересів обох країн і т.з. Великої Європи.

Неможливість об’єднати у щось загальне європейський процес і процеси на пострадянському просторі, зокрема й ті, що ініціюються російським керівництвом, виникає не через труднощі в узгодженні технічних регламентів і заходів щодо захисту свого виробника і вже тим більше не через «погану поведінку» українців чи когось іще, а через їх принципові відмінності, які й слід розглядати.

(Із виступу в Інституті Європи РАН 13 листопада 2013 року; друкуємо зі скороченнями)

«УКРАЇНА — ЦЕ ТОЙ КУСЕНЬ, ЯКИЙ КРЕМЛЕВІ НЕ ПРОЖУВАТИ»

 Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Можна з упевненістю передбачити, що Берлін — головна столиця, де питання Вільнюського саміту і питання підписання з Україною договору про асоціацію обговорюється активно й енергійно. Цілком імовірно, що для Берліна, окрім питання формування нового уряду, питання Вільнюса є головним питанням міжнародного порядку денного. З інформаційних повідомлень видно, що Берлін продовжує дуже міцно займати одну позицію — не просто звільнення Тимошенко, а і її помилування, — як основна умова, що залишається для підписання позитивного для України рішення.

Деякі інші країни, як, наприклад, Польща і Литва, вже не так твердо наполягають на чиннику Тимошенко. Щодо Вашингтона, у мене особисто немає інформації про те, наскільки він втягнутий у це питання. Ми знаємо, що США зараз певною мірою втратили інтерес не лише до зовнішньої політики, а й до подій, які відбуваються в Європі і Євразії. Це є відмітною рисою нового ізоляціонізму і заглиблення у власні проблеми президента Обами. Але ми також знаємо, що представники держдепартаменту США були в Києві, де вони визначили зацікавленість Вашингтона в тому, аби Україна все ж ішла у напрямі підписання Угоди про асоціацію. Гадаю, що основні стимули зараз походитимуть із Берліна. А ось якби Вашингтон зайняв активнішу і твердішу позицію в цьому питанні, я не відкидаю, що це перебило б коливання Януковича, які посилилися після того, як він зустрівся з Путіним і розмовляв з ним до п’ятої години ранку.

— А той факт, що у списку столиць не було Москви, що ви скажете з цього приводу?

— Цілком зрозуміло, що і надзвичайно важливий візит Януковича до Москви, і його переговори з Путіним — цілком імовірно, були найвирішальнішим чинником, який дає змогу Януковичу продовжити гру.

Вільнюс був би важливим символічним пунктом, скажімо, «вододілом», але й без нього сумнівно, що Росії вдасться утримати Україну у своїх обіймах.

— Чи можна стверджувати, що Україна і ЄС стали заручниками «проблеми Тимошенко»?

— З одного боку, так. Бо якщо чинник Тимошенко стає вирішальним для підписання Угоди — звісно, і Україна, і Європейський Союз стають заручниками справи Тимошенко. Однак, з другого боку, якщо Берлін і ЄС забудуть про чинник Тимошенко і про свою вимогу на адресу України, тим самим вони ослаблять важливість критеріїв і відмовляться від принципу перегляду вибіркового правосуддя щодо України. Це означатиме для Берліна і для Брюсселя те, що наступного разу Янукович і українська еліта нехтуватимуть й іншими вимогами Євросоюзу. Мені здається, що в цьому питанні чинник Тимошенко втратив персоналізацію. Йдеться не про Тимошенко як особистість, йдеться про готовність і здатність Януковича виконувати вимоги ЄС і дотримуватися його критеріїв. Гадаю, що Брюссель пам’ятає «чинник Єльцина». Єльцин разом із Росією вступили до Ради Європи, і досі Росія не виконує вимог і стандартів РЕ. Росія вступила при Путині до Всесвітньої організації праці і нехтує її принципами. Гадаю, Європа не хоче, аби Україна вела ту ж саму політику: вступивши до якоїсь асоціації, нехтувала принципами її формату.

— Яка, на вашу думку, ведеться геополітична гра щодо України в контексті Вільнюського саміту?

— Україна зараз є не просто найважливішим моментом геополітичного розкладу в Євразії і Європі. Україна стала свого роду цивілізаційним критерієм, який показує: наскільки Путін може здійснювати свою нову зовнішньополітичну доктрину. Суть її полягає ось у чому: ми повернулися і ми хочемо бути центром світового впливу, унікальною цивілізацією і ми хочемо мати довкола на орбіті країни-сателіти. Якщо Україна укладе Угоду про асоціацію — це буде величезної сили удар по путінській концепції зовнішньої політики. Одночасно для ЄС, здатність переконати Україну, в той же час, зробити вплив і тиск на неї — дати можливість Україні зробити перший крок у напрямку Європи — є певного роду доказом, що Європа знаходить дихання і виходить із летаргічного сну, паралічу. Це б довело, що нарешті в Європі є якась єдина політика, готовність (принаймні) до певної місії. Україна повинна показати — чи прокинулася Європа чи ні, чи може вона впливати, чи — ні.

— Які, на ваш погляд, можуть бути наслідки для «гравців» цієї геополітичної гри?

— Вільнюсом все не закінчується. Це, власне кажучи, лише початок тривалого процесу, якщо все ж таки Україна підпише Угоду про асоціацію. Навіть якщо вона не підпише її, Кремль продовжуватиме жорстку політику натиску, політику «обіймів» і одночасно, торговельних війн, розуміючи, що перед Януковичем горить дата: «2015 рік. Вибори». А тому, до цих виборів, навіть якщо Україна піде на асоціацію з Європою, вона має пройти доволі болісний і складний шлях пристосування до стандартів ЄС, певних реформ. Не виключено, що економічний стан України настільки погіршає, що вона буде змушена звертатися і до Росії (по допомогу). Тому, для Москви Україну ще не буде втрачено. А що ж до іншого «гравця» — Європейського Союзу — це буде теж досить складний період, коли Європа має  згрупуватися й вирішити — в якій мірі вона зацікавлена в сприятливому своєму зовнішньому оточенні. Вирішити, в якій мірі вона розглядає Україну — велику європейську націю — як європейську. Європа може здолати свою внутрішню кризу і втрату орієнтиру. Природно, можливо Вільнюс «потрусить» якоюсь мірою і Америку, яка втратила інтерес до глобальних процесів.

— Як ви оцінюєте саме шанси підписання Угоди?

— До візиту Януковича (до Москви. — Ред.) я б ворожила і навіть би тримала парі, що шанси підписання все ж таки більші, аніж непідписання. Тепер, після бліц-візиту Януковича до Москви, я б не стала ворожити. Тим більше, здається, Квасьнєвський заявив, що цілком імовірно, що сам момент підписання буде відкладено років на два. Отже, навіть основні медіатори в цьому процесі — ні в чому не впевнені. Проте я абсолютно впевнена в одному: навіть якщо Україна не підпише цю Угоду — це буде величезною втратою для України, це буде величезною помилкою для самого Януковича, який звузить поле маневру для себе всередині країни і поле для свого виживання. Україна — це той кусень, який Кремлеві не прожувати!