Про картки, кнопки й... народних депутатів,

Звичайно, народні депутати вважають, що вони найголовніші у Верховній Раді, а точніше в овальному приміщенні цієї поважної установи. І кожен навіть може показати своє законне і, нібито, робоче місце, на якому встановлена табличка із прізвищем народного обранця.

Правда, у переважної більшості депутатів ці місця ніяк не дочекаються своїх хазяїв. Де-факто не дочекаються. А де-юре — навпаки. За документами реєстрації, «місця» і депутати зустрічаються регулярно під час сесійних засідань. Правда, складно сказати в чийому образі з’являється депутат — привидів чи барабашок. І в яку пору доби? Бо під час ранішнього і вечірнього засідань сесії, їхнього ніжного дотику робочі місця, чи точніше місця для сидіння, не відчувають.

Та виявляється, що це не так і важливо. Головне, щоб головуючий, відкриваючи засідання, сказав усього кілька фраз — «зареєструвалося 356 депутатів». А ще краще — якби він це повторив. Не стільки для впевненості, скільки для протоколу. І не так важливо, що насправді не депутати зареєструвалися, а картки. До речі, буває таке, що головуючий називає речі своїми іменами. Але це теж немає значення, бо після того, як табло поставило «крапку», нехай опозиціонери хоч гопки скачуть сесійною залою, доводячи, що присутніх на вечірньому засіданні не 356 депутатів, а від сили 40. Їм головуючий спокійно, без усяких емоцій покаже на електронне табло. А там — де-юре. Картки свою справу зробили. А як вони без їхніх власників у потрібну годину і на конкретне місце потрапили, у жодному протоколі не знайдете. Та ніхто й не шукає.

Та як би тільки картки мали таку магічну здатність перевтілюватися у народних депутатів. Кнопки які теж є іменними, ще не те виробляють. Для них теж байдуже, чиї руки їх натискають — з більшості, з меншості, правих, лівих, білих, біло-голубих чи червоних. Вони справно приймають чи не приймають — закони, рішення, постанови. Навіть тоді, коли їхні повелителі чи повелительки перебувають на іншому континенті.

Ось такі метаморфози відбуваються у сесійній залі парламенту, після яких язик не повертається назвати народних депутатів — найголовнішими у Верховній Раді. Для багатьох із них більше підходять назви, що стали справді народними — «картконосії» та «кнопкодави» ...