Що буде з розвідкою?

Російська агресія примусила державні служби до термінового реформування. За роки режиму Януковича оборонна спроможність України була, м’яко кажучи, підірвана. Саме поняття «розвідка» було спотворено. Розвідка, як розрізнена система, стала виконувати функції, далекі від національних інтересів. Зібрати її в цілісну, злагоджену систему, що мала координуватись єдиним органом, стало одним із завдань формування в жовтні 2014 року Комітету з питань розвідки при Президентові України, головою якого було призначено Ігоря Смешка. Завдання, враховуючи безліч особистих інтересів багатьох представників владного і бізнесового Олімпу, вкрай важке. Але ще не встиг цей Комітет повноцінно запрацювати, лише сформувавши основні принципи, що лягли в Національну розвідувальну програму, його було ліквідовано через чотири місяці й створено новий, майже з такою ж назвою. Указом Президента від 30 січня 2015 року «Про вдосконалення системи забезпечення керівництва, координації та контролю за діяльністю розвідувальних органів України» було сформовано Об’єднаний комітет із питань розвідувальної діяльності при Президентові України. Хто буде керівником нового Об’єднаного комітету і чим його функції відрізняються від попереднього органу? З цими питаннями ми звернулися до Ігоря СМЕШКА.

— Ігоре Петровичу, згідно з п.5 Указу Президента України № 42 від 30 січня ц.р. вас звільнено з посади голови Комітету з питань розвідки при Президентові України, а сам Комітет, утворений лише чотири місяці до цього, було ліквідовано. Цим же указом новому голові Комітету, в назві якого додалося лише одне нове слово — «Об’єднаний», було доручено у місячний термін внести проект положення та пропозиції щодо його персонального складу. З урахуванням того, що в указі Президента є два закритих пункти, чи залишилися ви головою цього нового Комітету? Та що сталося зі старим комітетом і чому його ліквідували?

— Ні, я не є більше головою комітету. Попередній комітет ліквідовано чисто формально, тому що він, як де-юре, так і де-факто, не був ще сформований. В Указі Президента України №760 від 7 жовтня 2014 року було лише оголошено про намір його створити, але ні його персональний склад, ні положення про його діяльність, ні структура та штатний розпис апарату забезпечення його діяльності так і не було затверджено.

— Але чому? І хто ж тоді є головою нового Комітету?

— Ця частина указу Президента України, як ви самі відзначили, є закритою. Тому я не можу її коментувати.

— Хіба ви як голова комітету не готували цей новий указ і пропозиції щодо чергової реорганізації комітету? І чому вирішили утаємничити прізвище нового його голови?

— Ні, не готував. Проект цього указу було підготовлено в апараті РНБО України та представлено на підпис Президентові України від імені секретаря РНБО України. Причина закритої частини указу мені також невідома.

— Невже уся справа тільки в новій назві? Адже подібний комітет уже тричі був у нашій країні, починаючи з 1992 року, коли його вперше очолював генерал Є.Марчук — і він жодного разу не змінював своєї старої назви. Крім того, як відомо, і в Постанові Верховної Ради України від 31 липня 2014 р. йдеться про відновлення саме Комітету з питань розвідки при Президентові України, а не Об’єднаного комітету.

— Можу лише повторити, що не брав участі у підготовці цього рішення, тому мені важко його коментувати. З часу мого призначення 7 жовтня 2014 року на посаду голови комітету, з урахуванням мого попереднього досвіду керівництва роботою спецслужб України та подібними комітетами, я запропонував три варіанти поновлення його роботи.

Перший варіант — як окремого допоміжного органу при Президентові України з фінансовим, матеріально-технічним та іншими видами його забезпечення за рахунок зведеного бюджету розвідувальних органів України. Історичний прецедент функціонування комітету в такому форматі — це комітет з питань розвідки зразка 1995 — 1998 років.

Другий варіант — це розгортання діяльності комітету через суміщення посади голови Служби зовнішньої розвідки України із посадою голови комітету для використання на початковому етапі бюджету, кадрового та матеріально-технічного потенціалу СЗР України, із наступним відокремленням комітету та його апарату, у складі до 35 співробітників за першим варіантом його побудови. Історичний прецедент цього варіанту — це суміщення посади голови комітету із посадою начальника Головного управління розвідки Міноборони України у 1997 — 1998 роках та з посадою голови Служби безпеки України у 2004 — 2005 роках.

Третій варіант — це поновлення діяльності комітету як допоміжного органу при Президентові України, коли апарат забезпечення його роботи є окремим структурним підрозділом апарату РНБО України. Історичний прецедент реалізації цього варіанта — це суміщення посади голови комітету із посадою першого заступника Секретаря РНБО України у 1998 — 2001 роках.

— То ж який із цих варіантів зараз реалізовано?

— Із запропонованих мною — жоден. Справа у тому, що на виконання статті 4 Указу Президента України №760 від 7 жовтня 2014 р., я розробив та 21 жовтня 2014 року вніс на затвердження проект подальшого указу Президента, яким би, як де-юре, так і, де-факто, створювався цей комітет. Цим указом пропонувалося затвердити персональний склад комітету, положення про його діяльність, структуру апарату комітету та положення про координацію діяльності розвідувальних органів України в особливий період. Але, проект цього указу, станом на 30 січня поточного року, так і не було підписано. А отже, комітет так і не було сформовано.

— Чому?

— Вибачте, але це питання — не до мене.

— Отже, ви залишили свою роботу в Адміністрації Президента України?

— Ні. Я продовжую займатися тим самим, що робив і до цього — виконувати обов’язки радника Президента України. Політика залишається «мистецтвом можливого». Президент України прийняв своє рішення, одночасно запропонувавши мені залишитися його радником. Я кадровий офіцер. А наша країна — у стані неоголошеної війни.