Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Не російський і не «совєтський»

Академік Володимир Вернадський — український і світовий геній
17 вересня, 19:42

...Розглянемо, чи варто називати В. І. Вернадського російським ученим. Загально відомо, що він був природодослідником в широкому розумінні цього слова, основоположником та реформатором мінералогії, творцем геохімії та біогеохімії, вчення про біосферу та ноосферу, організатором та істориком науки, видатним мислителем. В доукраїнський період він займався переважно мінералогією. 1918 року він радо відгукнувся на пропозицію організувати та очолити Українську академію наук (УАН). Ще до переїзду в Україну в статті, написаній орієнтовно 1915 року, «Українське питання та російське суспільство» він проголошує, що в Європі не можна досягти спокою без справедливого розв’язання українського питання. Цей виступ українського вченого з підросійської України перегукувався з подібним виступом підавстрійського українця І. Пулюя. Роздуми над українським питанням не покидають його і пізніше, про що свідчать щоденникові записи, які тривають практично до початку Другої світової війни. Зокрема, 2 січня 1939 року записано: «Українське питання набуває особливого значення. Не усвідомлюють навкруги цього». Чи цей запис не є відгуком, докором вченого на мюнхенську змову великих європейських держав щодо ліквідації чехословацької держави, наступне загарбання гітлерівським сателітом — гортістською Угорщиною Закарпатської України та заперечення наступної погрози Й. Сталіна у його звітній доповіді XVIII з’їзду ВКП(б) на адресу миролюбної маленької української держави? 

Народившись 1863 року в Петербурзі, де на той час працював його батько, Вернадський, проте, перейняв від батьків любов до матері — України, з дитячих літ і до кінця життя почував себе українцем, ознайомився з творчістю Т. Шевченка, П. Куліша, М. Максимовича, Г. Квітки-Основ’яненка, діяльністю Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ), членом якого він став 1903 року. Він дав високу оцінку НТШ, вважаючи, що воно наближалось до завдань, виконуваних національною академією, і «на деяких ділянках наукової праці воно з честю могло рівнятися до академій інших націй».

Тому український період діяльності В. І. Вернадського закономірно ознаменувався насамперед будуванням Української академії наук (УАН), яку вчений вважав важливою ланкою національного відродження. Його великою заслугою є також організація Наукової бібліотеки академії, куди перейшла величезна бібліотека і архів Рєпніних з Яготина, книгозбірня Розумовських. Крім колосальної організаційної роботи зі створення академії, її бібліотеки, а пізніше і Таврійського університету в Криму, український період у діяльності вченого ознаменувався плідною працею над проблемами геохімії, біогеохімії та біосфери. В Києві він започаткував курс лекцій з геохімії, які прочитав 1918 року у Київському і 1920 р. в Таврійському університетах. Згодом він прочитав у 1922 — 1924 рр. оновлений курс з цієї дисципліни в університетах Петрограда, Праги, Парижа (Сорбонна). Задумана й розпочата в Києві, завершена й надрукована французькою мовою в Парижі 1924 р. перша монографія з мінералогії надіслана ним тоді ж і в УАН.

Нестійка політична обстановка в Україні змусила його спочатку переїхати з Києва в Крим, де він організував університет, а згодом зовсім виїхати з України. Мабуть, цим кроком він врятував себе від можливого трагічного кінця, який невдовзі очікував українських вчених-патріотів не тільки з гуманітарних дисциплін, а й геологів П. Тутківського, М. Світальського, Є. Опокова, Ф. Лисенка, математика М. Вороного.

Повернувшись у Петроград, Вернадський заснував Радієвий інститут, в якому, до речі, його аспірантом був відомий українець — геолог В. П. Савченко, що став одним з основоположників світової геології природних газів. Авторитет В. І. Вернадського великою мірою визначив напрям та методологію подальших досліджень В. П. Савченка в царині геохімії природних газів та утворення газових покладів. А загалом, працюючи тривалий час над радіоактивними матеріалами, вчений ще 1910 року передбачив розщеплення атома.

Розпочате ще 1016 р. в Україні дослідження живої речовини і пізніше в Києві, з проведенням експериментальних робіт у заснованій в Києві першій у світі біохімічній лабораторії, дозволило вченому створити нову науку — біохімію, науку, що вивчає взаємозв’язок живої і мертвої природи.

Одним із вершинних досягнень великого натураліста та філософа є створення вчення про біосферу і ноосферу. Останнє в науковому розумінні — це оболонка земної кулі, де відбувається взаємодія природи і людського суспільства.

Світова громадськість вшанувала нашого вченого, якого, крім членства в Російській академії наук (а згодом — АН СРСР), УАН (а до того в НТШ), обрали професором Лондонської школи слов’янських студій, членом Академії наук в Парижі, Чеської академії наук і мистецтва. Його іменем названо гірський хребет в Антарктиді, космічне тіло.

Україна вшанувала іменем вченого Наукову бібліотеку АНУ, проспект з пам’ятником у Києві, Інститут загальної і неорганічної хімії, науково-дослідну станцію в Антарктиді, Таврійський університет (Сімферополь), засновано премію АНУ в галузі геологічних наук. У Москві його іменем названо проспект, станцію метро, медаль за досягнення в геології. Ми не ображаємося, а навпаки, пишаємося тим, що Росія, за відсутності гідного рівня росіянина, заснувала Неурядовий екологічний фонд його імені (фінансується «Газпромом»). Проте неприпустимо, що свої незліченні кошти «Газпром» не спрямовує на екологічні потреби людства (ліквідацію озонової діри тощо) в межах заснованого фонду.

Та назвати Володимира Івановича «совєтським» (для цього навіть визнаючи його засновником УНА, проте заснування академії приписано радянській владі, а не українському гетьманату) чи російським вченим — це вже занадто. В. Вернадський відомий як один з найбільших світочів людства, належить всьому людству, світовий і український вчений. Він — прояв генія українського народу, як і Г.Сковорода, Т. Шевченко, М. Гоголь (останнє доведено незабутнім Є. Сверстюком, Ю. Барабашем, І. Дзюбою, Ю. Луцьким), І. Франко, Л. Українка, О. Довженко, Л. Курбас, І. Пулюй та ін. Характерно, що через тривалу працю українських мікробіологів Л. Мечникова чи С. Виноградського в Пастерівському інституті французи не вважають їх французькими вченими, І. Пулюя не приписують собі австрійці чи І. Горбачевського — чехи, хоч гідно вшановують їх.

Тільки російська тенденція «пріобщєнія земель», як пошесть, поширилась і на науку, культуру, всі сфери життєдіяльності.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати