Сім очікуваних несподіванок

Парламентські вибори в Україні принесли багато несподіванок, що пояснюється невизначеністю великої кількості виборців, наявністю кількох потужних партій, які грають на одному електоральному полі, та низькою явкою на всеукраїнському рівні. Найбільш неочікуваними стали: перше місце «Народного фронту» за пропорційною складовою, результат «Самопомочі», значний показник «Опозиційного блоку», а також низькі результати «Громадянської позиції» та «Сильної України».

ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ПАРТІЇ НЕ ВДАЛОСЯ ВИКОНАТИ ПРОГРАМУ-МІНІМУМ

За два дні до виборів «Блок Петра Порошенка» розраховував отримати до 35% голосів за пропорційною системою, але в остаточному підсумку результат становив близько 22%. При цьому «Народному фронту» Арсенія Яценюка вдалося вирвати незначну, але важливу в психологічному плані перевагу в кілька десятків тисяч виборців.

На значне падіння рейтингу пропрезидентської партії вплинуло відразу кілька факторів. По-перше, самовпевненість партійної команди Петра Порошенка призвела до того, що кампанія будувалася виключно на особистому рейтингу Президента. Програма партії практично дослівно повторювала програму Петра Порошенка на президентських виборах, хоча за цей час у країні відбулися значні зміни як в політичній, так і в економічній сферах. По низці мажоритарних округів було виставлено завідомо слабких кандидатів, що дозволило багатьом скомпрометованим депутатам попереднього скликання знову увійти в Раду. Крім того, президентська партія не показала, яких особистостей вона може делегувати у виконавчу владу та яким чином втілюватимуться пріоритети, задекларовані в «Стратегії— 2020».

По-друге, на позиції «Блоку Петра Порошенка» негативно вплинули й деякі дії Президента за останні два місяці. Мінські домовленості та закони про особливий порядок самоврядування на Донбасі були сприйняті як поразка Петра Олексійовича через їхній завуальований характер, тривалу відсутність інформаційної підтримки цих ініціатив з боку президентської Адміністрації, постійне ігнорування мирного плану з боку бойовиків, а також фактичну здачу значної частини раніше відвойованих територій.

По-третє, Петро Порошенко був недостатньо жорсткий у кадровій політиці. Під час призначення Віталія Яреми Генеральним прокурором ще в червні 2014 року Петро Порошенко жартома порадив йому посадити трьох найближчих друзів, щоб довести свої наміри змінити систему. Натомість не лише нікого не покарали — не було навіть звільнено деяких скомпрометованих працівників Генпрокуратури. Не покарали винних у Іловайській трагедії, а міністра оборони Валерія Гелетея Президент звільнив буквально за два тижні до виборів. Пасивна політика НБУ щодо втримання національної валюти та підвищення довіри до банківської системи викликала критику на адресу Валерії Гонтаревої з боку суспільства, але не Президента.

Водночас позитивним є те, що «Блок Петра Порошенка» отримав рівномірну підтримку по всій країні. Уперше партія з таким високим результатом не має чіткого поділу на схід і захід, що може сприяти налагодженню діалогу між різними регіонами країни та дозволить Президентові відігравати провідну роль у цьому процесі.

Небезпечною тенденцією для «Блоку Петра Порошенка» є те, що Росія намагатиметься роздувати ворожнечу між Президентом і прем’єр-міністром за сценарієм, який було використано після помаранчевої революції. Заяви Москви про те, що вона матиме співрозмовників і у Верховній Раді, й у Кабміні, оскільки «Блок Петра Порошенка» є партнером Росії по Мінським домовленостям, спрямовано на зниження президентської підтримки та розпалювання амбіцій Арсенія Яценюка. Створення коаліції стане випробовуванням і для «Народного фронту», й для «Блоку Петра Порошенка» щодо здатності досягати політичних домовленостей, робити висновки з досвіду 2005 — 2009 років і разом працювати над реалізацією реформ.

ДЖЕК-ПОТ АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА

На користь «Народного фронту» зіграв прийом, який успішно використав Петро Порошенко на президентських виборах. Тоді йому вдалося переконати електорат, що потрібно провести вибори в один тур. Цього разу «Народному фронту» вдалося переконати виборців, що вони обирають прем’єр-міністра та урядову команду. Крім того, програма цієї партії була чи не найконкретнішою й містила чітку послідовність реалізації реформ у державі.

Арсенію Яценюку та колишнім функціонерам «Батьківщини» вдалося отримати класичний електорат Юлії Тимошенко зразка 2009 року, а саме — Західну та Центральну Україну. Подібна географічна прив’язка є контрпродуктивною для держави, оскільки сприятиме перетягуванню каната між політичними елітами сходу та заходу, яке вже триває понад десять років.

