«Потрібен новий закон про Нацраду, а не закон про медіа»

2 липня на сайті Верховної Ради було опубліковано доопрацьований законопроєкт 2693-д про медіа. Згідно з пояснювальною запискою, ухвалення законопроєкту має створити необхідні сучасні європейські умови для задоволення інформаційних потреб українців, а також забезпечити ефективний розвиток сфери надання авдіовізуальних медіасервісів з використанням нових технологій.

Це вже друга спроба чинної влади по-своєму врегулювати український ринок інформаційних послуг. Попередній законопроєкт з такою самою назвою зареєстровано в парламенті наприкінці грудня. Документ був розкритикований низкою юристів та медіаорганізацій, через що його відправили на доопрацювання.

Що містить у собі новий законопроєкт, чи надасть можливість захистити українських споживачів контенту від ворожого медіавпливу і як його ухвалення вплине на український медіаринок — про це ми поговорили з головою правління Національної асоціації українських медіа Тетяною КОТЮЖИНСЬКОЮ.

«НАМ ЗАПРОПОНУВАЛИ СИСТЕМИ ДОЗВОЛІВ І НАГЛЯДУ»

— Останнім часом багато повідомлень про намагання влади впорядкувати медіапростір.  Готується низка законопроєктів. Чи можна вже робити висновки про специфіку співіснування влади і ЗМІ?

— Починаючи з передвиборчої кампанії (2019 року. — Ред.) Зе!-групи в соцмережах були опозиційними. Вони говорили про свободу слова, про те, що потрібно захищати різні точки зору.  Як тільки ці групи стали провладними — їхня риторика змінилася. Вони почали декларувати, що потрібно захищати владу. Чинну владу. Це характерно при зміні точки зору від опозиційної до провладної. Але в нашому варіанті це вилилося в спробу законодавчо врегулювати збільшення ролі держави в медіапросторі. Ми всі як споживачі інформації хотіли би, щоб держава, якій ми передаємо частину повноважень і свої податки, реагувала на ті речі в інформаційному просторі, які ми вважаємо неправильними. Але захищати нас береться не просто держава. Діяти починає влада. А влада, як правило, захищає сама себе, тобто виключно тих людей, які зараз цю владу уособлюють.

Важливо звернути увагу: у Виборчому кодексі, який буде діяти на цих виборах, уже прописаний спеціальний регулятор для друкованих ЗМІ. Це Держкомтелерадіо — центральний орган виконавчої влади, який здійснює регулювання телебачення, радіомовлення і видавництва. Держкомтелерадіо має тепер здійснювати нагляд за друкованими ЗМІ та інформагентствами, приймати моніторинги організацій, які споглядають за виборчим процесом — не просто за медіа, а саме за виборчим процесом — і писати листи до Центральної виборчої комісії, щоб уже ЦВК притягала ЗМІ до відповідальності. Це такі собі спроби знайти «смотрящєго» над газетами. Другий споглядач, вже за журналістами, був передбачений у так званому законі про дезінформацію. Микита Потураєв (депутат від фракції «Слуга народу», голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. — Ред.) сказав, що до законопроєкту пана Бородянського повернуться у вересні. Цей документ передбачав посаду спеціального уповноваженого, який споглядає за всім медіапростором, визначає, хто є порушником і сам притягає до відповідальності. І наступний, третій «смотрящій» — це Асоціація професійних журналістів, яка має складатися з організацій, які держава намагалася сама визначити в «законі» і, які мали би визначати, кому давати дозвіл бути журналістом, а кому не давати.

Тобто нам запропонували системи дозволів і нагляду. Коли ти можеш вважатися журналістом виключно через дозвіл, вважатися медіа чи засобом масової інформації  також через дозвіл. У такому разі ти змушений лише з дозволу певних організацій або держави отримувати доступ до інформації, отримувати акредитації на пресконференції. І друге — це вже санкції, як результат нагляду держави. Санкції пропонується збільшити і зробити їх можливими і для журналістів, і для фізичних осіб, і для зареєстрованих медіа, і для тих, кого Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (Нацрада) буде вважати медіа. Вони, наприклад, декларують, що якщо якась структура постійно дописує під тією самою назвою, то це — медіа. Такий підхід відкриває можливість для держави та призначених нею органів впливати, визначати і накладати санкції на будь-кого. Таким чином, у разі прийняття двох законопроєктів «про медіа», який уже на розгляді парламенту, і «про дезінформацію», який хотіло внести на розгляд Міністерство культури, влада отримала б механізми «дозволів» на журналістську діяльність і на діяльність медіа, а також механізми, які захищали б цю владу від свободи слова і різних точок зору.

