Євроінтеграційна осінь

Новий політичний сезон може стати для України історичним. Цієї осені країна має всі шанси підписати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Необхідно зробити останні й найважливіші кроки. Насамперед Верховній Раді, яка має розглянути низку євроінтеграційних законів. Сьогодні якраз відкривається третя сесія парламенту. Чи готові до голосування народні депутати? Окремо — як представники влади так і опозиції — заявляли про необхідність якнайшвидше прийняти зазначені законопроекти. Як буде у дійсності?

Відкриваючи засідання Погоджувальної ради у понеділок, спікер Верховної Ради Володимир Рибак підкреслив, що на нинішньому пленарному тижні головним є розгляд питань, пов’язаних з євроінтеграційними прагненнями України, повідомляє сайт парламенту. За його словами, готові до розгляду шість відповідних законопроектів — «по одному питанню на вівторок і середу, і чотири — на четвер». Разом із тим, коментуючи можливість виступу президента Віктора Януковича на відкритті сесії Ради у вівторок, Рибак порадив опозиції надалі узгоджувати свої вимоги щодо виступаючих на годині уряду.

«Опозиція має зібратися і узгодити свої думки. Арсеній Яценюк вимагає доповіді щодо україно-російської «торговельної війни», а Віталій Кличко і Олег Тягнибок звіту по держбюджету», — заявив Рибак. Спікер запропонував депутатам розглядати питання бюджету після 16 вересня, коли Кабмін внесе проект закону. Щодо питання про вибори в проблемних округах спікер закликав депутатів зібратися і визначити дату, і тоді він поставить проект на голосування.

«Послухавши колег, мені стало сумно. І я сумніваюся, що цей парламент активно працюватиме», — обурився голова фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк. Лідер іншої опозиційної фракції — «УДАР» — Віталій Кличко, у свою чергу підкреслив, що на найближчі тижні у порядку денному сесії ВР далеко не всі питання у контексті підготовки до підписання Угоди про асоціацію. «Тому ще необхідно розглянути і ухвалити зокрема закон про прокуратуру, зміни до виборчого законодавства та низку економічних законопроектів», — пише прес-служба партії.

Як бачимо, не все гладко у депутатському корпусі. Однозначно доведеться домовлятися. Подібна практика вже стає традиційною для нинішнього складу парламенту. Як тим часом реагує суспільство?

«Я хочу жити в європейській Україні», «Мріємо, щоб наші діти та внуки жили краще, ніж ми», «Маю надію, що скоро Україна повернеться до своєї європейської колиски»... Такі відповіді «День» учора почув від представників різних поколінь на акції активістів організації «Євронаступ» під стінами комітетів Верховної Ради. Мета останньої — примусити депутатів і урядовців працювати на європейський курс України та спонукати парламентарів протягом наступної сесії ВРУ розглянути і проголосувати за всі необхідні для підписання Угоди про асоціацію з ЄС закони.

Сотні активістів та небайдужих громадян із національними стягами та прапорами Європейського Союзу, за визначенням організаторів, прийшли під ВРУ не протестувати, а для того, «щоб влада відчула плече підтримки й руку допомоги від громадськості у її єдиному прагненні стати повноправною частиною європейської спільноти». Для цього громадські діячі за допомогою експертів розробили Європлан — основу порядку денного ВРУ у вигляді списку необхідних законів та політичних рішень, які слід виконати, щоб задовольнити усі вимоги Євросоюзу до листопадового саміту в Литві — і передали його спікерові ВРУ та лідерам парламентських фракцій. На цей раз активісти запропонували не ефемерний список дій, а конкретний попунктовий план для виконання 11 вимог списку Фюле для подальшого ознайомлення парламентарів.

На думку громадського активіста та незалежного політичного експерта Остапа Кривдика, без цього документу ініційована акція була б неповноцінною. «Звичайно, публічних акцій є багато, вимог — ще більше, але продукту рівня Європлану не виробила жодна з українських політичних партій. Його також не розробив Кабінет Міністрів, який повинен був його розробити на виконання указу Президента про вжиття невідкладних заходів щодо євроінтеграції, — переконаний експерт. — Таким чином, державні інституції, політичні партії цього не зробили. Ми, громадськість, напрацювали Європлан, прийшли сюди і пропонуємо цей план політикам і водночас показуємо, що його ідея об’єднує не двох чи трьох маргіналів, це — всеукраїнська коаліція громадських організацій».

