Про «культурні грані» українців

У тлумачному словнику зазначено, що культура — це ступінь досконалості, досягнутий в опануванні тієї чи іншої галузі знання або діяльності (одне зі значень цього слова). Є культура фізична, культура спілкування, споживання, мовлення, харчування, а ще — культура політична, естетична... Добре, коли людина володіє бодай основною частиною цих різновидів. На жаль, як мені здається, чималій частині наших співвітчизників ці «культурні грані» маловідомі. Особливо це стосується молодих людей. Візьмімо для прикладу культуру спілкування, зокрема мовлення. Яке ж бідне мовлення в пересічного українця, хоча українська мова є однією з найбагатших у світі. Натомість то тут, то там брудні потічки мовних покручів і висловів ненормативної лексики засмічують її. До того ж спостерігається засилля запозичень — невиправдане хоча б тому, що чимало відповідників таких слів можна знайти в українській мові.

Чому ж проявляється така мовна бідність значної частини наших співгромадян? Причин, на мою думку, кілька. Але основна полягає в проблемах культури спілкування. Усе більше молодих людей, дітей проводять свій вільний час в інтернеті. Дуже швидко вони втрачають потребу в безпосередньому спілкуванні поза віртуальним світом. Власний словниковий запас не поповнюється (а якщо він і до того був мізерний?). Чи можлива за таких умов належна культура мовлення?

Мимоволі думка сягає до культури політичної. Неодноразово ми бачили по телебаченню «взірці» такої культури серед депутатського корпусу: від явно недипломатичних висловлювань аж до фізичних «аргументів». Проте існує й інший аспект політичної культури. Це обізнаність у суспільно-політичних подіях. Дивно, але всупереч думці про заполітизованість нашого суспільства часто доводиться переконуватися, що багато українців (особливо молодих) є аполітичними. А ми ж знаємо, до чого може призвести байдужість і як можна маніпулювати байдужими...