Як перемогти? Досвід Словенії

Словенський політик Янез Янша був, як він сам каже, «міністром оборони без армії і без міністерства». Але за короткий час і в умовах зовнішньої агресії зумів створити армію натовського зразка, забезпечивши оборону молодій Словенії, яка за двадцять років стане державою з найвищим рівнем життя серед слов’янських країн... 

На жаль, про Янеза Яншу українські ЗМІ пишуть мало. До його візиту в рамках проекту Центру європейських студій ім. Вілфреда Мартенса у співпраці з інформаційною кампанією «Сильніші разом!», «пошуковик» видавав лише одну новину — корупційний скандал із закупівлі фінських танків, за який Янез Янша отримав два роки позбавлення волі. І ба, не було жодної новини, що апеляційний суд виправдав Яншу, визнавши переслідування політично вмотивованим...

В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» Янез ЯНША розповів яких помилок варто уникати Україні, проводячи реформи, на кого орієнтуватися, проводячи децентралізацію та головне — де і в кому шукати сили для опору російській агресії. 

— Пане Янша, серед усіх слов’янських країн Словенія має найвищий рівень життя. Як вам вдалося цього досягти?

— Один із безпрограшних варіантів — запроваджувати вищі стандарти життя. В усьому. А передусім, що стосується економіки. Вищі стандарти потрібні, щоб бути більш конкурентоспроможними на ринках світу, щоб мати кращі зарплати, пенсії, вищий рівень життя. Це — ключове питання.

— Словенія в 90-х мала унікальний досвід оборони, під час громадянської війни і потім, під час відновлення незалежної країни. Що ви як екс-міністр оборони, який був безпосереднім учасником тих подій, могли б порадити Україні?

— Озираючись на минуле, а також на деякі інші країни в нашому регіоні у подібному становищі, я думаю, що найважливіше — це людські ресурси: солдати й офіцери. Потрібно знаходити патріотичних людей і допомагати їм. Дуже важливо мати відданих і патріотичних офіцерів вищої ланки. Бути солдатом чи офіцером в армії — це не просто робота, це місія для людей, відданих своїй країні, які її люблять і готові для неї на пожертву. Це — основне. Такі люди зазвичай готові також і вчитися, здобувати нові навички, і за короткий період в один рік, за допомогою сучасних технологій, можна підготувати цілком нове покоління офіцерів.

— Але чи можна побудувати потужну армію на призові, чи це мусить бути контрактна армія?

— У теперішній ситуації для України все має базуватися на найважливішому завданні — технології ведення оборони. І це стосується не лише спеціальних бойових підрозділів або тих, хто займається логістикою для забезпечення армії... Можливо, якщо вам потрібно удвічі більше робочих місць, даремно не використовувати людей, які не готові, наприклад, воювати, але можуть керувати машиною.

— Продовжуючи тему кадрів. Україна зараз стоїть на порозі таких самих викликів, які стояли перед Словенією після громадянської війни, коли вона здобула незалежність. Це — потреба в нових державних кадрах і в якісно новій системі врядування в країні. Які помилки важливо не зробити, з огляду на ваш досвід, і на чому варто передусім cконцентруватися?

— Судячи з нашого досвіду, набагато легше будувати інститути з початків, з основи, а не намагатися перевчити старих державних службовців, які тривалий час пропрацювали в якійсь закостенілій системі, поводитися інакше. Озираючись назад, ми чітко бачимо, що ті інститути, які будувалися з нуля і з новими людьми у Словенії все ще чудово функціонують, і підтримка громадськості у них значна. У таких інститутах менше випадків корупції тощо. Для тих частин державного сектору, які ми спробували частково реформувати, змішавши нове й старе, ми теж не бачимо проблем, але це вже зараз. Проблеми були...

— Це якщо говорити, на чому потрібно сфокусуватися. А яких помилок варто уникати?

— Найбільша помилка — це «включення». Якщо просто змінити назву інституту, якщо залишити там колишній дух і колишніх людей, то це буде просто самообман.

— Одна з пріоритетних реформ в Україні — це децентралізація. Вона пов’язана зі зміною структури, з пошуком нових людей. Наразі найбільшим викликом для цієї реформи є комунікація з громадами і з місцевими елітами. Як у Словенії вдалося схилити населення на бік підтримки реформ, саме в контексті реформи місцевого самоврядування, коли ви створювали громади?

— Це важке завдання, і Словенія тут — не найкращий приклад, бо ми все ще обговорюємо децентралізацію. І Словенія — все ще дуже централізована держава.

Ми запровадили децентралізацію постфактум 20 років тому. Це був вдалий проект. Ми встановили структуру з найбільш незалежних муніципалітетів і міст, які мали власні фінансові перспективи, і були незалежні від держави.

Більшість населення боялася, що децентралізація означатиме запровадження нових інституцій, нові робочі місця для бюрократів, нові видатки, вищі податки, і так далі — чого не буває, якщо децентралізацію проводити правильно.

Є інші вдалі приклади у нових державах-членах, але, на жаль, Словенія — не найкращий приклад для наслідування.

— Та у вас усе ж таки проведена база реформи. За яким принципом ці громади формувалися у Словенії, яким критеріям вони мали відповідати?

— Принцип більш-менш базувався на оперативних рішеннях, тож якщо люди в певному районі вирішували (а ми розробили процедуру для кожного рішення) організувати самоврядування, місцеву громаду або муніципалітет, парламент здебільшого ухвалював такі рішення і приймав відповідний закон — і справу було зроблено.

— А чи не було якихось умов щодо рівня спроможності громад? Наприклад, якщо громада невелика, можливо, вона має недостатньо якихось економічних ресурсів. Чи були якісь додаткові умови? Держава перевіряла, чи здатна ця громада забезпечити себе самотужки, чи реєстрація відбувалася просто за бажанням мешканців об’єднатися в громаду?

— Були такі критерії, як житловий фонд, кількість населення, школи, дитячі садки, деякі інші наявні інституції, необхідні для функціонування місцевої громади, але є й багато винятків. Так, у гірських районах є громади з населенням у 500 осіб, а не 5000. Тобто набагато менші. Ключовим критерієм було рішення людей, що мешкали в цьому районі.

ДОВІДКА «Дня»

Янез ЯНША обіймав посаду міністра оборони в першому уряді незалежності Словенії з 1990 до 1994 р. і фактично створив словенську армію. За рік він разом зі своєю командою перетворив армію старого зразка на ефективні збройні сили Словенії, які успішно відбили атаки комуністичної армії Мілошевича 1991 р. Упродовж другого терміну на посаді керівника міноборони (2000 р.) пан Янша працював над підвищенням професіоналізму словенської армії та проводив реформи, необхідні для вступу країни до НАТО.

Згодом Янез Янша двічі (2004 — 2008, 2012 — 2013) очолював уряд Словенії, країни, яка, виокремившись від Югославії того ж 1991 року, що й Україна від СРСР, завдяки проведеним реформам нині є повноправним членом європейської та євроатлантичної спільнот. Сьогодні пан Янша очолює найпотужнішу опозиційну силу країни — Словенську демократичну партію.