Що протиставити спецоперації Кремля?

Кінець минулого тижня, окрім всього іншого, відзначився інтерв’ю в російських ЗМІ «тіней» українського недавнього минулого — Віктора Януковича і Миколи Азарова. Окремі, але паралельні заяви колишніх високопосадовців для когось звучать навіть смішно, але, враховуючи той факт, що вони є ведмедями з кільцем в носі, не зважати на їхні теревені не варто. 35-тисячний Антимайдан в Москві в напівкарнавальних костюмах від байкерів до «бомжів», що вийшли протестувати проти події, яка відбулась рік тому в іншій країні, — це не абсурд, це театр Путіна. Азаров запропонував створити паралельний український уряд «в екзилі», «набожний» Янукович всує кілька разів згадав ім’я Господа і сказав, що готовий повернутись в Україну «рятувати народ».

«Ганебна доля втікача, що з милості живе на території підлого і цинічного ворога... Казали наші Великі — «малорос — це завжди капітуляція, наперед поразка»... В Гаазі крім Путіна, і його кліки, що спланувала і реалізувала захоплення Криму, кровопролитну агресію на Донбасі — має бути і «українська» лавка...» — написала у себе на «Фейсбуці» головний редактор газети «День» Лариса Івшина.

Але ми знаємо, що навіть найабсурдніші ідеї, якщо вони ідуть від Путіна, можуть найпотворнішим чином таки втілитись в життя. Янукович вже просив рік тому активізуватись Кремль, і він активізувався. Зрозуміло, що «вигнанці» з Москви і Ростова рано чи пізно попросять ввести російські «миротворчі» війська в Україну. Більшості в Росії нікому і в голову не прийде, що цього робити не варто, адже «Путин лучше Гитлера», як значилось на одному з плакатів «антимайдану», і знає що робить, щоб не було «тлетворного» Майдану.

Як все це кореспондується з сьогоднішніми подіями в Україні? Напряму. Для Путіна головне не понижувати градус. В даному випадку градус ненависті і агресії. В його арсеналі поліфонія засобів — екзальтація суспільства, яке ладне битись за «розіп’ятих снігурів», безмірні грошові ресурси, що вливаються у війну, шантаж Європи і світу, підкуп всередині України, маніакальні, цинічні і винахідливі спецслужби. А ще — безвольні представники супротивника.

Мінські угоди, єдиний позитивний результат яких полягає в черговому обміну полоненими, а так — «успішний відхід» з Дебальцевого, чергова активізація бойовиків, терористичні акти в Харкові... Це той вінегрет фактів і подій, які говорять про подальший розвиток воєнного конфлікту в Україні. Підкреслюю — в Україні, а не лише на Донбасі, і харківські жертви в неділю доводять, що війна перестала обмежуватись лише умовною «лінією розмежування», про яку так само говорять як про один із результатів Мінських домовленостей. Кров в Харкові довела, що кордони війни занадто примарні. Все це результат «мінського формату», куди з самого початку дозволила ввести себе українська влада, таким чином, погодившись увійти в неправильну систему координат або в систему дипломатичної спецоперації Москви.

Відступ з Дебальцевого, яке намагались затушувати арештами Єфремова і Чечетова, залишив по собі низку питань. Чому нічого не було зроблено заздалегідь для укріплення там позицій? Чому нічого не було зроблено для ліквідації так званого оперативного мішка і, якщо відступ був дійсно плановий, то чому він стався з такими втратами? Щодо втрат ми спостерігаємо протилежні думки і оцінки, що вкінець плутає споживача інформації. Ясно одне — ми в черговий раз граємось в добрих хлопців, які домовляються з агресором, в той час як агресор невпинно продовжує наступ.

