Проблеми обороноздатності держави
Які національні традиції та іноземні моделі Україні варто взяти на озброєння
Закінчення.
СТВОРЕННЯ СИЛ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Сили територіальної оборони, на переконання військових фахівців, виявляються важливим резервом і механізмом посилення боєздатності ЗС України та обороноздатності держави в цілому. У зв’язку з чим назріла нагальна потреба запровадження принципово нових підходів щодо концепції її розробки та реалізації. Ці підходи безумовно полягають у площині вивчення досвіду інших країн світу та раціональному втіленню чинної системи, або її елементів, на українському національно-економічному фундаменті. Але визначатись із основами (засадами) будови територіальної оборонив Україні неможливо без урахування досвіду подій у Криму та на Донбасі (Закарпатті, Одещині, Харківщині та ін.). А цей досвід, на жаль, не передбачає для України простого варіанту вирішення цього питання, тобто у банальному копіюванні ефективно діючої системи територіальної оборони іншої держави.
Заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, потрібно розпочинати з редакції деяких Конституційних положень. Зокрема, ст. 107, у якій слід надати Президентові України конституційне право на введення режиму територіальної оборони та застосування обмеженого контингенту ЗС і НГ України, для негайного вирішення завдань національної безпеки та оборони. Або міжнародних зобов’язань України — без санкції Верховної Ради. Це питання є принциповим для успішного втілення наступних заходів.
Наступний принциповий крок — реформа місцевого самоврядування в Україні, у ході якої Кабінету Міністрів України (Міноборони, МВС, Державній прикордонній службі) рішуче передати вагому частку повноважень і завдань із ведення територіальної оборони до територіальних громад та органів місцевої влади. Адже звичний для нас радянський принцип, що все у державі робить уряд і спеціальні державні служби, є бюрократичним і високозатратним для платників податків, а ще таким, що нейтралізує соціальну активність місцевих громад та Української нації загалом. Націю, яка є джерелом державного суверенітету, усувати від безпосередньої участі у охороні й обороні території держави небезпечно. Тому об’єднуючою національною ідеєю має бути ставлення до оборони держави, ідея рівних прав і обов’язків із виконання завдань оборони усіх громадян, а це передбачає загальну повинність.
Рушійною силою щодо втілення цих конституційних положень у життя країни є єдність волі національної політичної еліти та населення країни. Стратегічною політичною помилкою стало позбавлення громадян України права на тотальну військову повинність, оскільки припинилася не тільки підготовка резервістів, а й головне — державницьке виховання населення. Військо — це школа державності! І тут зразковим прикладом для нас є законодавство Швейцарії та Ізраїлю.
За таких політичних рішень, в Україні можливо буде гармонічно поєднати державну політику з утримання 200—300 тис. регулярного війська за контрактом (на прикладі ФРН) та широкою мережею Сил територіальної оборони. При цьому на примусовій основі, як у Швейцарії чи Ізраїлі, де усі громадяни проходитимуть мотивовану службу у резерві та можуть бути закликані до дійсної служби за наказом «губернаторів» або військового командування (як у США). Однак тут важливо враховувати те що швейцарська система оборони держави, попри її вражаючі потенційні можливості, є неперевіреною на практиці та головне — вона спирається на талановите використання природно-географічних властивостей своєї території. Ізраїльська система (творча копія швейцарської) неодноразово випробувана практикою і до того ж має, як і Україна, рівнинну місцевість.
Вирішення проблеми з небезпеки видачі зброї значній кількості населенню країни, у тому числі й на територіях де спостерігаються сепаратистські настрої, можливо за рахунок жорстко контрольованих державою організаційних принципів розбудови територіальної оборони, а саме:
— запровадження «пілотного проекту» на обмеженій території держави — історичній «Гетьманщині» — територіях областей центральної України, де тривалий історичний період переважають центристські прагнення серед населення та відсутні сепаратистські настрої;
— на територіях нестабільних прикордонних регіонів — розташовувати військові частини Збройних сил та Національної гвардії України. Поступово, через контрольовані або централізовано створені державою, патріотично налаштовані громадські організації, створювати і там загони самооборони.
Примітка: «Гетьманщина». Розглядається територія наступних областей України — Київської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Сумської, Дніпропетровської та Кіровоградської.
Цікавим з цього приводу є досвід системи, що була створена у Радянському Союзі, де існувала практика прихованого, прямого озброєння патріотично налаштованої частки місцевого населення (партактиву). По суті справи, це й була «регіональна козацька» система, з міцною місцевою солідарністю, але зброя зберігалася у спеціальних приміщеннях райкомів.
Перераховані організаційні підходи, для зміцнення обороноздатності, запроваджують сильну територіальну оборону «центру» держави. Що надасть Україні можливість стримувати агресора від намірів глибокого вторгнення та оперативно постачати значну кількість підготовленого організованого резерву до діючої армії на будь якому напрямку. У подальшому, поступово, з подоланням проявів сепаратистських прагнень населення прикордонних регіонів, можливо розгорнути Сили територіальної оборони і там. Помилковою є думка, що територіальна оборона держави повинна одразу, з однаковою міццю, розповсюдитися усіма регіонами країни.