Визначальними рисами акції став також контингент присутніх — від молодих хлопців та дівчат і аж до людей старшого віку — та відсутність будь-якої партійної символіки. «Я спостерігав, як кореспонденти різних засобів масової інформації брали коментарі у людей із прапорами та гаслами, і вони не втікали, як це буває зазвичай, а спокійно пояснювали свою позицію. Це і молоді люди, і старші. Отже, це — перша ознака того, що цей мітинг не проплачений, що він щирий, — прокоментував «Дню» політолог Костянтин Матвієнко. — Друге — я вперше бачу, щоб організатори акції подякували навіть міліції. Очевидно, було за що, бо ті, хто спостерігав за акцією, і справді поводив себе коректно (чарівне слово «будь ласка» з уст молодиків у формі чулося неодноразово. — Авт.). Але я віддаю належне і організаторам, що вони відзначили позитивну роботу правоохоронців».

Не було на акції й політиків. «Мабуть, це не стоїть в них на порядку денному», — зауважив «Дню» Остап Кривдик. Утім, на вході до комітетів Верховної Ради активістам все-таки вдалося «впіймати» Віталія Кличка, який подякував усім мітингувальникам за їхню «активну громадянську позицію» й запевнив, що опозиція зробить усе можливе для того, щоб євроінтеграційні закони були внесені до порядку денного і проголосовані, а Угода про асоціацію у Вільнюсі таки була підписана.

Однак, як зауважили опитані «Днем» на акції громадяни, словам політиків вони вже давно не ймуть віри, тому останні запевнення Президента про непохитність ідеї євроінтеграційного курсу України, публічне декларування своєї проєвропейської позиції представниками української опозиції та нагадування про вирішальну силу партійної дисципліни в лавах Партії регіонів для них поки виглядають не менш ефемерно, ніж низка інших відверто популістських висловлювань вітчизняних високопосадовців.

«Я прийшов на цю акцію, бо не надто вірю в те, що умови, виставлені ЄС, будуть виконані, бо говорити можна одне, а робити зовсім інше. Треба оцінювати роботу влади й опозиції по реальних справах, а вони, як ми бачимо, поки йдуть не так уже й гладко, — поділився з «Днем» 74-річний пенсіонер-активіст Анатолій Онуфрійович. — Зараз в Україні дуже тяжко живеться, але якщо народ зрозуміє, що його хата все-таки не скраю, він є учасником політичного процесу в своїй країні й може внести свою, нехай навіть і невеличку, частку в державну розбудову, — майбутнє країни кардинально зміниться».

Активісти підкреслили, що ця акція не є разовою, й активні представники громадськості залишають за собою право нагляду та сподіваються на «мудрість» політиків. «Такі акції безумовно допоможуть, — говорить Костянтин Матвієнко. — Це візуалізація вибору, і вона, безумовно, має значення. Це — не холостий вистріл, яким зазвичай є політичні мітинги, й це, безумовно, радує».

Як бачимо, навколо євроінтеграційного курсу країни об’єдналися більшість політиків (залишилося діяти) і суспільства. Ця тема буде основним трендом нового політичного сезону.

 «Вдалий європейський шлях України послабить позиції
Путіна й імперської парадигми в СНД»

Із політологом, директором Центру соціально-політичного проектування Вікторією ПОДГОРНОЮ говоримо про шанси щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і внутрішньополітичні пертурбації

«ПИТАННЯ ТИМОШЕНКО БУДЕ ВИРІШЕНО ТОДІ, КОЛИ ВЛАДА ОТРИМАЄ ГАРАНТІЇ ЩОДО ПІДПИСАННЯ УГОДИ»

— Пані Вікторіє, цього тижня має розпочатися парламентський сезон. Головне питання порядку денного — євроінтеграція. Які перспективи ухвалення відповідного пакета законів і підписання Угоди про асоціацію?

— За всіма ознаками, перспективи оптимістичні. Незважаючи на те, що українська влада дотримується не всіх взятих на себе зобов’язань, і не всі питання вирішені, є надія, що компроміс буде знайдено, насамперед завдяки позиції Європи. Останнє спеціальне засідання Комітету закордонних справ Європарламенту свідчить про те, що саме геополітичний фактор визначає сьогодні питання Угоди України з ЄС. Що ближче до Вільнюського саміту — то брутальніше імперська політика Кремля щодо протидії інтеграційним прагненням України й тим зрозуміліше, що євроінтеграційний курс правильний. На відміну від «інтеграціної політики» Москви, яка вимагає від України поступитися стратегічними інтересами й фактично — незалежністю, ЄС визначився щодо України як держави-партнера. Тому європейці навіть готові поступитися певними вимогами, щоб уможливити підписання Угоди у Вільнюсі. Звісно в ЄС добре розуміють природу української влади з її корпоративними інтересами, але в Європі віддають перевагу стратегічному вибору українського суспільства.

