Питання мови – справа буття нації

Як відгук на статтю Романа Гривінського «Хто замовляє «шизофренію»?» («День» № 212-213 від 20 — 21 листопада 2015 року) редакція отримала «Звернення до наукової спільноти і державників України», яке ухвалили члени чернігівського обласного товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка, а підготували громадські активісти з Ніжина, Чернігова, Києва — Микола Шкурко, Анатолій Зеленько, Василь Чепурний, Олена Бросаліна, Василь Шусть. Наводимо витяг із документа:

Агресивна фаза російської експансії аргументується державною політикою РФ щодо «захисту» російськомовних на Україні (Федеральний закон від 24 травня 1999 року № 99-ФЗ «Про державну політику Російської Федерації щодо співвітчизників за кордоном»). Узагалі на офіційному рівні йдеться про формування та захист «русского мира» насамперед на території колишнього СРСР.

Успіх російської експансії у Криму і на Донбасі пояснюють ідеологічним впливом російської пропаганди. Звісно, вона провадиться російською мовою, тому близька російськомовним громадянам. Ці громадяни у своїй більшості (хіба що за винятком етнічно вичищеного та заселеного росіянами Криму) є етнічними українцями, які перейшли на російську мову. Цей процес переходу можна назвати перекодуванням пам’яті, що супроводжується не тільки витісненням української мови, а й усього, що з нею пов’язане. Без сумніву, відбувається травмування психіки, яке виливається у комплекс меншовартості. За радянських часів цей комплекс проявлявся у тому, що з українців виходили покірні службовці низового і середнього щаблів у тодішній номенклатурній ієрархії. Зараз же цей стійкий комплекс не дозволяє українцям побудувати сучасну повноцінну державу.

Напрошується логічний висновок: війна на сході України припиниться тоді, коли відпаде потреба у такому «захисті», чим насправді зручно прикриваються економічні інтереси Росії та її поплічників в Україні.

Для громадян України це означає необхідність відмови від російської мови. Зрозуміло, що такий вибір має бути осмисленим, добровільним і тривалим у часі. Отже, сподіватися на швидкий мир (воєнний, торговельний, інформаційний) із Росією не доводиться...

Чи відповідає фактичний рівень поширення використання російської мови в сучасній постмайданній, шукаючій своєї ідентичності Україні сформованому суспільному запиту на розрив з колишньою метрополією, на втрату сателітності у російському політичному, економічному, інформаційно-культурному просторі?

Мислення і мова найтіснішим чином пов’язані між собою. Одночасне використання української й російської мов призводить до активного суржикомовлення і як наслідок — до «суржикомислення», тобто неповноцінної інтелектуальної діяльності, та закріплення комплексу меншовартості

Вихід бачиться у налагодженні зворотного процесу дерусифікації, тобто декодуванні пам’яті українських громадян, не тільки російськомовних, а й суржикомовних — разом більшості населення країни.

Для цього потрібне, насамперед, авторитетне слово науки. І приклад тих, хто вважає себе інтелігенцією, середнім класом. Щоб подолати наявний диспаритет, а відтак досягти пріоритетності української мови, необхідно законодавчо закріпити: виключне право (пріоритет) української мови у ЗМІ й рекламі; в офіційному спілкуванні тощо.

 Є ще один, не менш важливий, аспект українсько-російської мовної проблематики. Це доступ української молоді до ринків освіти і праці насамперед слов’янських країн Європи. Адже україномовним легше за російськомовних вивчити польську, словацьку, чеську, інші слов’янські мови.

Є у декого побоювання щодо розколу країни на мовному ґрунті. Даремно. Якщо за цю справу візьмуться науковці й державники, а не продажні політики грошових мішків, справа українізації України набере конструктивного і легітимного характеру.

Відповідно, державна політика в утвердженні української мови має бути надзвичайно принциповою і послідовною. Проведений в Україні 2001 року перепис населення показав значне поширення використання української мови порівняно з 1989 роком. Цьому сприяла і освітня система, і потенційна здатність володіння українською мовою задовольнити кар’єрні домагання молодої людини. На нашу думку, очікуваний перепис 2016 року також підтвердить цю тенденцію у зв’язку з ідентифікацією росіян, носіїв російської мови, з ворогами української держави у масовій свідомості громадян.

Рецензія

на «Звернення» за темою: «Питання мови — справа буття нації» Олени Бросаліної, кандидата філологічних наук, Анатолія Зеленька, доктора філологічних наук, Василя Чепурного, Миколи Шкурка, Василя Шустя, кандидата педагогічних наук

У «Зверненні», поданому на рецензію, порушується проблема розвитку української мови в України в умовах війни з РФ та відродження нації. У «Зверненні» слушно наголошується, що питання мови в даний час є однією з найактуальніших проблем національної ідентичності, яка стала нагальною через кризу міждержавних відносин України та РФ. Вірно зазначено вихідні причини поточної кризи i конфлікту між країнами — це багатовікове утиснення української мови на теренах нашої країни та скрізь, де панує «русский мир». Однак це треба розглядати відносно всіх національних артефактів, які нищили росіяни весь період існування наших народів. На їх нищення i спрямовано російську пропаганду, що теж відзначено у пункті 3) «Звернення».

Оскільки процес мислення відображається у мовній формі, то це призводить до встановлення семантичних фільтрів у свідомості індивіда та нації, через які не пропускають національні артефакти до сфери свідомості, що перешкоджає закріпленню уявлень, понять, настановлень та цінностей, формуючих смислову сферу, через яку відтворюється ідентичність, забезпечується її спадковість та неперервність поколінь.

Автори зазначають, що державі слід рішуче протистояти російській пропаганді, для цього пропонуються цілком слушні заходи «досягнення пріоритету української мови в Україні. Такі заходи сприятимуть «дерусифікації», тобто поверненню національної пам’яті та ідентичності українських громадян». Це питання дійсно без збалансованої державної політики само-собою не вирішиться.

Висновок: дане «Звернення» є важливою пропозицією для державних діячів і народу України, яке базується на психологічних закономірностях формування національної ідентичності. Запропоновані заходи спрямовані на виправлення небезпечної ситуації подальшого розмивання суспільної свідомості i втрати України як держави.

Рецензент — старший науковий співробітник лабораторії історії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України БІЛОКОНЬ Ігор Вікторович

У продовження теми в Чернігові найближчим часом  відбудеться науково-практична конференція на тему «Питання мови, справа буття нації».