«День» – найкращий мій співрозмовник

Днями у редакцію надійшов лист від нашого постійного читача, який нас дуже вразив. Прочитавши його, ми, звичайно, відгукнулися. Адже «День» — одне з небагатьох сьогодні видань, яке спілкується зі своїми читачами, ба більше — ми друкуємо листи наших шанувальників, адже цінуємо і поважаємо їхні погляди. Нечасте нині явище, чи не так?

У своєму листі наш давній передплатник попросив не називати себе, бо хвилюється за свого сина, який нині на фронті. Читач поділився міркуваннями про свою улюблену газету, за які редакція дуже вдячна, замовив наші публіцистичні збірки, а також попросив допомогти в придбанні... записів музики Бетховена, адже у селі немає жодної змоги задовольнити таку культурну потребу, а ці записи могли б розрадити його. Звісно, редакція не залишилася байдужою, тож комплекти книг і диск із записами уже в дорозі до нашого шановного читача. А ось власне його лист.

Добрий день, вельмишановна Ларисо Олексіївно!

Не маючи можливості користуватися електронним зв’язком, змушений звернутися до Вас у старий епістолярний спосіб. Прошу пробачити мене, що турбую, та ще й у такій незвичній, як для теперішнього часу, формі. Мабуть, редакція тепер не отримує таких листів.

Отже, до суті. Як і всі передплатники газети «День», я отримав новий патріотичний альбом «УКРОП» гурту «Гайдамаки». За це велике спасибі газеті й музикантам, тим більше, що мій син уже п’ять місяців воює на Донбасі на передовій, а «Гайдамаки» своїми піснями намагаються підтримати наших солдатів.

Звертаюсь до Вас не тому, щоб розповісти, що мій син — такий патріот, залишив сімдесятип’ятирічного батька вдома самого, не ухилявся від призову до війська, як це роблять масово ті, хто міг би за станом здоров’я піти захищати Батьківщину. Оскільки «Гайдамаки» старалися для бійців, я не утримався, щоб не сказати про нього.

Цей подарунок спонукав мене написати цього листа. А причиною було ще одне — бажання слухати музику Бетховена, особливо його Третю «Героїчну» і «Дев’яту» симфонії, його потужну «Апасіонату», і неможливість задовольнити це бажання мучить мене давно.

Ця музика для мене тепер була б особливо доречною — ні, життєво необхідною. А придбати диск із цими творами композитора — тут я не можу. Ваш цей подарунок підказав мені, що, може, моя улюблена газета стане мені в пригоді. Розумію, що газета реалізує свої видання і не має у себе в наявності те, що я прошу. Та все ж таки ваші люди з відділу реалізації чи хтось інший, за бажання, можливо, знайшли спосіб допомогти мені.

Чому саме названі мною твори? Нехай були б на диску й інші, але ці — обов’язково. Бетховен творив цю музику під впливом Великої французької революції. Мабуть, тому її звучання змушує трепетати душу слухача...

З Вашого дозволу — декілька слів про газету і роботу редакції. Вибачте, будь ласка, мою зухвалість.

...Ця публіцистика, ця література, історія України з давніх часів існують безвідносно до газети «День». Але хто витягує їх на світло (широкий загал), систематизує, віддруковує і наполегливо доносить до читача, особливо до молодого, студентства? І не тільки в друкованому (та ще й трьома мовами), а ще й в електронному вигляді. І не тільки. Ще й у живому спілкуванні, як це робить головний редактор регулярно!

Складно переоцінити зусилля всього колективу редакції. І тих, хто працює в штаті, і тих, хто друкується на сторінках газети періодично. А хто був натхненником, щоб зробити газету такою, якою вона є? Робота над удосконаленням газети триває. Хто є організатором цієї роботи? Відповідь очевидна. Вся ця енергія спрямована на те, щоб пробудити інтерес до нашої історії, культури і тим самим спрямовувати суспільство на розбудову європейської України.

Це також фронт. Тут не виють снаряди, не свистять кулі, не гинуть люди, але війна ведеться. Війна за уми і душі людей. Тут народжується свідомий українець-патріот. Він не піддасться на якісь матеріальні спокуси, заради яких готовий був би продати свою совість, продати все, навіть Батьківщину.

Це виглядає занадто пафосно, щоб переконати обивателя. Але Небесна Сотня і багато сотень на сході України, що загинули і продовжують гинути не підтвердження того, що свідомий Українець є...

І газета «День» докладає багато зусиль, щоб таких українців ставало більше.

Що ж до ролі «Дня» в житті нашого суспільства, то це не моя суб’єктивна думка. Це — об’єктивна реальність. І той, хто систематично читає газету, не може не бачити цього. «День» — мій найкращий співрозмовник!

Дуже засмучує те, що в час, коли триває війна на сході, чимала частина нашого населення не відчуває цього. Ніби нічого й не відбувається. Є багато людей, які виправдовують агресора, аргументуючи це тим, що не було б Майдану — не було б війни. Це психологія нікчемного «совка», інфікованого патерналізмом. Такі настрої та міркування і в таємних, і відвертих ворогів України — п’ятої колони. Рабська психологія генерувалася протягом століть, особливо в радянський період, тож позбутись її швидко, мабуть, не вдасться. Потрібен час.

Прошу переслати мені накладною платою «Бронебійну публіцистику», «Підривну літературу» і, якщо можна, музику Бетховена.

Буду Вам дуже вдячний.

З глибокою пошаною, ваш багаторічний читач

P. S. Якщо опублікуєте мого листа, прошу не вказувати мого прізвища, щоб не нашкодити синові.