Залишилося лише два місяці до саміту. Тож український парламент має ухвалити ключові законопроекти, які наразі вже підготовлено. Якщо євроінтеграція — справжня мета влади, парламентська більшість укладеться в доволі стислі терміни.

Найскладніша тема перемовин з ЄС — доля Юлії Тимошенко. На мою думку, ближче до саміту, коли всі питання буде знято, й команда Януковича отримає гарантії від ЄС щодо підписання Угоди, рішення по Тимошенко буде ухвалено. Цілком можливо, що а жовтні Тимошенко буде відправлена на лікування за кордон. Звісно, це не вирішує системно політичні питання щодо участі Тимошенко в президентських виборах.

— Ви відмітили суперечність між інтересами влади та обраним курсом. У чому вона полягає? На які політичні дивіденди вони розраховують?

— Норми та правила, які висуває щодо реформування законодавства Євросоюз, пов’язані із захистом інтересів громадян, правами людини, рівним правосуддям. Чинна ж українська влада за роки свого правління зробила все, щоб посилити нерівність на всіх рівнях і в усіх сферах життя, адже її мета — побудова авторитарно-олігархічної моделі влади й закритої економіки. Євроінтеграційні закони підривають засади такої політики. Як буде стратегічно вирішено це питання після підписання Угоди? Знаючи практику України, ухвалення відповідних законів абсолютно не означає, що їх буде впроваджено в реальне життя. Наша влада відома тим, що знаходить будь-які винаходи для захисту власних інтересів та ігнорування інтересів суспільства.

Загалом, одним із ключових чинників сьогодні (передусім для великого бізнесу) — у співпраці з Європою є розрахунок на отримання певних економічних преференцій. Ми не повинні забувати, що в Україні триває криза, яка старанно приховується владою. За таких умов потрібно шукати ресурси, що дозволять утримати економічну ситуацію та, відповідно, владу, інакше правляча команда буде приречена.

І, що дуже важливо для влади напередодні 2015 року, підписання Угоди з ЄС — хотіли б ми цього чи ні — це отримання фактичної легітимації створеного за останні роки політичного режиму в Україні. Підписання Угоди чинним Президентом буде означати, що його, незважаючи на авторитарну політику, прийнято в демократичну європейську спільноту. І він перехопив прапор євроінтеграції в опозиції, яка втрачає ключову тему для апеляції до суспільства. У останньому є провина й самої опозиції, яка показала свою нездатність протистояти режиму Януковича на рівні реальної політики, а не заяв, гасел, ПР-акцій. Для Януковича Угода стане козирем у спілкуванні з суспільством, який він використовуватиме протягом усього 2014 рок.

Гадаю, саме підписання стане початком президентської кампанії.

«НАПЕРЕДОДНІ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ КАМПАНІЇ ОПОЗИЦІЯ МАЄ ЗАПРОПОНУВАТИ СУСПІЛЬСТВУ НОВУ МОДЕЛЬ ВЗАЄМОДІЇ»

— У чому полягають причини слабкості опозиції?

— Тут варто говорити про кілька факторів. По-перше, питання персоналізму в політиці, притаманного Україні, як будь-якій перехідній країні. Через нерозвиненість політичної культури люди більше схильні довіряти персоналіям, ніж інститутам, які в нас лише формуються, й тому або слабкі, або взагалі відсутні. За відсутності демократичної культури участі та орієнтації на патерналізм в українському суспільстві існує запит на популізм. До того ж політичні партії так і не стали масовими та демократичними, а є елітарними, які групуються довкола лідера й проводять таку ж елітистську політику, як і влада.

Саме соціальний популізм було взято на озброєння «Батьківщиною» в часи її розквіту, який знайшов продовження в діяльності більшості українських партій. Частково його використовує й чинна влада, спираючись на державні ресурси. Опозиція, яка не має таких ресурсів, пропонує лише обіцянки. Не прагнучи будувати справжню демократичну політику.

Хоча це й є головним завданням та перевагою опозиційних сил. Власне, цього від них вимагає й Євросоюз, коли проводить консультації й намагається пояснити, що політика повинна будуватися по-іншому. Найбільш актуальне питання, особливо перед президентською кампанією, — чи зможуть вони запропонувати суспільству нову модель взаємодії. Це — те, чого влада не зможе зробити через своє мислення, політичну практику та розбещеність контролю над ключовими державними ресурсами, які вони можуть використовувати для «підгодовування» суспільства. У опозиції немає державних ресурсів, однак у неї є досить розвинена інституційна структура партії, яку потрібно налаштовувати на роботу з суспільством.

