Чим ми можемо гордитися

У №169-170 за 12-13 вересня п.р. у статті «Україна відзначає дев’яносторіччя газової промисловості» відображено роль легендарної Дашави у започаткуванні газової промисловості України. Справедливість вимагає продовжити розповідь про подальший бурхливий розвиток вітчизняної галузі, коли природний газ кинув виклик багаторічному панівному джерелу енергетики — вугіллю («вугілля — хліб промисловості»). Наступний етап, розпочатий уведенням в експлуатацію унікального Шебелинського газоконденсатного родовища на Харківщині, ознаменувався перетворенням газової промисловості на провідну галузь паливно-енергетичного комплексу.

Введене в дію 1956 року Шебелинське газоконденсатне родовище вже наступного року вийшло на перше місце за рівнем видобутку газу та започаткувало експлуатацію найбільшого в Україні нафтогазопромислового регіону — Дніпровсько-Донецької западини, що посіла панівне місце у вітчизняному видобутку вуглеводнів.

•  Шебелинське родовище відрізнялося від своїх прикарпатських попередників більшими глибиною залягання продуктивних пластів та пластового тиску, наявністю в продукції газового конденсату та насамперед величиною запасів палива. Нарощування видобування газу на цьому гіганті дало можливість подати газ не лише для комунально-побутових потреб Харкова, а й індустріального Подніпров’я, Півдня України (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса тощо), а згодом, через Полтаву й Києва. Вже в перше десятиріччя експлуатації Шебелинки економісти наголошували, що видобуток газу на цьому родовищі рівнозначний видобутку вугілля на 40 — 50 шахтах Донбасу. Використання природного газу в металургії спричинило справжній технічний переворот — збільшилась продуктивність доменних та мартенівських печей на 15%, з впровадженням автоматизації різко підвищилась продуктивність праці. Поліпшились показники в машинобудуванні, промисловості будматеріалів, харчовій промисловості, теплоенергетиці, в хімічній промисловості започатковано випуск азотних мінеральних добрив, у самій галузі створено газопереробну підгалузь.

Можемо гордитися, що створення наукових основ розробки газоконденсатних родовищ зумовлені потребою експлуатації унікального Шебелинського газоконденсатного родовища, здійснено спільними зусиллями як московських, так і українських (Б. Воробйов, В. Максимів, І. Романович та ін.) фахівців, що навіть перша в СРСР методика проектування розробки газових та газоконденсатних родовищ мала в своїй назві посилання «на прикладі Шебелинського родовища». Розробка Шебелинки стала воістину академією вирощування кадрів галузі. Багатющий досвід, нагромаджений українцями, пізніше використаний під час експлуатації російських родовищ-гігантів у Тюменщині та Оренбуржжі.

Видобутий на Шебелинці газ подавався тривалий час Москві, Ленінграду та семи областям РСФСР (сприяючи оздоровленню навколишнього середовища та переозброєнню народного господарства), а також Молдові. Починаючи з кінця 60-х років минулого століття підтримали Шебелинку в сталому постачанні газом України та інших споживачів українського газу нові газоконденсатні родовища Єфремівське, Хрестищенське, Машівське, Мелихівське, Яблунівське та інші. Україна своїм газом до введення гігантів газовидобутку в Оренбурзі та Західному Сибіру безперебійно забезпечувала згаданих споживачів Росії, інших республік СРСР та 90% експорту газу Союзу.

Створена українська газова галузь стала основним донором народного господарства у кризові роки, після розпаду СРСР, безперебійно забезпечуючи енергією та сировиною всі інші галузі народного господарства.

•  Висока ділова репутація і багатющий досвід українських транспортувачів газу, провідна роль Інституту ім. Патона та інших наукових і проектних установ та підприємств у розробці та впровадженні нового зварювального обладнання, засобів антикорозійного захисту, нового компресорного обладнання, труб та матеріалів для галузі, висока енергоощадність України (як і наступної за трасою транспортування Чехословаччини), наявність однієї з найбільших в Європі мереж підземного зберігання газу та особливо комплексу біля західного кордону, на виході проектних ниток газопроводів, сприяли прийняттю зваженого, науково обґрунтованого рішення щодо вибору маршруту транзиту тюменського та оренбурзького газу територією України. Для прокладання труб відведено тисячі гектарів українських чорноземів.