Таким чином, прийняття перерахованих політичних та організаційних принципів щодо розбудови територіальної оборони в Україні, надає нам можливість, спираючись на наші національно-історичні та соціально-економічні можливості, збудувати суто український варіант Сил територіальної оборони. До того ж власна історія майорить таким яскравим соціально-політичним явищем, як два століття Козацької доби в Україні. Саме тоді, внаслідок колоритного сплаву різних національних особливостей і народилась оригінальна, яскрава, самобутня культура, що здійснила величезний вплив на національну самосвідомість українського народу та формування нації.
Так сталося завдяки існуванню такого суспільного явища як козацтво. Стержневою метою виникнення якого було позбавлення від неволі, прагнення до самоврядування та самозахисту, здобуття воїнської доблесті та слави. Це духовне прагнення козаків з часом стало великим культурним надбанням усього українського народу. Воно червоною рискою пройшло через вікову історію складного розвитку суспільних відношень в Україні й збереглося в душах широких верств населення до наших днів та сприяло активному розвитку громадського козацького руху у новітній історії (на теперішній час активно діє 56 Міжнародних і Всеукраїнських та більш ніж 2000 громадських козацьких організацій).
Тому така особливість духовної культури українського народу не може бути занедбаною у часи сьогодення, коли головне місце у внутрішній політиці держави посідає саме рішуче зміцнення обороноздатності держави, забезпечення реального місцевого самоврядування та збереження громадянської злагоди у суспільстві.
Розглядаючи успішний досвід Швейцарії, Ізраїлю чи США, приходиш до висновку, що в основі воєнної потужності їхнього війська стоїть системна підготовка та утримання великої кількості резервістів за міліцейським принципом, який за своєю суттю і є козацьким. Тому, використовуючи позитивне прагнення населення центральних регіонів держави, до відновлення національної козацької ідеї, доцільно реалізувати зрозумілу Концепцію з реформування та розвитку громадянського козацького руху в Україні. Концепцію, яка використає існуючий потужний потенціал народного руху до козацтва та запровадить його найкращі традиції на службу державі. Тут потрібна тільки політична воля, врегульована законодавча база, чітка й рішуча організація та логічна завершеність спланованих заходів.
Інформаційно: за рахунок такої системи, утримання Сил територіальної оборони, у Швейцарії (Ізраїлю) через 4—6 годин організовано збирають понад 400 тисяч резервістів готових до дій.
Проект відповідної Концепції з реформування та розвитку громадянського козацького руху в Україні опрацьовано. Але без урядової підтримки та затвердження її Президентом України, корумпована бюрократична верхівка, що осідлала козацький рух в Україні, не надасть здоровим силам створити нову дієву козацьку організацію. Тому революційні перетворення у даному випадку повинні йти зверху, й у тому руслі, яке потрібно державі.
Концепція націлює діяльність центральних органів виконавчої влади та громадських козацьких організацій на об’єднання ресурсів держави і територіальних громад. Спрямовує об’єднанні зусилля патріотично налаштованих представників громади на зміцнення обороноздатності держави, збереження громадянської злагоди у суспільстві, формуванні толерантності у міжнаціональних відносинах та вихованні почуття державності серед усіх верств населення країни.
Для цього потрібно прийняттям Закону «Про Українське козацтво» (далі — Закон) реформувати козацький рух в Україні, шляхом перереєстрації існуючих громадських організацій та об’єднанням їх у єдину державно керовану організацію — Українське козацтво. Законом визначити козацьким організаціям (як патріотично налаштованим, активним членам територіальних громад), в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави, наступні державні завдання, що передбачають юридичну можливість здійснення заходів територіальної оборони, як у мирний, так і у воєнний часи.
1. У мирний час та під час оголошення надзвичайного стану:
— посилення охорони (оборони) державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їхнього правового оформлення;
— боротьба з незаконними збройними формуваннями та диверсійно-розвідувальними групами;
— виконання заходів із забезпечення проведення антитерористичної операції, евакуація населення від загроз терористичних актів;
— охорона та забезпечення умов функціонування органів державної влади;
— здійснення заходів правового режиму в умовах надзвичайного стану та участь у підтриманні громадського порядку;
— участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;
— виконання заходів з евакуації населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах аварій, руйнувань;
— контроль дотримання заходів екологічної безпеки, стану навколишнього середовища для запобігання погіршенню екологічної ситуації за місцем проживання;
— підготовка молоді до служби у ЗС України та інших військових формуваннях;
2. У загрозливий та особливий період (воєнний стан):
— посилення захисту державного кордону;
— участь у забезпеченні стратегічного (оперативного) розгортання військ;
— виконання завдань з охорони об’єктів і комунікацій тилу діючої армії та ведення територіальної оборони держави;
— евакуація населення з районів бойових дій, захист від наслідків викликаних застосуванням засобів масового ураження та диверсіями;
— забезпечення умов надійного функціонування органів державної влади;
— охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій регіонів держави;
— участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними заходами противника;
— участь у підтриманні правового режиму особливого воєнного стану.