За останніми дослідженнями, понад 48% громадян щоденно користуються Інтернетом, причому більшість джерел — політичні. Це вже велике поле, на якому можна працювати. Від зміни внутрішньої політики в опозиційних партіях залежить сьогодні не лише їхня власна доля, а й доля країни. Якщо вони не використають шанс 2015 року, знову підуть шляхом популізму 2006 — 2010 років і послуговуватимуться лише рекламними бордами, а не вестимуть низову роботу з суспільством, це буде цілковита поразка.

Опозиція часто дуже «далека» від суспільства — тому що вона насправді не знає справжні суспільні настрої. Для цього необхідно досліджувати. Наприклад, у США напрацьовано потужну систему кластерних досліджень суспільства. Вона застосовується до багатоскладових країн, у яких існують проблеми різних регіонів, соціокультурних конфліктів, які склалися протягом історії формування держави. Такі проблеми та конфлікти повинні вирішуватися на рівні політики партій. Але це неможливо зробити, якщо самі партії не розуміють природу цих конфліктів. Поділ людей просто на східних та західних українців, російськомовних та україномовних дуже поверховий, і політика, яка спирається на такі категорії, не може бути корисною для України.

Утім, як влада, так і опозиція не демонструють бажання занурюватися в проблеми суспільства. Це позбавляє опозиціонерів можливості апелювати до влади, вказуючи на конкретні проблеми тієї чи іншої групи, регіону тощо і створюючи альтернативні владним, організаційні можливості для їхнього вирішення.

— Зважаючи на нерозвинутість політичної культури в українців, як має діяти опозиція?

— Запит має формувати суспільство, і він, насправді, існує, просто він не почутий. У нас не сформовані інститути, які надають можливість суспільним інтересам піднятися на рівень політики. Цей процес повинні забезпечувати громадські організації та політичні партії, які мають взаємодіяти з громадським сектором і виводити його проблеми на рівень державної політики.

Зараз у світі відбуваються новітні процеси, які в нас ігноруються. Завдяки новітнім технологіям світ починає активно розвиватися на горизонтальному рівні: поряд з інститутами, скажімо, держави, корпорацій, університетів виникають «соціальні структури», здатні вирішувати проблеми, з якими не можуть впоратися потужні інститути. Це проекти, мережі людей, які об’єднуються завдяки Інтернету й вирішують різноманітні проблеми на волонтерських засадах. Це стає трендом, і надалі він тільки розвиватиметься. У нас же навіть не створено базових демократичних інститутів, які захищали б суспільство, не кажучи вже про розвинуті горизонтальні комунікації.

«ОСКІЛЬКИ «БАТЬКІВЩИНА» БУЛА ВЖЕ ДИСКРЕДИТОВАНА, ТЕПЕР ПІД УДАРОМ ОПИНИТЬСЯ ПАРТІЯ ВІТАЛІЯ КЛИЧКА»

— Українське суспільство, яке схильне до патерналізму, готове до такої взаємодії?

— Не думаю, що наше суспільство не готове. Інше питання, що його теж треба вчити. Школа демократії — це процедурні моменти й механізми, які люди повинні знати. Варто розглянути останні соціологічні дослідження — зараз ми маємо найвищий за останні роки показник українців, готових захищати незалежність України зі зброєю в руках. Люди готові щось робити, але за відсутності політичної культури вони не розуміють, як їм діяти. Еліти мають забезпечити наявність відповідних механізмів, навчити людей і залучити їх до політичного процесу. Звісно, простіше повісити плакат, написати класне гасло, придумати яскравий бренд і проїхатися туром по країні. Після цього комунікація закінчується. У кращому разі, створюються громадські приймальні, з вкрай обмеженими можливостями вирішення проблем. Це не робота з суспільством. Треба чітко розуміти: доки не прийдуть зміни на рівні партійної політики, політика на державному рівні теж залишиться незмінною.

Якщо опозиційні партії не почнуть працювати із суспільством, вони не зможуть виграти вибори-2015, насамперед довіру суспільства. Довіра — це не абстрактне, суто морально-етичне поняття, насправді, це — реальний політичний інститут зі своєю логікою. Тому її потрібно формувати свідомо, на основі принципів нової політики, про необхідність якої всі говорять.

— Минулої сесії відбувалося активне «тушкування» «Батьківщини», зокрема депутатів із групи Арсенія Яценюка. Чи триватимуть ці процеси в цій та інших опозиційних партіях?

