Кати все ж помстилися

Цей випадок — ще один приклад трагічної української історії. Двоє братів десять років, з 1944-го до 1954-го, прожили у схроні, викопаному в клуні свого двоюрідного дядька на хуторі Зарічка біля села Тудорів (сучасна назва — Федорівка) Гощанського району Рівненської області. Самі себе прирекли на цю добровільну багаторічну темницю. Там вони й померли, а криївка стала їм могилою. Дядько, Іван Москальчук, тільки перед смертю розкрив страшну таємницю про драматичну долю братів. Уперше цей факт оприлюднив гощанський краєзнавець Спиридон Кравчук.

Разом зі Спиридоном Кравчуком ми поїхали на той хутір, де поховані брати Москальчуки. Неподалік проходить дорога до села Русивель Гощанського району.

— Ось тут була хутірська вулиця, — розповідає краєзнавець, який детально знає цю історію, — там стояла клуня, а в ній — криївка. Кажуть, що 90-річний Іван Москальчук просив смерті, але якась невидима сила тримала його на білому світі. Жив самотньо на хуторі у старенькій хатині. Рідко хто до нього заходив. А очистив свою душу перед племінницею — Анастасією Євчук. Розповів, що має у своєму серці таємницю, може, тому й обминає його смерть. Усі, хто про це знав, уже у царстві небесному. Він би й далі мовчав, якби совєти залишилися. Але в незалежній Україні захотів розповісти, щоб люди знали...

В Іванового двоюрідного брата Андрія Москальчука та його дружини Ганни було двоє синів: Логин — 1920-го та Яким — 1922 року народження. Гарні хлопці, міцні, як дубочки, та працьовиті, не якісь там пройдисвіти чи душогуби. Нікого на хуторах чи в селах під час війни не скривдили, не взяли собі й галузки з чужого двору. Лише гралися в політику, в роки окупації водилися з бульбівцями. Логин у «Просвіті» видавав книжки, розповсюджував серед людей листівки проти німців та більшовиків.

У січні 1944-го радянські війська зайняли Тудорів. Відразу розпочалися арешти українських патріотів. Енкаведисти схопили керівника місцевої «Просвіти» Олександра Оксенчука. Шукали й Логина Москальчука, адже він був першим помічником. Лише завдяки щасливому збігові обставин йому вдалося уникнути арешту.

На всі запитання односельчан та представників влади, куди зникли їхні сини, мати й батько відповідали, що хлопці десь поділися і ніяких звісток не подають. Брати деякий час переховувалися у своїй хаті. Але почастішали облави. Тоді їхній батько домовився з дружиною двоюрідного брата Івана Москальчука Ганною, щоб вона прихистила небожів. Думалося, на кілька тижнів, але квартирування затягнулося. Енергійні та працьовиті хлопці не хотіли сидіти без роботи, як могли, допомагали: і дрова рубали, і збіжжя молотили, і траву ще до схід сонця косили.

Дядько Іван Москальчук повернувся після війни додому в червні 1945-го. Спочатку знехотя, та все-таки погодився прихистити племінників. У клуні влаштували криївку. Коли під час чергової облави на хутір приходили «стрибки» з обшуком, то садибу фронтовика не зачіпали, оскільки вважали його своїм. Якось після чергового нальоту Іванова дружина раптово злягла і за кілька днів померла. Серце не витримало жити в постійному страху.

1947-го — нова біда. У Сибір вивезли батьків Логина та Якима. А 1951-го прийшла звістка, що в Молотовській області на засланні помер батько.

Десять літ брати прожили в криївці. Урятувалися від усіх небезпек. Перед більшовиками, крім того, що Москальчуки були українськими патріотами, мали ще одну спільну провину — не пішли на війну. Криївка в дядьковій клуні забрала в них молодість і силу, парубоцьку красу і здоров’я.

— 1954-го, через рік після смерті Сталіна, вони зібралися було виїхати на Донбас, хотіли влаштуватися на шахті й таким чином заховатися у величезному Радянському Союзі, — розповідає Спиридон Гнатович. — Логин та Яким на випадок, якщо їх упіймають, придумали, що казати на допитах, аби не видати свого дядька. А він вже працював бригадиром у колгоспі, був шанований радянською владою трудівник, його навіть мали нагороджувати за сумлінну працю. От він і злякався. Коли вони розповіли про свої наміри, то дядько Іван зачинив їх у криївці. Напевно, брати просто задихнулися в тому схроні. Отож, від смерті не заховалися. Дядько засипав їхні тіла землею, зарівняв криївку, щоб ніхто не здогадався, а клуню розібрав.

Про Логина та Якима Іван Москальчук нікому не розповідав. Боявся, що радянська влада згноїть його в таборах. Постійно жив у страху. Але на старості літ совість замучила, що не вберіг племінників, сумління не давало спокійно жити. От і зізнався перед смертю...

Теплий і сонячний осінній день. Від хутора залишився величезний запущений сад, в якому цього року рясно вродили яблука. Колись тут були добротні садиби. Підходимо до могили-криївки. Спиридон Кравчук кладе квіти. Тут насипали могилу, поставили хреста, щороку справляють заупокійний молебень.