Від Мінських угод – до «Брестського миру»?

Військові аспекти відступу з летовища, його незабезпеченість зовнішньою підтримкою ще вимагають детального аналізу фахівцями. На даний момент ясно одне — військово-стратегічне становище України серйозно погіршилося. Наслідком цього буде складніша дипломатична експозиція. Що й знайшло віддзеркалення в ухвалах зустрічі в Берліні міністрів закордонних справ в нормандському форматі. Фактично українському міністрові довелося погодитися з тим, що пропонував Путін у своєму листі Президентові Порошенку. Важке озброєння відводитиметься, якщо взагалі буде, від фактичної лінії фронту, тобто в завідомо невигідних для українських військ умовах. До того ж із очевидною втратою території.

Наступний аспект — психологічний. Українська армія зазнає принизливих поразок. Переважно не через брак озброєнь і тилового забезпечення, хоча ці чинники є, а через відсталу систему командування, керування підрозділами. І, нарешті, через некомпетентність вищих командирів, часто скутих потребою виконувати не безпосередні бойові завдання, а відповідати політичним установкам.

Наші військові проблеми лежать у першу чергу в політичній і стратегічній площинах. Президент Порошенко публічно заявив, що військового розв’язання проблеми Донбасу не існує. Формально начебто так, насправді, це вкрай небезпечна тенденція, яка фактично в стратегічному сенсі роззброює країну, позбавляючи армію волі до перемоги. Якщо військового розв’язання не існує, то навіщо жертви в обороні нашої території. Все одно не переможемо. Перенесення центру ваги на дипломатичне розв’язання конфлікту, зниження ваги військової складової робить українську позицію на перемовинах свідомо програшною. Чим не забариться скористатися Путін.

Поставимо себе в становище наших союзників-партнерів. Вони за Україну і дипломатично нас, наскільки можуть, підтримують. Проте їхня підтримка має доволі певні і видимі межі. Якщо українська армія і керівництво країни неспроможне забезпечити її оборону, командування некомпетентне, а політичне керівництво не може мобілізувати країну на відсіч агресії, то звідси випливають дуже невтішні висновки для всіх нас.

По-перше. Якщо Україна змушена буде піти в тому чи іншому вигляді на московські умови, то виникає реальна перспектива, що вона все ж таки потрапить до зони російського впливу. Як наслідок, виникне небезпека серйозної зміни її політичного курсу.

По-друге. З попереднього випливають сумніви в потребі подальшої допомоги, в першу чергу, з фінансового погляду.

По-третє. Серйозно посиляться позиції тієї частини європейських можновладців, які вимагають  перегляду санкцій чи їх припинення і більшої орієнтації на співпрацю з Росією. Не варто недооцінювати таку можливість. Наразі це здебільшого маргінальна частина європейської політики, але наближаються вибори в Німеччині і Франції, їх результат може доволі сильно нас збентежити.

По-четверте. Як продовження попереднього. Воєнні невдачі української армії підсилюють позиції найбільш агресивної частини російських правлячих кіл. Поза сумнівом, що особистий рейтинг Путіна ще більше зросте з усіма політичними наслідками, що з цього випливають.

По-п’яте. Активізується проросійська агентура і всередині України. В першу чергу опозиціонери з уламків Партії регіонів. Є такі й серед правлячої коаліції. Останні до певного часу мовчали, тепер обов’язково стануть сміливішими.

Про це ще зарано казати, але виникає стійке відчуття реанімації примари Брестського миру. Більшовики тоді теж говорили про передих, але нічого доброго з цього не вийшло. Чомусь верховний головнокомандувач дуже мало уваги приділяє кадровому складові вищого командування. Надто багато у нас паркетних генералів і дуже мало справжніх і загартованих у боях. Час уже б і над цим поміркувати. Країна і армія не хочуть нового Бреста навіть, якщо він називається мінськими протоколами. Якщо влада цього не розуміє, то виникають питання вже до самої влади.

Після втрати Сінгапуру 1942 року Черчилль вирішив піти у відставку. Король не погодився і після цього прем’єр виголосив свою знамениту фразу: «Можна програти всі битви, окрім останньої!» Залишилося лише визначити яка битва є останньою.