— Основною метою «тушкування» було не стільки здобуття додаткових голосів, скільки дискредитація опозиції. Зараз головним питанням порядку денного стане президентська кампанія. Оскільки «Батьківщина» була вже досить дискредитована, і поява депутатів-перебіжчиків призвела до зменшення рейтингу Яценюка, під ударом опиниться партія Віталія Кличка, чий рейтинг постійно зростає. Однак якщо мати на увазі нарощування підтримки лідера «УДАРу», то депутати фракції навряд чи ризикнуть покинути перспективного кандидата.

«ПІСЛЯ ВИБОРІВ 2015-го БУДЕ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЕКТУ ЧЛЕНАМИ «СІМ’Ї»

— Партія регіонів вважається досить монолітною, але сьогодні ми бачимо певні дезінтеграційні процеси: Царьов, Колесніченко виступають проти євроінтеграції...

— Партія регіонів завжди будувалася як проросійська сила. Зміна вектора — це вимушений крок. Колесніченко і Царьов — це люди, які були інтегровані в донецьку команду (чи більшість), і їхня поведінка демонструє, що вони — відверті представники російських інтересів в Україні. Утім, назвати їх фрондою не можна, оскільки вони не знаходять широкої підтримки. До того ж, їхня позиція не впливає на погляди Президента.

Крім того, створення будь-якої фронди всередині партії пов’язане з певними ризиками. ПР існує доти, доки вона цікава Президентові. Якщо вона не буде його влаштовувати, він знайде інші варіанти. Гадаю, за цим майбутнє. Наступний крок після виборів 2015-го, не виключено, буде початком для формування власного політичного проекту, так званої групи «Сім’ї»...

— Як ви оцінюєте позицію влади в контексті останнього російсько-українського торговельного конфлікту?

— Позиція влади є обережною, адже існує економічна залежність. Корпоративний капітал ПР тісно пов’язаний із Росією: вони мають там значний ринок збуту, тому реагувати різко не можуть. Тим паче, говорити мовою сили з Росією — безперспективно. Влада не хоче загострювати ситуацію й намагається втримати позиції до підписання Угоди і тоді вже вирішувати питання зі східним сусідом.

«ЄВРОПА ПОКАЗАЛА, ЩО ЗА ЇЇ ПІДТРИМКИ УКРАЇНА ЗМОЖЕ ПОСТУПОВО ВІДІЙТИ ВІД РОСІЇ...»

— Ця торговельна війна не перша. За наявних геополітичних умов Україна може захиститися, лише здобувши протекцію Європи?

— Виходить, що так. Європа показала, що за її підтримки Україна зможе поступово відбудуватися й відійти від Росії, чия політика стала відверто імперською. Але потрібно розуміти, що поведінка Кремля пов’язана насамперед із внутрішньою ситуацією. Наразі в Росії формується реформістський порядок денний, поступово суспільство прагне змін, а для чинного Президента це дуже небезпечно.

Проект ЄврАзЕС, з яким Путін ішов на останню кампанію, завалюється без України. Така ж доля чекає і на Митний союз: Казахстан і Білорусь теж відходитимуть від цієї моделі, адже заяви про невдоволення учасників є вже зараз. Вихід України зі сфери інтересів Росії — катастрофічний для Путіна в геополітичному сенсі. Останні 12 років він рухався у напрямку відтворення Радянського Союзу, імперії, й у цьому контексті Україні відведена роль головної колонії, а не незалежної держави. Тож восени дії Росії можуть стати ще більш різкими.

Навряд чи тотальна блокада українських товарів триватиме довго: Росія не менш зав’язана на український ринок, аніж Україна на російський. «Блокада» — це спроба Кремля випробувати нерви українського керівництва.

Сформований внутрішній порядок денний диктує Путіну необхідність безпосередніх успіхів на геополітичному фронті, а з Україною у нього може вийти провал. Загалом, програші накопичуються. Є судовий процес проти «Газпрому» в Європі, диверсифікація постачання енергоносіїв з боку Італії, яка завжди купувала тільки російські нафту і газ, посилюється конфлікт щодо Сирії.

Загалом, якби поведінка Росії не була настільки брутальною, Україна, можливо, ще довго вагалась би щодо вибору зовнішнього вектора.

— Тобто можна сказати, що підписання Україною Угоди про асоціацію відкриє шлях для демократії в Росії?

— Вдалий європейський шлях України послабить позиції Путіна й імперської парадигми в СНД. Російське суспільство теж почне розчаровуватися в цій ідеї й зрозуміє, що перспектива в іншому. І почне шукати свій шлях — демократичного розвитку. Оскільки демократія — це завжди шлях до більш рівних прав громадян та справедливого суспільства, що близько як українцям, так і росіянам.

Анна ЧЕРЕВКО, «День»