СЕРДИТИЙ ЛИСТ

(Відкритий лист народним депутатам України)

Шановні народні депутати України — українці за національністю! Вимушений написати вам відкритого листа, бо на моє звернення до кожного із вас окремо та на заклик до єдності у відстоюванні інтересів української нації і, відтак, законопроекту про мови, як не прикро, не знайшов відгуку у ваших серцях. Особисто я не отримав від вас жодного слова, а публічно, в ЗМІ ми почули лише заяву А. Парубія про наміри його однодумців розпочати розмову з депутатми-українцями із різних фракцій, стосовно блокування сумнозвісного законопроекту Єфремова, Симоненка, Гриневецького про мову.

То, хто ви є, українські депутати, коли навіть перед реальною загрозою, яку несе згаданий законопроект духовному відродженню української нації, не чуєте одне одного, не прислухаєтеся до голосу пересічних українців-виборців, фахівців, науковців, правників з закликами до єдності?! Хто є і ми, ті хто сприймає існуючу ворожнечу між українцями, як вічну, покладає надії лише на добрі наміри Віктора Федоровича, вбачаючи в останньому єдиний шанс вплинути на процес ухвалення закону про мови?

Того Віктора Федоровича, нині Президента України, який разом з командою у своїх програмах давно використовує лукаве гасло захисту прав російськомовних, яке суперечить, бодай, статті 11 Конституції України, бо за цим гаслом українці мають розвивати мовну самобутність, користуючись... російською мовою. Воно, врешті, направлене не на захист прав людей, а на збереження чисельності слухняного російськомовного електорату, серед якого, як не прикро, багатенько російськомовних українців, направлене на збереження себе при владі у такий ганебний спосіб.

Ще в 1999 році В. Вітковський стверджував, що головна трагедія українців полягає в тому, що стихійній русифікації, яку породжує хворе етнічне тіло української нації, ми не здатні нічого протиставити, окрім сподівань на «націєтворчу» діяльність керівництва, якої ніколи не було, нема і не буде.

Чи усвідомлюєте і ви, народні обранці, що представляєте у вищому законодавчому органі не тільки і не стільки інтереси політичних сил, а, насамперед, інтереси української нації, української більшості в суспільстві, інтереси, у відповідність до яких ви мали би приводити програми політичних сил в разі їх розходження, а не навпаки.

Чому сприяють ваші дії, коли забувши про свою національну гідність, ви слухняно голосуєте за законопроекти В. Колесніченка, готуєтеся голосувати за законопроект П. Симоненка і разом з М. Чечетовим, О. Єфремовим та іншими стаєте провідниками антиконституційного, антиукраїнського гасла захисту прав російськомовних, закриваючи очі собі і суспільству на ганебний стан рідної мови?!

Ви стаєте провідниками цього гасла навіть тоді, коли в опозиції не голосуєте за законопроекти, але й не шукаєте діалогу із побратимами-українцями, щоб зупинити ганебні дії інших народних депутатів.

Невже не бачите, що подальша ворожнеча між українцями відкриває шлях до перебудови України в Малоросію, чи в якусь невизначену, але не українську національну державу з вивіскою «Україна»?!

Доречно тут згадати гіркі, але вірні і сьогодні слова Т. Шевченка про нас і до нас: «Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої діти її роздирають...»