Суди, закони і протести

1—2 грудня в Черкасах відбулися заходи Всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!» — круглий стіл та семінар на тему «Свобода мирних зібрань. Українське законодавство і практика». Організатори запросили і громадські організації, і представників місцевої влади та силових органів. Але захід найбільше зацікавив представників місцевого суддівського корпусу.

Чому? Можливо, вони дійсно прогресивні. Можливо, вони дійсно прагнуть розібратись у європейських підходах до забезпечення свободи мирних зібрань і засвоїти щось нове для себе. Можливо, цим вони намагалися продемонструвати власну відкритість. Можливо, вони банально злякались люстрації. А може, їм просто «порекомендувало» прийти сюди їхнє керівництво... Проте, в будь-якому разі, це позитивний сигнал.

Як відомо, є безліч претензій до судової гілки влади, і вони не безпідставні. Судова система України успадкована від радянської репресивної системи, а тому зберегла більшість характерних для неї рис. Вона закрита, корумпована, брехлива й цинічна. По суті, це окреме організоване злочинне угруповання, головною функцією якого є паразитування на тілі Української держави.

Варто розуміти просту істину: якби суди нормально працювали й ухвалювали справедливі рішення, якби вони не були наскрізь корумпованими і забюрократизованими, то багатьох мітингів та протестів можна було б уникнути. Бо в них не було б потреби, адже люди захищали би свої права в судах. Тому мирні зібрання — це очевидний індикатор суспільної проблеми.

На цій громадській зустрічі судді сиділи в позі захисту. Вони готувались до того, що їх будуть критикувати, а тому переважно «нападали» першими. Вони звинувачували ЗМІ в необ’єктивності та однобокості стосовно судів і суддів, оголошуючи саме журналістів, а не себе, улюблених, головними винуватцями низького рівня довіри до судової гілки влади.

Більшість із них поводилась пихато, нахабно і невиховано. Перебивали, кричали, закривали роти. Може, це професійна звичка. Українські судді живуть в окремому світі, як окрема «обрана каста» суспільства. Деякі з них були одягнені в тонкі сукні й черевички, а отже, вони не ходять морозними вулицями — лише переходять кілька метрів між теплими приміщеннями та авто.

Тривожний дзвіночок почувся тоді, коли одна суддя всерйоз почала доводити необхідність заборони зібрання в тому разі, якщо воно заважатиме пішоходам ходити по вулиці.

Виникає запитання: «Чи знайомі українські судді з керівними принципами ОБСЄ? З практикою та ухвалами Європейського суду в галузі прав людини?» Якби відповіді були ствердними, то, напевне, вони знали б і про принцип пропорційності.

За своїм змістом усі масові громадські заходи, як загальнодержавні, так і регіональні (мітинги, походи, демонстрації тощо), незалежно від того, хто їх проводить: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, громадські організації, партії чи окремі громадяни, — тією чи іншою мірою порушують права й свободи інших осіб. Ці порушення можуть полягати в забороні чи обмеженні руху транспорту, обмеженні роботи торговельних та інших підприємств, перевищенні допустимих шумів тощо.

Але ці додаткові незручності для громадян, підвищений рівень шуму не можуть бути правовою підставою для звернення з вимогами про обмеження прав і свобод громадян на мирні зібрання.

Чинним законодавством України передбачено обмеження права на проведення громадських заходів у виняткових випадках, лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Саме ці аргументи можна знайти і в рішенні Шевченківського районного суду Києва від 19 квітня 2005 р. (Цивільна справа № 2-5899/05) за заявою КМДА про встановлення обмеження щодо реалізації права на проведення пікетування в Маріїнському парку.

Право на висловлення власної думки важливіше, аніж право на пересування.

Про все це черкаські судді дізнались на семінарі. Вони дискутували з правозахисниками і слухали. Сподіваюсь, почули. Може, вони отримали свої відповіді і зрозуміли важливість правильного тлумачення українського законодавства. Буде чудово, якщо їхні подальші рішення будуть справедливими і правосудними.

Ця зустріч ще раз підтвердила, що суди необхідно терміново реформувати. І це можливо. Але, боюсь, для цього нам доведеться ще не раз скористатися своїм правом на мирні зібрання...