«ЯКИМ ЧИНОМ І ХТО ВИЗНАЧАТИМЕ — МАНІПУЛЯЦІЯ ЦЕ ЧИ НЕ МАНІПУЛЯЦІЯ»

— Що найбільше в запропонованих змінах здається вам загрозливим?

— Непокоїть, коли намагаються регулювати дуже абстрактні речі. В тому ж виборчому кодексі зараз передбачили, що засоби масової інформації повинні подавати інформацію без перекручування та без маніпуляцій. Це може сприйматися як фігура мови, або як наша спеціальна внутрішня відповідальність та покликання. Але коли за це передбачені санкції, наприклад, для телерадіокомпанії від 25 до 250 тис. грн, для друкованих і онлайн-медіа — від 25 до 50 тис. грн, для онлайн-медіа ще й блокування, а для авдіовізуальних та друкованих — скасування реєстрації (тобто ти не можеш видати наступний номер) — то це вже серйозно.  Яким чином і хто визначатиме — маніпуляція це чи не маніпуляція і, відповідно, через що ти повинен платити або не платити 50 — 250 тис. грн? Яким чином ти будеш апелювати в суді? Тому що, коли з’являються такі оцінні категорії, то, звичайно, дуже важко давати фактологічне чітке визначення, стверджувати, що тут може бути встановлена істина. Я ще не бачила в історії людства прикладів, коли люди, які мають владу, використовували б додаткові спеціальні повноваження для того, щоб дозволяти свободу слова та утримуватися від того, щоб вводити цензуру.

— З того, що ви говорите одразу спадають на думку приклади, коли представники влади спочатку робили заяви, а потім звинувачували журналістів, що це вирвано з контексту або перекручено...

— Сто відсотків. Або: «Я не буду відповідати на ваше питання, бо воно є політично заангажоване»...

«ГРОМАДЯНИ НЕ МАЮТЬ НАРАЗІ ІНСТРУМЕНТІВ, КРІМ ТОГО, ЩОБ РАЗ НА 5 РОКІВ ЗМІНИТИ ВЛАДУ НА ОПОЗИЦІЮ»

— А чи є в запропонованому законодавстві відповідальність для чиновників та політиків за те, що вони не хочуть відповідати, або за те, що вони дають неправдиву інформацію чи намагаються цензурувати ЗМІ? Влада відповідатиме за те, що вона  каже?

— У нас є стаття 171 Кримінального кодексу — перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Медіаексперти проаналізували Єдиний реєстр судових рішень. За весь час у ньому міститься лише 56 судових справ. Тобто навіть за таку недовгу історію судового реєстру ми маємо лише 56 випадків, які взагалі розглядалися в суді. До того ж більшість з них закінчилися або якимось виправданням, або невеликими штрафами. Максимальний, здається, був 850 грн. Тому, сподіватися, що влада буде карати своїх представників за те, що вони щось недосказали, подали недостовірну інформацію, перекрутили або зманіпулювали — звичайно, цього не буде. Чому? Тому що звичайні громадяни не мають наразі інструментів, крім того, щоб раз на 5 років змінити владу на опозицію. Тому казати, що держава — це ми, що ми всі тут на рівних, що можемо притягати їх до відповідальності — ні, ми не можемо. А вони нас можуть. Якщо нас зможуть блокувати, штрафувати величезними сумами за сказане/написане слово в разі прийняття «закону про медіа».  Відповідно, це буде змінювати суспільну поведінку, коли ти розумієш, що про владу краще взагалі промовчати, щоб не тягали. І це найстрашніше. Це те, на чому завжди наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. По багатьох рішеннях проти України по 10 статті Європейської конвенції, яка гарантує право на свободу вираження поглядів, у ЄСПЛ зазначають, що найголовніше, щоб не було «охолоджуючого ефекту» для свободи слова. Тобто, щоб не склалася ситуація, що ми взагалі боятимемося щось сказати, щоб не виникала самоцензура. І тому все це законодавство про медіа більшою мірою направлене не на те, щоб усіх посадити — це нереально — а на створення цього «охолоджуючого ефекту». Ми це розуміємо і тому ми проти цього.

