«У мене не залишилося іншого виходу, як звернутися до громадськості та попросити про підтримку»

У прокурорський конфлікт, який набув розголосу на всю країну, вже двічі був змушений втрутитися Президент. Градус протистояння глава держави вкотре знизив, але це не означає, що конфлікт вичерпаний. Нагадаємо, його причиною стала спецоперація із обшуку у кабінетах заступника голови Генерального слідчого управління ГПУ Володимира Шапакіна і заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця, у яких було вилучено великі суми грошей, коштовностей та які пізніше було відпущено під заставу. Спецоперацію санкціонували заступники Генпрокурора Давид Сакварелідзе та Віталій Касько. Після цього, за словами останніх, проти них було заведено кримінальні справи і почався чинитися тиск з боку першого заступника Генпрокурора Володимира Гузиря. За словами громадських активістів з Центру протидії корупції, фактично на боці свого першого заступника виступив і сам Генеральний прокурор — Віктор Шокін. Проте після зустрічі з Петром Порошенком Сакварелідзе та Шокін заявили, що конфлікту вже немає і вони «працюють як одна команда». Але з усього видно, що це протистояння не закінчено — просто з активної фази воно перейшло в латентну форму.

Віталій Касько, на відміну від Шокіна, Гузиря і Сакварелідзе, є новим обличчям у даному протистоянні. Принаймні про їх «реформаторський тандем» з Сакварелідзе активно і відкрито заговорили буквально тиждень тому громадські активісти. Для того щоб більше дізнатися про заступника Генерального прокурора Віталія Каська, подробиці конфлікту та його бачення в реформуванні прокуратури, ми звернулися до нього за інтерв’ю. Реакція була швидкою.

— Ваш погляд на події, які відбувалися із затриманням Володимира Шапакіна та Олександра Корнійця. Як було виявлено корупціонерів та вирішено проводити спецоперацію? Хто знав про цю спецоперацію із вищого керівництва держави та ГПУ?

— На момент, коли починалося дане кримінальне провадження, я перебував у відряджені за кордоном. Тому починали мої підлеглі з підлеглими Давида Сакварелідзе, разом з працівниками СБУ. Тому цей момент — кого ставили до відома, як починалась операція — мені невідомий. Я вийшов на роботу у позаминулий вівторок і в процесі підготовки операції брав участь, але своїх підлеглих попросив не називати прізвищ. Я не хотів знати, хто це, а просто попросив описати загальну фабулу. Ми порадилися, я пояснив їм, як краще зробити, і вони це зробили. Операція полягала в тому, що працівники СБУ та слідчі і прокурори, які нам підлеглі, супроводжували хабар, слідкували за тим, хто у цьому задіяний. Під час цієї операції виникла нагальна необхідність проведення обшуків — для пошуку майна, здобутого злочинним шляхом. Враховуючи, що це була неділя (5 липня), було прийнято рішення, щоб такий обшук санкціонував прокурор, який мені підлеглий. Закон передбачає таку можливість у нагальних випадках з подальшим зверненням до суду, який має визначити, чи був випадок насправді нагальним і чи санкціонувати в такому випадку обшук. Тож обшуки відбулися, було знайдено велику кількість іноземної валюти, вилучено з обігу предмети, в тому числі речовину, як ми підозрюємо, наркотичну (з цього приводу зараз проводять експертизу). Наступного дня ми звернулися до Печерського суду з клопотанням щодо легалізації цих доказів. Суд уважно вислухав наші аргументи, погодився з ними і легалізував їх. Таким чином все, що було здобуто за результатами цих дій, є законним. Більше того, такі ухвали, згідно з законом, не підлягають оскарженню. Отже, це легалізовані докази в кримінальному провадженні.

— Яке відношення до цієї ситуації має народний депутат В’ячеслав Константиновський, який чомусь раніше, ніж прес-служба ГПУ чи СБУ, виклав фотографії арешту хабарів?

— Я цього не знаю, з ним не знайомий, і в мене немає ні його номеру телефону, ні жодного його контакту. Думаю, так само і він не знає заступника Генерального прокурора Каська.