Що ми наразі точно знаємо про Дебальцеве? Те, що Дебальцевого майже немає. Ворог його знищив. «Русский мир» перетворив російськомовне місто на попіл, і відновлювати тепер його доведеться довго. Враховуючи той факт, що окуповані території вимагають у Києва фінансової підтримки, то можна сказати, що результатами наступних «мирних» домовленостей буде питання кількості коштів, яке має виділити Київ на відновлення зруйнованих міст Донбасу. Саме про це говорив Путін, порівнюючи ситуацію відновлення Грозного Москвою з вимогою до Києва відбудовувати... окуповані Росією міста. Хоча Путін, звичайно, не вважає ці міста окупованими Росією. Україна, на його думку, ці території «програла трактористам і шахтарям». Одним з таких «шахтарів», мабуть, є заступник командувача сухопутних військ РФ генерал-лейтенант Олександр Лєнцов, який з вересня 2014 року їздить на Донбас у відрядження і був помічений при захопленні Дебальцевого як керівник бойовиками.

Але офіційна роль Лєнцова полягає в тому, щоб координувати підписання документів по відводу військ та обміну заручників. Так, днями документи про відведення підписали усі сторони конфлікту. Зокрема керівник української групи військових у спільному координаційному центрі з контролю за припиненням вогню Петро Канонік повідомив: «Представник Росії у спільному центрі Олександр Лєнцов підписав в Захарченка, а перед цим у Плотницького документи по відведенню важких озброєнь. Час «Ч» настає з 22 лютого». Але цей час «Ч» так і не настав. Навпаки, бойовики наразі ведуть активний наступ в районі Широкіного та мобілізують сили на інших напрямках. За словами народного депутата Дмитра Тимчука, терористи продовжують ущільняти бойові порядки і перекидати підкріплення південніше Донецька в полосі Степове — Гранітне. Зруйноване Дебальцеве, до речі, майже полишене бойовиками. Супротивник виснажений і підтягує, накопичує наразі сили.

В цей же момент акцент з полів бою переноситься на вулиці мирних міст. Одразу після Мінська маріонетка Путіна — Захарченко — проголосив, що ладен іти на Харків, який колись більшовики з Москви використовували, як зараз Путін використовує Луганськ і Донецьк — як «столицю» підконтрольних собі територій. В неділю, як вже було сказано, відбувся зухвалий теракт в цьому місті з двома жертвами та десятком поранених активістів мирної ходи «Марш Гідності». Вибухівка детонувала одразу після слів «Героям слава!» Теракти відбувались і до того, але це перший випадок вибуху зі смертями. Спроба здійснити теракт трапилась в той же день і в Одесі. Такі «подарунки» підготував терористичний Кремль Україні в дні пам’яті жертв на Майдані до організації яких, за словами керівників наших силових структур, є всі підстави вважати причетним також Москву.

Все це говорить лише про те, що імперська Росія зупинятися не збирається. Навпаки, Кремль розгортає успіх, тисне і готується до подальшого просування. Просування в різних площинах. Звичайно, територіально для Путіна важливий південь України і, маючи, у своєму розпорядженні Крим та відповідні військові бази, видно, що він готується до вирішального нападу на ці терени. Але разом з тим, він буде використовувати інші території України як полігон для терористичного тиску, щоб ми не виходили зі стану перманентної лихоманки, яка посилюється.

***

За роз’ясненням ситуації на фронті і проблемах, які стоять перед армією і керівництвом ми звернулися до заступника начальника Департаменту інформаційних технологій Міністерства оборони України Сергія ГАЛУШКА.

— Сергію Олександровичу, як здійснюється на даний момент процес відведення важких озброєнь згідно з Мінськими домовленостями?

— Наразі ми бачимо в основному факти перекидання озброєнь з Росії через наш кордон — одним-двома ешелонами щоденно! І це — не рахуючи колісних колон. Фактом є нарощування угруповання бойовиків у першу чергу на Маріупольському напрямкові.

ОБСЄ помітило наразі лише окремі факти відведення російськими терористами своїх озброєнь. Підкреслю, що це окремі факти, а не системне виконання угод.

Можна констатувати, що перший «тест на порядність» щодо виконання Мінських угод Росія «склала» в Дебальцевому. Результат — наявний! Другим своєрідним тестом зараз буде відведення ними озброєнь. Хочеться бути оптимістом, але репутація сторони, яка нам протистоїть, змушує не забувати про реалізм. Ми ж до відведення озброєнь були готові одразу.

— Зараз обговорюється можливість введення миротворчого контингенту ООН в Україну. Як це узгоджується з проханням надати озброєння зі США?

