Для перемоги над туберкульозом знайшов ліки у землі

Зельман Абрахам Ваксман — єдиний з вінничан і один з уродженців України — лауреатів Нобелівської премії. Лише в останні роки завдяки пошуку місцевих краєзнавців вдалося прив’язати місце його народження до Нової Прилуки (раніше ним вважалося місто Прилуки у Чернігівській області). Вчений увійшов до 100 найвідоміших людей світу, став національною гордістю США, а тепер і України. Після ґрунтовних архівних досліджень 23 вересня 2003 року біля Ваксманівської криниці у Новій Прилуці відкрили пам’ятний знак про народження Нобелівського лауреата. В церемонії взяли участь керівники області і син нобеліанта — Байрон Ваксман. Серед інших ваксманських місць — місце будинку Ваксманів, старої базарної площі, єврейської школи, а також єврейське кладовище і могили розстріляних (серед яких — учителі майбутнього ученого і далекі родичі).

НОВА ПРИЛУКА

...Це був кінець XIX століття. У Новій Прилуці, що на Вінниччині, від дифтерії помирала дворічна дівчинка. А в сусідній кімнаті плакав її дев’ятирічний брат Зельман. Він плакав з жалю до любої сестрички, від безсилля чимось їй допомогти, і пошепки повторював, заспокоюючи сам себе: «Якби я був лікарем, я б її врятував». Тоді ніхто не міг припустити, що минуть роки — і цей хлопчик стане видатним ученим, винайде ліки і врятує тисячі маленьких життів...

Народився Зельман Абрахам (Соломон Якович) Ваксман 22 липня 1888 року в Новій Прилуці, яка розташована поблизу Вінниці. Це було типове для Вінниччини село, де мирно уживалися євреї та українці. Сім’я Зельмана належала до міщан середнього достатку. Батько й дід народилися у Вінниці. Мати Фрадя мала власний промтоварний магазин, а батько Яків оббивав меблі й орендував землю. У Новій Прилуці не було ніяких загальноосвітніх шкіл, тому хлопчика в п’ять років відправили вчитися в хедер — релігійну школу. Коли Зельману минуло десять років, Фрадя, думка якої завжди багато важила в родині, наполягла на тому, щоб син займався з репетиторами. Вона найняла приватних викладачів, які навчали Зельмана російської мови та літератури, історії, математики, географії, німецької та французької мов.

1909 року в Одесі Зельман успішно склав іспити за п’ять класів, а на наступний рік — за повний курс гімназії. Він дуже хотів продовжити освіту... Коли 1909 року померла його улюблена мати, а батько незабаром одружився з іншою жінкою, Зельман вирішив скористатися запрошенням своїх двоюрідних братів і сестер, які жили в Америці, та поїхати до них. З собою для компанії взяв друга дитинства Пейсі Митника, а сестра Пейсі — Берта Дебора (її люб’язно називали Бобілі), до якої Зельман відчував не просто дружні почуття, повинна була приїхати пізніше, коли брат визначиться на місці.

НЬЮ-БРУНСВІК

І от 2 листопада 1910 року двоє вінничан приїздять у Філадельфію. Пейсі вирішив облаштуватися тут, а Зельман поїхав на ферму в Нью-Джерсі, де жила його двоюрідна сестра Молко. Там він провів зиму і літо, допомагаючи сестрі та її чоловіку вирощувати курчат і посилено вивчаючи англійську мову. Як згадував пізніше сам учений, життя на фермі пробудило в ньому бажання з’ясувати хімічні та біологічні механізми землеробства і його основні принципи.

За порадою сестри Зельман вирішив відвідати розташований неподалік, у містечку Нью-Брунсвік, Ратжерський університет, на базі якого діяв агрономічний коледж. Тоді майбутній учений вагався у виборі професії: якою вона має бути — медичною чи агрономічною. У Нью-Брунсвіку він зустрівся з доктором Джекобом Ліпманом і поділився з ним своїми сумнівами. Ліпман, який був головою відділення бактеріології і деканом агрономічного коледжу, свого часу також емігрував з Росії. Саме він переконав Зельмана в тому, що агрономічна освіта дасть йому більше знань і практики. До того ж у коледжі Зельман міг отримати стипендію, яка давала йому можливість не бути тягарем для рідних.

У вересні 1911 року Зельман Ваксман став студентом Ратжерського агрономічного коледжу. Він, як губка, вбирав у себе все, чого його навчали професори і... Мендель, чоловік Молко, який ділився з хлопцем своїми навичкам в овочівництві й птахівництві. Про свої перші дослідження Зельман написав невеличку статтю, яку опублікували у місцевому журналі і яка принесла йому перший гонорар розміром 10 доларів.

На третьому курсі, під керівництвом Ліпмана, Ваксман почав вивчати бактеріологію, навіть не підозрюючи, що буде займатися нею все своє життя. Під час експериментів Зельман виявив численні колонії організмів, з одного боку, схожі на колонії бактерій, з другого, вони більше нагадували гриби. Ваксман дійшов висновку, що ці бактерії, які утворюють розгалужені клітини і нагадують грибниці, — актиноміцети — відіграють важливу роль у житті ґрунтів. Він ще не знав, що вони також відіграють головну роль у розробці та створенні ним антибіотиків.