«У СБУ КАЖУТЬ, ЩО ЇМ НЕ ВИСТАЧАЄ ПРАЦІВНИКІВ...»

— Одним з мотивів, через які почалися зміни в законодавстві про медіа, називалася необхідність протистояти російській пропаганді. Чи є в цих законах щось, що може бути інструментом ефективного протистояння саме російському впливу?

— На сьогодні в нас у Кримінальному кодексі є і заборона пропаганди війни, і заборона певних висловлювань, і відповідальність за розпалювання ворожнечі. Минула влада, коли на піку російської агресії вони вносили зміни до законодавства з метою протистояння гібридній агресії, вже розширювала склад злочину. Це статті підслідності, як правило, СБУ, тому що це злочини, спрямовані проти інтересів держави. В СБУ, наприклад, кажуть, що їм не вистачає працівників, які реагували б на такий контент, не вистачає експертів, щоб вчасно надавати висновки для суду. Я особисто знаю випадок, коли 2 роки триває судова справа, в суді запитують експертизу, яка встановила б тут сам факт порушення, а в СБУ кажуть: «Ні, ще не було експерта». То якщо ми не можемо тут знайти фінансування для підсилення підрозділу СБУ, то які в нас шанси створити нові підрозділи в Нацраді? Тому що «Закон про медіа» фактично передбачає, що всю протидію російській інформаційній агресії буде робити Нацрада, функції якої збільшаться, фінансування якої на зарплати та на утримання апарату регіональних представництв буде в рази збільшено — в сотні разів. Але чому тоді не можемо зараз спрямувати більше коштів на СБУ, на експертів, які несуть кримінальну відповідальність за неналежну експертизу? Зараз законодавство є. Причому найбільш суворе, яке передбачає кримінальну відповідальність.

«МЕДІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ПРО ЯКЕ МИ ГОВОРИМО, ЧАСТКОВО ПОМ’ЯКШУЄ РЕГУЛЮВАННЯ ДЛЯ ТЕЛЕРАДІОМОВНИКІВ ТА ПРОВАЙДЕРІВ»

— Частина медіаорганізацій підтримала законопроєкти про медіа. Частина жорстко критикує їх. Чим обумовлене таке розділення всередині спільноти?

— Це медійне законодавство, про яке ми говоримо, частково пом’якшує регулювання для телерадіомовників та провайдерів. Зараз вони ліцензуються та регулюються Нацрадою. Тому ця течія виступає за зміни до законодавства. Наприклад, Національна асоціація мовників (НАМ). Виконавча директорка НАМ Катерина М’ясникова входить у робочу групу з напрацювання законопроєкту про медіа. Вони намагаються для мовників прописати більш детально якісь процедури для Нацради, вписати туди орган співрегулювання, щоб у них було право голосу і місце.

Частина організацій, які підтримують законопроєкт — це провайдери, серед яких «Укртелемережа», Асоціація правовласників та постачальників контенту. Для них важливо, щоб ліцензування було замінене реєстрацією і щоб на них було зменшене навантаження державного регулювання. Є ще ті, хто намагаються якимось чином збільшити відповідальність для друкованих ЗМІ. Вони хочуть прописати, щоб у друкованих ЗМІ теж був регулятор Нацрада, щоб вони не працювали «самі по собі». Зараз друковані ЗМІ і інформагентства відповідають лише в суді в разі позову до них за поширення недостовірної інформації. Або якщо є поширення інформації, за яку передбачено кримінальну відповідальність.

Законопроєкт підтримує організація «Платформа прав людини», керівник якої Олександр Бурмагін входить у робочу групу з розробки законопроєкту. Вони лобіюють врегулювання онлайн-медіа для полегшення притягнення їх до відповідальності і створення регулятора для друкованих медіа. Або «Центр демократії і верховенства права» (ЦЕДЕМ). Співробітник ЦЕДЕМ Ігор Розкладай — теж член робочої групи, теж зі своїм баченням. Ці організації підтримують законопроєкт.

«Детектор медіа» та «Інститут масової інформації» доєдналися до підтримки зі своїми зауваженнями. Але ті зауваження такі, що радше можна сказати, що вони виступають проти. А ще є неформальні об’єднання тих же організацій, які нібито виступили з окремими заявами на підтримку. Ну це просто шулерство.