— Хто і чому відкривав проти вас справи? Чому Гузир та Шокін говорили, що такі справи не ведуться?

— Чому говорили, що справ немає — треба запитати у тих, хто говорив. Такі справи дійсно були. Спочатку кримінальне провадження було порушено нібито за фактом захоплення державної будівлі, що є саме по собі абсурдом, бо слідчий ГПУ, який кудись заходить за санкцією прокурора на обшук, не захоплює державну будівлю. По-друге, для складу цього злочину потрібно, щоб будівлю повністю захопили, там постійно перебували і т.ін. У даному разі прокурор прийшов проводити обшук, за що і порушили кримінальне провадження — навіть сама кваліфікація є дивною. Під час проведення обшуку, як повідомляв слідчий, приїхав в.о. Генпрокурора Гузир, який відбирав у того посвідчення, звільняв слідчого з роботи і т.д. Все це теж дуже дивує. Потім було повідомлення, що жодного кримінального провадження немає, що насправді не відповідало дійсності — пізніше, після значного суспільного резонансу, це кримінальне провадження закрили.

2002 р. ТРАДИЦІЇ, ЗАКЛАДЕНІ ЛЕОНІДОМ КУЧМОЮ В ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНАХ, ЗОКРЕМА В ПРОКУРАТУРІ, ПУСТИЛИ НАСТІЛЬКИ ГЛИБОКІ КОРЕНІ, ЩО ВИКОРЧУВАТИ ЇХ НЕ МОЖУТЬ НАВІТЬ ДВІ РЕВОЛЮЦІЇ / ФОТО АНАТОЛІЯ МЕДЗИКА

Проте цим не обмежилося. Як з’ясувалося пізніше, у рамках іншого кримінального провадження, яке не має жодного відношення до цих подій, почали проводити певні дії щодо працівників прокуратури, які були задіяні в цій операції із затримання прокурорів, яких підозрюють в корупції. Після того я дізнався, зокрема зі ЗМІ, що до реєстру внесли окреме кримінальне провадження щодо слідчих, прокурорів, працівників СБУ та суддів за нібито вчинення посадового злочину. На жаль, намагання донести це до відома керівництва, заступників Генпрокурора, які, як я розумію, курували це питання, не дало результатів. Тому у мене не залишилося іншого виходу, окрім як звернутися до громадськості та попросити про підтримку. Бо слідчі й прокурори, які займаються цією справою, м’яко кажучи, були під серйозним тиском. Чому ці справи порушували, чи вони закриті, як їх закривали? Ми не маємо доступу до відповідей на ці запитання. Щодо останнього я звертався до Давида Сакварелідзе, щоб мені дали постанову про закриття — що це було за провадження та як його закрили. Бо на словах воно закрите, а рішення про це я не бачив.

— Тиском на слідчих та прокурорів було відкриття проти них справ?

— Не тільки це — достатньо було й інших дій. Наших прокурорів викликали на службове розслідування, службову перевірку, проведення якихось бесід, хоча це виглядає як втручання у розслідування, яке триває.

— Пізніше Президент зустрічався із Генпрокурором Шокіним та його заступником Сакварелідзе. Якого характеру були ці зустрічі?

— Я точно не знаю, якого характеру і про що там домовлялися, бо участі у них не брав.

— Можливо, це спроба з боку глави держави замирити Шокіна із Сакварелідзе?

— Мені здається, що Шокіна і Сакварелідзе не потрібно було мирити, оскільки вони насправді ніколи не сварилися. Не знаю, чому і у кого склалося таке враження. З другого боку, було б дивно, якби Президент став вирішувати якісь суперечки чи процесуальні проблеми, що виникають в роботі прокурорів, які у цивілізованій європейській країні мають бути незалежними у своїй професійній діяльності.