•  Багаторічний досвід транзиту великого газу підтвердив правильність вибраної схеми. Українські газотранспортники блискуче впоралися з роллю великих імпортерів газу, а диспетчерська служба газотранспортників стала визнаним, другим після газпромівського ЦДУ центром міждержавного управління газовими потоками в Європі. Про це одностайно заявили представники всіх диспетчерських служб європейських країн — споживачів російського газу разом з представниками «Газпрому», що зібралися у жовтні 2007 р. на святкуванні 40-річчя української диспетчерської служби. А вже в січні керівництво Росії припинило постачання газу в українську систему і як безальтернативний імпортер газу в країну обвинуватило в неіснуючих гріхах і змусило в умовах зими підписати абсолютно несправедливий контракт на газопостачання...

•  Важливим об’єктом системи газопостачання України та її великих транзитних можливостей, що вигідно відрізняє українські транзитні маршрути, є могутня мережа підземного зберігання газу. Про значні потенційні можливості створеного комплексу свідчить успішне забезпечення газом України протягом трьох тижнів січня 2008 року (під час ініційованого Москвою припинення надходження російського газу в українську газотранспортну систему), здійснене в нештатному реверсному режимі та в умовах відбору майже половини нагромаджених улітку запасів восени попереднього року. На жаль, багаторічна далекоглядна творча праця фахівців зі створення системи газопостачання, автоматизації та телемеханізації газотранспортних об’єктів, умілого диспетчерського управління системою, чим здивувало російське керівництво, до цього часу належно не оцінено в Україні. Нагадаємо, що і в позаминулу порівняно холодну зиму російському «Газпрому» вдалося забезпечити газом європейських споживачів за рахунок українських підземок.

Ми маємо право гордитися тим, що завдяки високому авторитету українських фахівців 1968 року саме українцям доручено відпрацювати нову технологію і технічні засоби освоєння шельфу прилеглих морів, з подальшим поширенням на інші території та акваторії СРСР. Із цим завданням наші фахівці блискуче справлялись. До речі, керівні посади в Москві в справі освоєння шельфів морів, як у роки СРСР, так і в Російській Федерації, посідали українці.

У Криму теж започатковано створення сировинної бази газової промисловості. Проте робота припинена після брутальної анексії Криму російським імперіалізмом.

•  Потрібно згадати визначальну участь українських підприємств, фахівців, учених, проектувальників в освоєнні найперспективніших у Росії нафтогазовидобувних районів. Більшість газовидобувних підприємств та газопроводів запроектовані в українських проектних інститутах ВНІПІТрансгаз, Союзгазпроект та ПівденНДІПпрогаз. Буровики України пробурили і «здали під ключ» тисячі свердловин, будівельники побудували шляхи сполучення, виробничі та житлові комплекси. Можна сміливо стверджувати, що успішне освоєння газовидобувних гігантів у Росії було б немислимим без визначального внеску згаданих українських установ та десятків тисяч фахівців.

Тисячі фахівців-українців зробили великий внесок у розвиток нафтогазової галузі інших країн — потенційних постачальників газу для України. Багато українців успішно працювали в Туркменістані, Узбекистані, Казахстані, Киргизстані та найбільше в Росії, гідно представляючи високу марку українського фахівця. Проте діяльність таких патріотів України, як зокрема Б. Сандурський, до цього часу на батьківщині теж належним чином не оцінена.

•  Описані великі досягнення України у створенні сучасної газової галузі мають світове значення і за належної уваги уряду до розвитку галузі, використання нагромадженого досвіду, врахування порад багатого інтелектуального потенціалу наша країна може собі повернути місце однієї з провідних країн Європи.