1915 року Ваксман одержав ступінь бакалавра наук і став асистентом-дослідником Агрономічної дослідної станції в Нью-Джерсі. Наступний 1916 рік був наповнений важливими для нього подіями: опублікували його перші наукові статті про розподіл цвілевих грибів і актиноміцетів у ґрунті, він став громадянином США, отримав ступінь магістра і одружився з Деборою Митник, яка стала йому гарною дружиною, вірним другом і надійним супутником у житті.

ВІДВІДИНИ БАТЬКІВЩИНИ

Наступного дня після весілля молодята вирушили в дорогу. Їхній шлях пролягав на захід, до Каліфорнії. Але це не була суто весільна подорож: Ваксман відчував, що йому не вистачає знань з біохімії, та вирішив поповнити їх у Каліфорнійському університеті в Берклі.

Навесні 1918 року Ваксман захистив докторську дисертацію, а в липні 1918-го на запрошення Ліпмана повернувся в сільськогосподарський коледж в Ратжерса, де читав лекції з мікробіології ґрунту. З народженням єдиного сина Байрона 1919 року батькові сімейства довелося взяти додаткову роботу в лабораторії доктора Такаміне. Навесні 1924 року Ваксмани вирушили до Європи: у Римі розпочинався з’їзд ґрунтознавців, і Зельман хотів зустрітися з провідними вченими в цій галузі. Але тут на нього чекало розчарування: справжніх учених там було мало, зате багато було політиків. З Риму Ваксман, залишивши маленького сина у швейцарському пансіоні, приїхав до Росії. І насамперед попрямував на батьківщину — у Нову Прилуку, яка вразила його злиднями. Батька вже не було — він помер під час громадянської війни, тоді ж померла його друга дружина та їхні діти. Ваксман провів там 10 днів. До нього постійно приходили люди з сумними розповідями про своє життя, і він відчував себе в чомусь винним перед цими людьми, не маючи можливості допомогти їм. Та найважчим було для Ваксмана те, як пише дослідник його життя і творчості, доцент Вінницького медичного університету імені Пирогова Володимир Кучер, що в Україні у нього не залишилося «коріння».

ВІДКРИТТЯ

...Ім’я Ваксмана ставало дедалі відомішим. З 1931 року він паралельно почав вивчати морські мікроорганізми. Проводячи протягом дванадцяти років по кілька місяців на борту науково-дослідницьких суден, Ваксман винайшов метод боротьби з обростанням дна морських кораблів. 1932 року Американська національна асоціація із боротьби з туберкульозом звернулася до вченого з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу у ґрунті. Ваксман вирішив використати свої дослідження з мікробіології ґрунту для лікування хвороб людини. Він постійно ставив перед собою запитання: чому хвороботворні мікроби, так чи інакше — в людських або тваринних екскрементах або в тілах померлих, — потрапляючи у ґрунт, швидко зникають? Вони не можуть жити у ґрунті, чи їх знищують інші мікроби? Якщо такі мікроорганізми існують, чи не можна отримати з них речовини, які чинили б таку ж згубну дію на «шкідливі» мікроби, але вже не в ґрунті, а в організмі тварини і людини?

1939 року у своїй лабораторії він зібрав штат із трьох студентів-випускників, асистента і трьох дослідників. Одержимі ідеєю ентузіасти під керівництвом Ваксмана розробили стратегічний план майбутньої роботи...

Перша речовина, яка вбивала шкідливі мікроорганізми, але була надзвичайно токсичною, одержала назву актиноміцин. Через два роки вчені відкрили стрептотрицин — високоефективний антибіотик проти збудника туберкульозу. І ось, нарешті, настав день, що визначив шлях до перемоги над численними хворобами, які донедавна вважали невиліковними. 23 серпня 1943 року було виділено стрептоміцин, спроможний подолати чуму, туляремію, бруцельоз. Але найголовнішим було те, що стрептоміцин міг зарадити й у випадку туберкульозу...

Потім винайшли інші препарати, які Ваксман ще 1941 року запропонував об’єднати під загальною назвою «антибіотики». На кошти, одержані від патентування стрептоміцину й неоміцину, 1949-го Ваксман заснував при Раджерському університеті Інститут мікробіології, директором якого він став.

А вже 1952-го ім’я Зельмана Ваксмана, уродженця Вінниччини,  стало відоме всьому світові: його було нагороджено Нобелівською премією в галузі фізіології та медицини «За відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». На церемонії було оголошено, що стрептоміцин вже врятував тисячі життів. Ваксмана вітали як «одного з найбільших благодійників людства»...

Помер видатний американський мікробіолог, виходець з України 16 серпня 1973 р. в Хайєнісі (Массачусетс) у віці 85 років. Син Зельмана Ваксмана Байрон продовжив справу батька — він став професором біології і директором інституту мікробіології.