На руку партії Яценюка — Турчинова відіграла агресивна інформаційна кампанія, оскільки партія стала лідером із розміщення телевізійної реклами та білбордів. Водночас подібні кампанії є надзвичайно коштовними. Звідси виникає запитання, як партія нинішніх чиновників, яка була створена два місяці тому й не мала розгалуженої членської мережі та потужних офіційних спонсорів, змогла профінансувати такі витрати на рекламу. Цей факт ще раз свідчить про необхідність змін у виборчому законодавстві у напрямі підвищення прозорості фінансування політичних партій і їхніх кампаній.

«САМОПОМІЧ» ЯК ІЛЮСТРАЦІЯ ЗАПИТУ НА НОВІ ОБЛИЧЧЯ

На зростання рейтингу «Самопомочі» не вплинула навіть потужна інформаційна кампанія, яку проти неї розгорнули в останні тижні перед виборами. Основними факторами успіху партії став якісний список кандидатів, вдало обраний слоган кампанії та акцент на проведенні реформ, а не на критиці влади. Партії вдалося прив’язати себе до позитивного іміджу Львова, мером якого є лідер «Самопомочі» Андрій Садовий.

«Самопоміч» змогла отримати частину електорату «Блоку Петра Порошенка» та «Громадянської позиції». При цьому її результат рівномірно розподілений по всій території України, навіть на півдні та сході, що автоматично перетворює її з регіональної львівської партії в перспективний проект національного масштабу.

Для неї важливо не розчарувати свого виборця, який є надзвичайно вибагливим. Саме цей виборець на кожних виборах дає шанс новій продемократичній партії, але після відсутності позитивних результатів її роботи відразу розчаровується.

Перевагою «Самопомочі» є те, що Андрій Садовий грає на перспективу й не поступиться довгостроковими планами заради короткострокових вигод. Імовірно, він готує успішний плацдарм для президентських виборів. Хоч якими б були його справжні мотиви, ретельний підхід до формування команди, правильні месиджі та здатність у потрібний момент поступитися власними амбіціями покращує якість політичної конкуренції в країні в цілому та збільшує шанси цієї партії наростити свою політичну вагу.

«ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК» НЕ ВІДПУСКАЄ ЕЛЕКТОРАТ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ

Зважаючи на те, що вибори не відбулися в Криму та найбільш населених районах Донбасу, 10-відсотковий результат «Опозиційного блоку» за пропорційною складовою є надзвичайно високим. Це свідчить про наявність значного прошарку населення, яке не сприймає дій Києва і, попри агресивну політику Росії проти Україну, підтримує налагодження добрих відносин з країною-агресором. Ці виборці голосують за «свого хлопця», не готові сприймати проєвропейську риторику, а демократичні партії для них залишаються сильним подразником.

Помилкою демократичних сил насамперед «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту» стало те, що у багатьох мажоритарних округах на півдні та сході країни вони виставили відверто слабких кандидатів, дозволивши пройти представникам «Опозиційного блоку». Ці депутати стануть важелем впливу Росії на ситуацію в Україні та деструктивним фактором у парламенті. Порівняно високий результат і сприйняття партії як головної опозиції в парламенті створює для них вдалий плацдарм для реваншу, як це вже було 2006 року. Єдиним запобіжником, який може не допустити цього сценарію, є громадянське суспільство, для якого дії «Опозиційного блоку» мають викликати не менший інтерес, ніж кроки уряду.

ЗЛЕТИ ТА ПАДІННЯ РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ

Олег Ляшко плавно перевів президентську кампанію у парламентську, а тому на певному етапі соціологи надзвичайно позитивно оцінювали його шанси на виборах. Розкрутивши образ борця із сепаратизмом через медіа, він вдало використав успіхи АТО у липні цього року. Однак підписання мінського перемир’я та відхід теми бойових дій на Донбасі на другий план знизив актуальність його риторики. Крім того, саме в цей період розпочалася потужна медіа кампанія команди Ігоря Коломойського проти Олега Ляшка та Сергія Льовочкіна. Цей медіа-удар завдав непоправної шкоди позиціям Радикальної партії, які не вдалося відновити навіть завдяки ресурсам «Інтеру» та інших телеканалів. У виборця закріпилася чітка прив’язка Олега Ляшка до Сергія Льовочкіна, коли його антиолігархічна риторика сприймалася виборцем як популізм і лицемірство.

ОМОЛОДЖЕННЯ СПИСКУ НЕ ДОПОМОГЛО «БАТЬКІВЩИНІ»

Низький результат «Батьківщини» на парламентських виборах свідчить про те, що вихід групи Яценюка — Турчинова завдал серйозного удару по сприйняттю партії виборцем. Після створення «Народного фронту» в неї залишилося лише кілька старих соратників і великий антирейтинг.

«Батьківщина» заявляла про свою готовність приєднатися до демократичної коаліції, однак вона може бути більш конструктивною, граючи на опозиційному полі. Справедливо критикуючи дії влади та голосуючи з більшістю щодо питань реформ, фракція із 19 депутатів зможе послабити позиції «Опозиційного блоку».