2015 р. ЗМІНЮЮТЬСЯ ПОСТМАЙДАННІ ГЕНПРОКУРОРИ, А СИСТЕМА ВСЕ ОДНО ЗАЛИШАЄТЬСЯ СТАРОЮ. АЛЕ НЕ ВСІ ОДНАКОВІ В ПРОКУРАТУРІ, Є ЛЮДИ, ЯКІ БОРЮТЬСЯ ЗА ЗМІНИ ЗСЕРЕДИНИ / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

— На тлі конфлікту, який виник зараз у вищому керівництві ГПУ, які проблеми сьогодні існують у цьому правоохоронному органі? Виглядає все так, що Президент видав два мандати: Шокіну — на утримання вертикалі ГПУ і Сакварелідзе — на зміну системи. В результаті виник дисонанс між старими і новими представниками системи.

— Я був упевнений до останнього часу, що Шокін представляє прогресивне крило у Генпрокуратурі. Інакше я не погодився б працювати у нього заступником. У мене є специфічні погляди на питання діяльності ГПУ, і він завжди прислухався до аргументів та змінював свою думку, якщо я переконував його у зворотному. Тож не можна сказати, що він є представником консервативної системи. Тяжче було з Гузирем — із ним я дуже часто не міг знайти спільної мови у підходах до роботи прокуратури. Тоді як Шокін достатньо грамотно мислить, і, як на мене, тут питання в тому, чи дійсно могла бути з його боку підтримка того, що відбувалося. Я сподіваюся, що він не знав і не підтримував цей тиск.

— Але ви звернулися за підтримкою до громадськості, яка зараз активно вимагає відставки Шокіна.

 — Єдине, чого я хочу, — щоб слідчі і прокурори були незалежні, щоб на них не чинився тиск і вони могли нормально, принципово та на совість виконувати свою роботу. Питання не в особистості керівника відомства, питання у системі координат, яка має змінитися.

— Хто сьогодні в ГПУ представляє ті сили, які виступають за збереження старої системи?

— Усе це умовно і хтось може назвати консерватором мене. Є різні погляди на проблему, я можу вважати, що у когось старі радянські погляди, а хтось, що у мене занадто прогресивні. Колись один із генпрокурорів, за якого я працював, попросив мене викласти свої погляди на реформування прокуратури. Я описав їх, а він сказав мені, що я точно не буду цим займатися, бо такий підхід знищить прокуратуру. Але це була лише типова прогресивна європейська модель прокуратури. 

— Як зараз відбувається процес реформування прокуратури?

 — Сьогодні (середа, 15 липня) дуже дивна ситуація — набув чинності новий Закон про прокуратуру, але він гіпотетично не може бути реалізований, бо до реалізації його положень свого часу не підготувалися. Тому було прийнято рішення про зміни до цього закону, які передбачають механізм і часові рамки його реалізації. Вчора ці зміни було опубліковано, і починають діяти завтра. Сьогодні дуже дивний день у роботі прокуратури, коли ніхто не розуміє, якою нормативною базою вона має керуватися і яка легітимність багатьох прокурорів. Із завтрашнього дня почнеться процес реформування прокуратури. Але я не знаю, як він відбуватиметься, оскільки кадрові питання, питання організації роботи належать до компетенції Гузиря. Питання реформування прокуратури належить до компетенції Сакварелідзе, який не має впливу на вирішення кадрових питань — на те, як буде розвиватися реформа прокуратури. Тож мені самому цікаво, як усе це на практиці відбуватиметься.

— Чи йтиметься про кадрові зміни, зокрема й у керівному складі ГПУ?

 — Кадрові зміни обов’язково будуть. Що ж до керівництва, то я не знаю, але прийняття нового закону передбачає створення нових підрозділів і ліквідацію старих. І наразі усі в очікуванні — що зараз буде створено, як воно працюватиме, кого призначатимуть.

— Ваше бачення процесу реформування прокуратури?