Наша «Національна асоціації українських медіа», де більшість — це регіональні друковані ЗМІ — виступає проти. Що таке для газети додаткова фінансова звітність, додаткова реєстрація в Нацраді? Якщо виникає якась проблема по моніторингах чи тиск з боку наглядового органу, то це означає, що медіа має винайняти адвоката і  захищати себе в Київському окружному адміністративному суді або в Нацраді. Звідки такі кошти в регіональної місцевої преси? Для чого це робиться? Ми  проти потенційного додаткового навантаження і, відповідно, величезних ризиків самоцензури для друкованих ЗМІ. Не дай Бог ти написав щось, що не сподобалося Нацраді, або владі й у тебе починається величезна юридична процедура, яку ти маєш фінансово обслуговувати. Ми вважаємо і, до речі, так вважають і експерти, яких запросив київський офіс Ради Європи, що регулювання друкованих ЗМІ, навпаки, має бути спрощено. До речі, чому при таких зауваженнях європейських експертів, київський офіс РЄ закликав парламент проголосувати за законопроєкт, не зрозуміло.

«ДАВАЙТЕ НАРЕШТІ УХВАЛИМО ЗАКОН НА ВИКОНАННЯ ДИРЕКТИВИ ЄС ПРО АВДІОВІЗУАЛЬНІ МЕДІАПОСЛУГИ»

— Ви пишете, що частина тих змін, які пропонується внести, фактично нівелюють зобов’язання, які наша держава брала, підписуючи асоціацію Україна — ЄС?

— Угода про асоціацію між Україною і ЄС передбачала, що ми впроваджуватимемо директиву 2010 року про авдіовізуальні медіапослуги. На той момент уже існував величезний вплив онлайн-медіа, відеоформатів, YouTube, відеохостінгів, онлайн-кінотеатрів на медіаринок та на рекламні гроші. В зв’язку з цим ЄС розробив директиву, яка врівноважувала такі ринкові механізми. В директиві від 2010 року все, що стосується радіочастотного ресурсу, ліцензується і має більшу відповідальність. Те, що стосується відеохостінгу, відеоформатів та інших авдіовізуальних медіапослуг, зокрема на замовлення, — тут має бути менше регулювання, тут не має бути ліцензування, але все одно має бути внормовано для того, щоб це була рівномірна конкуренція. Україна зобов’язалася впровадити цю директиву до 2016 року. Ми цього не зробили частково через те, що весь цей час у ЄС тривало обговорення розвитку медіапослуг онлайн. Зрештою в 2018 році ЄС у результаті всіх цих обговорень, як вони самі вказують: «з огляду на зміну ринкових умов», приймають нову директиву. Але щодо неї Україна жодних зобов’язань не брала. В той час у нас розробили один законопроєкт — «Про авдіовізуальні медіапослуги». Він регулював як раз питання телерадіомовників, телебачення, радіомовлення, провайдерів і частково онлайн, які надають послуги на замовлення, платне телебачення так зване інтернет-телебачення. Цей закон не влаштовував телерадіомовників. Наступний законопроєкт, його автором була Вікторія Сюмар, знову ж таки не влаштовував.  Наскільки я пам’ятаю, дискусію викликало кілька питань, зокрема мовні квоти і фінансова прозорість. Потім було прийнято закон про мову, яким встановлюються квоти для телерадіомовників. І приводу для дискусій щодо мовних квот уже немає. То давайте нарешті ухвалимо закон на виконання директиви ЄС про авдіовізуальні медіапослуги. А все закінчується намаганням регулювати друковані ЗМІ і онлайн-простір.

«ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В НАЦРАДИ НЕМАЄ НІЯКОЇ. Є ПОЛІТИЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ, ПОЛІТИЧНІ КВОТИ, А ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕМАЄ»

— Нещодавно колишній член Нацради Сергій Костинський написав про те, що Нацрада ігнорує порушення мовних квот телеканалами. І тут постає питання. Чи є в суспільства механізми змусити Нацраду регулювати виконання закону про мову в частині квотування?

