Про національний «хліб»

Політика в Україні різнобічна: про владу, хліб, війну, корупцію, майбутній розвиток, про націю. Вочевидь, доцільно зараз, коли тривають такі події, як випуск школярів, ЗНО, зарахування до вишів та підготовка до нового навчального року, спробувати також глянути на розвиток української нації за напрямом формування молодої генерації суспільства на мовній основі.

Програми, заходи, статистика щодо вивчення української мови в освітніх закладах і в Міністерстві освіти та науки України — на високому рівні. Але чому пересічна більшість молоді розмовляє російською в Києві, Житомирі, Чернігові, Сумах, Харкові та в інших містах, де переважно живуть українці, де панують українськомовні школи? І це за умови, що сучасна молодь живе в українській державі, в якій має чинність Закон про українську мову.

Чинники такого становища міг би визначити моніторинг, проведений відповідним міністерством, його експертами. Але є добродійно-критичний погляд на це небайдужих. І він небезпідставний.

На що зосереджена головна увага вчителя-мовника у школі? На сумлінну підготовку до занять, скрупульозне складання планів-конспектів і тестів, на включення до останніх дуже складних питань, на роз’яснення важливості й доцільності мови, на бездоганне проведення уроків, на виявлення невстигаючих і непримиренність до них, на складання звітності.

А українською розмовляє меншість випускників шкіл північних та центральних областей, із них значна частина — мовним суржиком. Та й українське мовлення (вимова слів) залишає бажати кращого... Хоча в освітніх закладах українську мову вивчають практично понад 12 років: 11 у середній школі, 1 і більше у вишах та ще можна врахувати дошкільні заклади.

Чому так? На нашу думку, основним чинником такого нонсенсу є те, що в школах мало уваги приділяється розмовній мові взагалі, тим паче за різних суспільних ситуацій. Навчальний процес побудований на тестах...

При вивченні української мови тенденційно основна увага надається граматиці — власне, як і при вивченні іноземних мов. Ніби все так і має бути. Але без належного зв’язку з активною живою мовою. Не знаючи мови (навіть іноземної), не складно в написаному реченні знайти підмет, присудок, означення, другу дієвідміну, поставити правильний суфікс, закінчення слова... І можна правильно читати, не вміючи правильно розмовляти. Оцінки відмінні, а розмовляємо погано.

Сприяло б становленню державної мови запровадження такої навчальної дисципліни, як риторика. У давнину була спочатку мова, а потім уже пробували її записати й піддавали граматичному аналізу. Тож ми вивчаємо не мову, а граматику мови, і теж погано її знаємо.

Такий підхід панує як за вивчення української мови й літератури, так і інших спеціальних та соціальних навчальних дисциплін. Без живої активної мови. Читання «очима» книжок, Інтернету, карточок із тестами. І скрізь «кнопкодавство». Тож розмовляти вчить середовище — впроваджений радянський росіянізм: у сім’ї, громадському транспорті, на ринку, на підприємствах, в установах та інших громадсько-суспільних місцях...

За такої мовної ситуації в країні, крім необхідності поліпшення навчального процесу з вивчення державної мови, не можна залишити на довічній самоті суржикомовців. Допоміжним джерелом для поліпшення мови у них могли б стати масові видання через Міністерство освіти і науки невеличких популярних книжечок...

...Українській мові без активного усного мовлення удосконалюватися складно. Для цього необхідно зменшити попередній навчальний матеріал, треба кожного учня-випускника, хто навіть не може чи не хоче, довести до вільного володіння державною мовою — і за таким показником запровадити іспити.

У незнанні української мови винні не окремі школи, а такий традиційний системний підхід Міністерства освіти і науки, закономірним наслідком якого виявляється незнання. У регіонах, де населення переважно розмовляє українською — і учні її знають, і навпаки. Освіта мову не вселяє в середовище.

Серед багатьох проблем у політиків стратегічним має бути напрям на розвиток нації, її державності, мови, культури (без перегинання, як було раніше). Але в них панує боротьба за владу, наживу, піар. Кожна нова генерація політиків стирає попередню.

Відтак Міністерство освіти і науки має бути стабільним провідником відродження та розвитку соціально-політичного напряму на відповідність нації та її мови й культури. Нова генерація суспільства має бути високоосвіченою, з гарною українською вимовою. Мовна політика — то є політика нації.

Анатолій ВЕРТІЙЧУК