— Наше бачення полягає в тому, про що говорив Сакварелідзе — терміново починати формувати через конкурс місцеві прокуратури. У нас замість понад 800 районних і міських прокуратур створюється близько 200 місцевих прокуратур, які укрупнюються, їх керівники та заступники призначаються за відкритим конкурсом. Будь-який правник, який має певний стаж роботи, не маючи стажу в прокуратурі, має право балотуватися, проходити тести та бути в результаті призначеним на ці посади. Як на мене, це великий позитив, який дає змогу влити свіжу кров у органи прокуратури. На працівників місцевих прокуратур конкурси є, але закриті — участь у них можуть брати лише люди з досвідом роботи у прокуратурі. Тим не менше, з близько 8000 прокурорів, які працювали на місцевому рівні, має лишитися близько 5000. Це теж дасть змогу відібрати найкращих на конкурсних комісіях.

Цей етап дуже важливий, оскільки у нормальній європейській прокуратурі основна робота лягає саме на місцеві прокуратури, а не на Генеральну чи середнього рівня. Саме на цьому рівні здійснюється спеціалізація, збираються докази та відбуваються основні судові процеси. Тому дуже важливо, щоб це було зроблено. Плюс, конкурси проводяться гласно — члени конкурсних комісій — відомі люди, залучено громадськість, до самого процесу та фінансування залучені міжнародні донори. У мене дуже великі надії, що ця ланка буде належним чином укомплектована і працюватиме набагато краще, ніж раніше. Далі процес піде до регіональних прокуратур та Генеральної прокуратури. Але цього не відбудеться за день — потрібен певний період. За цим планом, наприкінці року мають бути повністю сформовані місцеві прокуратури і мають бути обрані органи прокурорського самоврядування вже за участю нових представників.

— Як, на ваш погляд, має вирішитися ситуація з призначенням антикорупційного прокурора? Експерти вказують на небезпеку того, що Президент завдяки відповідним механізмам поставить на цю посаду свою людину.

— Спеціалізований антикорупційний прокурор має бути незалежним. Якщо ця ключова вимога не спрацює — він не буде обраний на відкритому конкурсі, а суспільство не побачить, що це гідний кандидат та гідний антикорупційний прокурор, тоді сама ідея створення Антикорупційного бюро помре. Створення НАБУ — це перший, але не головний крок. Ключове — те, хто здійснюватиме керівництво слідством — прокурор. Якщо воно здійснюється як в Європі, то він знає про кожен крок, який робиться у справі та направляє розслідування, керує ним — це роль антикорупційного прокурора. Хоч яких би гарних ви набрали детективів у НАБУ, керівників департаментів та експертів, якщо антикорупційний прокурор не буде незалежним і професійним, то сама ідея буде цілковито спотворена.

— Чому резонансні справи в нашій країні навіть після Революції Гідності не доводяться до кінця? Досі не покарано чиновників режиму Януковича, тих, хто давав вказівки бити та розстрілювати людей на Майдані? Нещодавно із країни втік Сергій Клюєв, потім із запізненням у розшук оголосили Табачника. Застоялася справа Єфремова. Чому так відбувається?

— Це я можу коментувати лише зі сторони, адже за весь час, доки я є заступником Генерального прокурора, мені жодного разу в обов’язки не давали слідство чи процесуальне керівництво. Вперше це відбулося зараз, коли Генпрокурором Шокіним було створено Генеральну інспекцію і по вузькому колу справ щодо злочинів працівників прокуратури мені надали в обов’язки курувати процесуальне керівництво у цих справах. Я жодного дня не відповідав за слідство.

Насправді зі слідством є великі проблеми, які пов’язані із тим, що постійно змінювались його куратори. Питання також до якості слідчих та процесуальних керівників, далеко не всі з них готові працювати в нових реаліях за новим кримінальним процесом. Це не дуже просто і потребує часом неординарних, багатоходових рішень, а не тих рішень, які були можливі за кодексом 1960 року. Тут потрібні тренінги, практика та зміна свідомості. В цьому є велика проблема, яка на сьогодні остаточно не вирішена.

— Проте українське суспільство після революції та війни хоче більш радикальних та швидких рішень щодо корупціонерів та злочинців.