Вищезазначені завдання є надто важливою складовою обороноздатності держави та істотно посилюють дії ЗС України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби.
Тому необхідно створити державно керовану, постійно діючу системну структуру Сил територіальної оборони, яка би забезпечила їх виконання. Для чого доцільно у Законі визначити державно-цільове призначення Українського козацтва та організаційно розподілити його на два взаємопов’язаних види:
— громадські козацькі організації (вільне козацтво)
— реєстрове козацьке військо (сили територіальної оборони).
Громадську козацьку організацію слід розглядати, як об’єднання гуманітарного напрямку. Це найбільш активні представники територіальної громади села, міста та краю, які на засадах єдності інтересів щодо захисту держави, збереження громадянської злагоди та виховання почуття державності в українському суспільстві,зміцнення місцевого самоврядування, розвитку історичної і культурної спадщини своєї громади, проведення воєнно-патріотичного та фізичного виховання молоді в кращих козацьких традиціях, добровільно об’єднались у Громадську козацьку організацію. Котра, за вимогами Закону, зобов’язана створити підрозділ Реєстрового козацького війська.
Реєстрове козацьке військо України — воєнно-адміністративна одиниця держави, що організаційно поєднує зареєстровані територіальні підрозділи реєстрового козацтва у іррегулярне воєнізоване об’єднання (Сили територіальної оборони), на яке, відповідно до Закону «Про Українське козацтво», покладено виконання завдання з охорони та оборони території України.
Реєстрове козацьке військо комплектується за волонтерським принципом, громадянами України. Реєстровий козак — волонтер, фізична особа чоловічої статі, віком від 18 до 50 років, котра у визначений Законом та Козацьким реєстровим статутом порядок залучається до несення служби у резерві. Він добровільно здійснює неприбуткову, але вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Обсяги мотивації (винагороди) за службу визначається переліком пільг у Законі. Певна кількість керівного складу та інших фахівців, що визначають боєготовність Реєстрового козацького війська, повинна утримуватись регіональним чи державним коштом.
Таким чином територіальні громади, керуючись Законом «Про козацтво України» об’єднуються у громадські козацькі організації та допомагають формувати підрозділи козацького війська, з обраних (призваних) за місцем мешкання, для служби у резерві козаків, які під керівництвом Генеральної канцелярії несуть реєстрову козацьку службу (здійснюють територіальну оборону) у межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці держави. Підрозділи організаційно поєднуються у сотні, батальйони, полки, бригади та носять історичну назву селища, міста (району), краю (області). За попередніми розрахунками, можлива загальна чисельність Реєстрового козацького війська «Гетьманщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн чоловік) може скласти 600 — 900 тис. підготовлених резервістів козацької служби.
На озброєння козацьких військ Міноборони безкоштовно передає надлишкове озброєння та військову техніку — стрілецьке озброєння і спорядження, гармати та міномети, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобільну техніку, яка повинна обслуговуватись і зберігатись на базах (складах) Реєстрового козацького війська і отримуватись для навчань чи у загрозливий період.
Козакам Реєстрового козацького війська дозволяється мати вогнепальну, холодну та травматичну зброю, що зберігається порядком встановленим законодавством України та їхніми Статутами.
Для зменшення тягаря на державні та місцеві бюджети доцільно Законом дозволити реєстровим козацьким підрозділам (утримувати козацькі артілі) вести сільсько-господарчу (іншу господарчу) діяльність для отримання коштів на створення навчально-матеріальної бази підрозділу і забезпечення її робочого стану. Фінансову діяльність козацтво здійснюватиме через свій «Козацький банк». Реєстрове козацьке військо у своїй повсякденній діяльності повинно керуватись «Козацьким реєстровим статутом», який затверджується Верховною Радою України. За Законом «Про Українське козацтво» реєстровим козацьким підрозділам, керівному та козачому складу реєстру забороняється участь у діяльності політичних партій та блоків. Більш детально розбудова Реєстрового козацького війська України викладена у Концепції з реформування та розвитку громадянського козацького руху в Україні.
Оновлена таким чином система територіальної оборони видається одним із найбільш доцільних військово-політичних та економічно обґрунтованих напрямків підтримання на належному рівні територіальної оборони. У концептуально зазначеному варіанті рішення, буде визначено формулювання її змісту та місця у загальній системі оборони держави, а також проведено чіткий розподіл зусиль між Збройними силами, Національною гвардією та Реєстровим козацьким військом (силами територіальної оборони).
Реалізація запропонованого варіанту особливо актуальна в сучасних умовах безпеки вимушеної позаблоковості України.
Іван ЯКУБЕЦЬ — начальник аеромобільних військ ЗС України (1998—2005 рр.), магістр державного військового управління, член Експертної ради ЦДАКР.