— Тут жодних суперечностей немає. Сама процедура про скерування миротворців дуже розтягнута за часом. Для прикладу, 2006 року була криза в Південному Лівані, коли терміново було потрібно введення миротворчого контингенту. ООН звернулася до світової спільноти про виділення контингентів військ миротворців. Країни світу відгукнулися, але сам процес підготовки місії затягнувся на місяці.

Стосовно нас, то навіть якщо все буде вирішено, і світова спільнота вирішить спрямувати в України поліцейську місію або будь-який інший підрозділ миротворчого контингенту, то потрібно ще знайти країни, які готові відправити своїх представників під обстріл бойовиків. Адже це не розділення сторін, наприклад, у країні, де не стріляють. Тобто ми повинні чітко розуміти, що це займе певний час.

Що стосується американської військової допомоги. Будуть у нас миротворці ООН чи ні — це питання, яке не знімає з керівництва держави завдання щодо нарощування боєздатності ЗСУ. Тому ми зобов’язані робити все, щоб отримати від США і інших країн максимальну кількість озброєнь і матеріально-технічних засобів для армії. Це не означає, що дане озброєння відразу ж застосовуватиметься в АТО. У нас в усій Україні є військові частини, які ми повинні озброїти, навчити, зробити максимально боєздатними.

— Чи не заморозить можливе введення в Україну миротворців ООН конфлікт на Донбасі?

— Якщо Президент і РНБО вирішили, що введення миротворців на територію України потрібне, то значить це дійсно потрібно для зниження градусу конфлікту. Бо війна не припиняється! Потрібно спершу домогтися того, щоб не гинули люди. Щодо заморожування конфлікту, то такі ризики звичайно існують. Проте сам факт введення миротворчого контингенту, навіть поліційного, для Росії є величезним програшем, бо Росії доведеться воювати вже не лише з Україною, а й зі світовою спільнотою.

— Але експерти підкреслюють, що таким чином Україна фактично визнає війну з Росією внутрішнім конфліктом.

— Необов’язково. У світовій практиці прецедентів багато, коли ООН брала участь у миротворчих місіях у конфлікті між двома країнами. Чому ми хочемо ввести миротворців? Бо з нами воюють не лише банди бойовиків так званої ДНР і ЛНР, а, в першу чергу режим Путіна. Коли б не цей чинник, ми б давно вже впоралися з кризою в рамках АТО. Тому присутність миротворців ООН або іншої міжнародної організації буде спрямовано передусім на стримування Росії.

— Як ви оцінюєте виведення військ із Дебальцевого?

— Коли за декілька років військові історики досконально розберуться з документами обох сторін, тоді вони й поставлять остаточну крапку в дискусії, що було зроблене добре, а що можна було поправити або зробити ще краще.

Що стосується своєчасності виведення військ. До певного моменту війська там тримати було потрібно, до того, доки кількість «плюсів» від утримання Дебальцевого була більша, ніж «мінусів». Але з певного етапу доцільніше стало все ж таки вивести війська.

Що стосується самого виведення військ. У загальній тактиці як одній із складових частин військового мистецтва є розділ за назвою «вихід із бою і відхід». Як загальновійськовий офіцер підкреслю, це є найскладнішим розділом і в теорії, і в практиці виконання. Випадків у світовій військовій історії, коли проводилися успішні виходи з бою і відходи, дуже мало.

Кількість військ, яка зберегла боєздатність і організовано відійшла на нові позиції і є непрямим показником того, що не так уже й погано ми це виведення здійснили.

— Наскільки ми готові до стримування противника на всьому фронті?

— Зараз ведуться активні оборонні заходи в районі населеного пункту Широкіно. Що стосується всього фронту, то потрібно розуміти, що в бойовиків величезні втрати, і не думаю, що вони дуже скоро зможуть вести активні дії. А будуть вони наступати чи не будуть, залежить не від них і не від лідерів «ДНР» та «ЛНР», а від Путіна.

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України:

Україна ніколи не відмовиться від своїх суверенних прав на Крим, захищатиме всіма доступними засобами права людей, які там живуть. У цьому питанні існує повний консенсус між українською владою, політиками та громадянським суспільством. В цьому ми маємо також абсолютну підтримку держав світу та всіх міжнародних організацій.