— Дуже важливо постійно комунікувати із суспільством. Не лише створювати видимість та показувати раз на тиждень, що хтось зустрічається з потерпілими у справах щодо Майдану, але щоб потерпілі вийшли і могли сказати, що вони відчувають справжнє бажання слідства знайти тих, хто вчинив злочини. Це називається прагненням, і цими категоріями оперує Європейський суд з прав людини, коли вивчає, чи було розслідування ефективним. У нашій ситуації вже був перший дзвіночок — звіт міжнародної дорадчої групи Ради Європи про те, що були серйозні проблеми в розслідуванні, включаючи питання прозорості. Щоб визначити, наскільки ситуація змінилася, треба просто відверто поговорити з потерпілими і їхніми представниками.

— Зараз продовжується суд над убивцею журналіста Гонгадзе — Пукачем. Генпрокуратура відмовляється розслідувати сенсаційні заяви останнього про шантаж та залякування під час досудового та судового розслідування з боку представників прокуратури з дозволу судді Мельника. Чому? Яка ваша оцінка цієї ситуації? Чому протягом 15 років замовники вбивства досі не покарані?

— Мені важко коментувати цю ситуацію. Наскільки я пам’ятаю, якась частина справи щодо можливої причетності до цього злочину колишнього керівництва держави — екс-президента Кучми й інших високопосадовців, розслідується у Головному слідчому управлінні ГПУ — вона не закрита і там проводяться якісь процесуальні дії щодо цього. Чи перевіряються заяви про тиск прокурорів на Пукача в рамках цього чи окремого провадження — я не маю доступу до цієї інформації.

 За чинним законом, якщо людина заявляє про вчинення злочину — а Пукач саме це і робить, — у прокурора і слідчого немає альтернативи, він зобов’язаний внести це до реєстру і розпочати розслідування. Інше питання — не завжди все, що говорять, підтверджується, але провести розслідування та ухвалити законне рішення обов’язково треба. І якщо це не подобається потерпілому або заявнику, є можливість судового захисту — можна піти до слідчого судді й довести, що це рішення винесено передчасно, не все досліджено і т.ін. Але говорити, що немає підстав проводити розслідування неправильно.

 Узагалі, у цій справі суспільству потрібно продемонструвати її кінцевий результат. І якщо чомусь не будуть притягнуті до відповідальності всі особи, про яких неодноразово говорили у ЗМІ та в суді, прокуратура має вийти та переконливо пояснити суспільству, чому цього не відбулося. Поки це замовчується, суспільство залишатиметься незадоволеним.

ДОВІДКА «Дня»

Віталій КАСЬКО — народився 29 червня 1976 року в місті Львові.

Після закінчення середньої школи продовжив навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка, який закінчив із відзнакою 1998 року.

1998 року розпочав роботу в органах прокуратури на посаді слідчого Львівської транспортної прокуратури. Із червня 1999 року по квітень 2002 року обіймав посади старшого слідчого, заступника начальника слідчого відділу управління нагляду за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство прокуратури Львівської області.

Із квітня 2002 року по жовтень 2005 року працював у центральному апараті Генеральної прокуратури України старшим прокурором відділів екстрадиції та доручень, правової допомоги, міжнародного співробітництва, договірно-правового відділу міжнародно-правового управління.

Із жовтня 2005 року по квітень 2007 року займався приватною адвокатською практикою.

Після повернення в органи прокуратури з квітня 2007 року по грудень 2010 року очолював міжнародно-правове управління Генеральної прокуратури України.

У грудні 2010 року повернувся до власної адвокатської практики. Із жовтня 2013 року — партнер і керівник департаменту кримінального права Адвокатського об’єднання «Арцінгер».

Із 2004 року є консультантом Ради Європи та інших міжнародних організацій у сфері кримінальної юстиції і захисту прав людини, зокрема з питань застосування Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і практики Європейського суду з прав людини. Вільно володіє англійською мовою. Є автором та співавтором багатьох публікацій із проблематики повернення злочинних активів, взаємної правової допомоги у кримінальних справах, протидії катуванням та іншим формам жорстокого поводження, торгівлі людьми, захисту свідків тощо.

Із травня 2014 року Касько В.В. призначений заступником Генерального прокурора України та затверджений членом колегії Генеральної прокуратури України.