Стрімке падіння рейтингу Юлії Тимошенко порівняно з президентськими виборами свідчить про необхідність робити організаційні висновки. Оновлення команди не дасть результату, якщо не делегувати повноваження цій команді. Інституційна розбудова «Батьківщини», зменшення рівня популізму в риториці і відхід лідера в тінь може поліпшити її позиції на виборах. Якщо цього не відбудеться, цілком можливо, що ці вибори для «Батьківщини» можуть стати останніми.

ХТО ОПИНИВСЯ ЗА БОРТОМ

«Свободі» вдалося отримати вищу підтримку, ніж показували соціологічні дослідження. Причина полягає у дисциплінованості ідейного електорату, який голосує за правоцентристські партії, а також у наявності розвиненої регіональної мережі. Їхнього результату все одно не вистачило для потрапляння у парламент, хоча екзит-поли вселяли надію. Тим не менше, «Свобода» матиме шість депутатів, які перемогли на мажоритарних округах, а також представлена на місцевому рівні на Західній Україні та у Києві. Перспективи «Свободи» залежатимуть від того, наскільки активними будуть інші партії «правого крила», зокрема «Правий сектор».

«Громадянська позиція» вдало ввійшла у виборчу кампанію, маючи підтримку на рівні дев’яти відсотків і отримавши статус нових облич завдяки співпраці з «Демальянсом». Однак Анатолій Гриценко не скористався цим ресурсом, ставши основним спікером кампанії і вчергове прив’язавши позиції партії до свого особистого рейтингу. Після того, як низка провідних ЗМІ розпочали інформаційну кампанію на знищення лідера «Громадянської позиції», були знищені і перспективи цієї партії на проходження в парламент. Анатолій Гриценко не запропонував цілісного бачення своєї команди, а тому йому, на відміну від «Самопомочі», не вдалося капіталізувати присутність нових облич у списку.

«Опозиційному блоку» вдалося вибити грунт з-під ніг «Сильної України» Сергія Тігіпка, яка постійно показувала стабільний «прохідний» результат у соціологічних дослідженнях напередодні виборів. Справа у специфіці виборця цих політичних сил. Більшість виборців сходу не вникають у нюанси відмінностей між цими партіями. Вони базують свій вибір по лінії «влада — опозиція», «наші — їхні». На руку «Опозиційному блоку» зіграла його назва, оскільки виборці голосували не за конкретні особистості чи програми, а проти демократичних сил, які брали участь у Євромайдані. Ймовірно, багато виборців навіть хотіли проголосувати за Сергія Тігіпка, але були впевнені, що політик сам іде по списках «Опозиційного блоку». Лідеру «Сильної України» не вдалося отримати протестний електорат, оскільки він не довів, що стане опозицією у наступному парламенті та не показав чіткі відмінності між своєю політичною силою і «Опозиційним блоком».

Справжньою несподіванкою став результат «Заступу» (2,7%), який був створений буквально перед виборами і працює із сільським електоратом. Завдяки тому, що партію підтримує низка керівників великих фермерських господарств, вони ефективно можуть працювати з жителями сільської місцевості, які дисципліновано беруть участь у виборах і не досить чітко показані у соціологічних дослідженнях до виборів. «Заступ» навіть отримав одного депутата по мажоритарному округу на Чернігівщині — Валерія Давиденка. До речі, на минулих виборах на цьому окрузі переміг сам Олег Ляшко, лідер Радикальної партії, який також черпає значну частину своєї підтримки у сільського населення. Перспективи «Заступу» залежать від того, наскільки потужно партія розбудовуватиме свою регіональну мережу і наскільки яскравими будуть її лідери та єдиний представник у парламенті. Хоча у партії і представлені великі землевласники, вона може використовувати соціалістичну риторику підтримки села державою.

Враховуючи повну відсутність медійної кампанії та зосередженість лідерів партії на боротьбі з агресором на сході, високий результат продемонстрував «Правий сектор». Ця партія може розраховувати на перетікання частини електорату від «Свободи». «Правий сектор» матиме принаймні двох своїх представників у парламенті, що дозволить постійно бути присутніми у політичному просторі.

Хоча Комуністична партія і не пройшла в парламент, за неї проголосували близько 600 тисяч виборців у регіонах, які не є їхніми електоральними вотчинами. Цю функцію завжди виконували Крим і Донбас, які цього разу участі у виборах не брали. Результат КПУ свідчить про те, що в Україні є значна кількість людей, які ностальгують за СРСР і підтримують соціалістичні гасла. Погіршення позицій КПУ можна очікувати тільки за умові, що розпочнеться внутрішня боротьба всередині керівництва партії та зменшаться джерела фінансування, які були особливо потужними під час співпраці КПУ з Партією регіонів.