— Ні. Жодних. У Нацради єдина відповідальність — раз на рік подавати звіт президенту та Верховній Раді. В цьому році вони подали звіт за минулий рік. Президент та Верховна Рада його не прийняли. І які наслідки? Звільнили двох членів Нацради, які належать до теперішньої опозиції. Тому відповідальності в Нацради немає ніякої. Є політична доцільність, політичні квоти, а відповідальності немає. Чи буде після зміни законодавства якась додаткова відповідальність? Я впевнена, що ні. Ми можемо відкрити одне з останніх рішень Конституційного суду щодо кримінальної відповідальності суддів за завідомо неправосудні вироки. Ми там побачимо, що відповідальність — це не конституційно, це не відповідає європейським принципам, оскільки держава, призначаючи своїх агентів  — а Нацрада, як і судді — це такі само державні агенти — має забезпечити належний їх відбір і підготовку, а не покладати на них потім відповідальність за їхні дії. Тобто хто винний? Виборці. Через те, що вони вибрали таку владу, яка обрала таких членів та державних агентів. Усе! Тому відповідальності за те, що Нацрада буде накладати санкції не на тих або не буде накладати санкції взагалі — немає жодної. Нам будуть казати, що відповідальність політична. Мовляв, раз на п’ять років переобирайте владу, яка призначатиме тих членів Нацради, які будуть реалізовувати свої повноваження чесно і відповідно до законодавства. Все! Навіть якщо ЗМІ, медіа чи журналіст пройдуть всі інстанції в Україні і отримають років за 5 — 6 рішення ЄСПЛ про те, що їх притягнули до відповідальності незаконно, відшкодування збитків буде виплачуватися з державного бюджету України. Ті члени Нацради, які ухвалювали таке рішення, ті судді, які приймали таке рішення, не несуть відповідальності — ні політичної, ні юридичної, ні фінансової. Жодної!

«ЧОМУ ВЕЛИКІ ТЕЛЕКАНАЛИ НЕ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ ЗАКОНУ ПРО МЕДІА? БО В НИХ Є МЕХАНІЗМ, ЩОБ ЗАБЛОКУВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦРАДИ»

— Чи можемо ми розраховувати, що спільні зусилля низки організацій та українських журналістів зможуть зупинити вектор на цензурування ЗМІ?

— Поки це вдавалося двічі. Перший раз владці думали швиденько прийняти закон про медіа буквально в січні або на початку лютого. Коли не вдалося — відправили на повторне перше читання. Ми тоді наполягали, що є негативний висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради (ГНЕУ), є негативний висновок ОБСЄ. ГНЕУ тоді прямо написало, що законопроєкт не відповідає двом статтям Конституції та директивам про авдіовізуальні медіапослуги. У висновках ГНЕУ містилася геніальна, на мій погляд, оцінка, що запропонований законопроєкт потребує зміни структури і змісту. Тепер його переписали, як нам кажуть. Але знову дуже багато запитань. Оскільки багато організацій та журналістів виступають проти поданого законопроєкту, Голова Верховної Ради Дмитро Разумков, за словами пана Потураєва, вирішив не виносити цей конфліктний законопроєкт на розгляд парламенту. Тобто саме завдяки Голові ВР ми не мали такого тупого турборежимного голосування за цей законопроєкт, як передбачалося на початку. Тепер у Telegram-каналах пишуть, що в вересні-жовтні до виборів місцевих рад законопроєкт розглядати теж не будуть. Можливо, для того, щоб не дратувати журналістів. Тож, імовірніше, він буде внесений на розгляд парламенту вже після місцевих виборів — у листопаді. До цього часу нам потрібно мати міжнародну експертизу, яка підтвердила б, що цей законопроєкт небезпечний з точки зору свободи слова. І, звичайно, потрібно домагатися переобрання членів Нацради. Потрібно домагатися того, щоб був інший закон про Нацраду, який би унеможливив політичні впливи. Нам потрібна абсолютно нова процедура призначення членів Нацради. Тому що сьогодні в Нацраду призначають кого хочуть — пальцем ткнули і призначили. Це, до речі, одна з причин, чому великі телеканали не протестують проти закону про медіа. В них є механізм для того, щоб заблокувати діяльність Нацради в будь-який момент. До прикладу, якщо з восьми членів двоє захворіли або пішли у відпустку — все, Нацрада непрацездатна. Там постійно тривають торги між великими гравцями. І наше завдання — зробити таким чином, щоб призначення членів Нацради було позаполітичним. Тому має йтися про новий закон про Нацраду, а не про новий закон про медіа.